Сергей Плохий – Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи (страница 54)
Однак Михайло Горбачов не збирався відступатися. Наступного дня після свого телевізійного звернення він зустрівся з лікарем Робертом Пітером Гейлом, якого відзначав у виступі, та американським бізнесменом Армандом Хаммером, поборником поліпшення стосунків з СРСР, який передавав американські медикаменти для жертв аварії на ЧАЕС. Бізнес-дружбу з Радянським Союзом Хаммер завів ще за часів Володимира Леніна, з яким дійсно зустрічався — про це радянські ЗМІ ніколи не забували. Тепер, як повідомляла Москва, Хаммер порушив питання про можливість саміту Горбачова з Рейганом, який обговорювався ще під час першої зустрічі президентів у Женеві в грудні 1985 року. Горбачов відповів, що зацікавлений у саміті за двох умов: зустріч повинна дати відчутний результат, а політична ситуація має бути прийнятною. Радянське формулювання не залишало сумнівів: під «політичною ситуацією» мали на увазі припинення того, що у своєму зверненні Горбачов назвав «жорсткою антирадянською пропагандою». Відтепер Захід не мав ставити під сумнів підхід уряду Горбачова до вирішення чорнобильського питання.
В день своєї зустрічі з Горбачовим, 15 травня, Роберт Пітер Гейл провів пресконференцію, де надав цифри фактичних та потенційних жертв аварії на ЧАЕС, що відрізнялися від наведених радянськими керівниками, включно з Горбачовим. Гейл приєднався до Горбачова, заявивши, — наразі померло 9 людей, тоді як ще 299 осіб було госпіталізовано з різними формами променевої хвороби. Однак американець також привів інші дані. Так, за його словами, 35 осіб перебували в критичному стані, а 19 пацієнтів прооперував сам Гейл та його лікарі. Американський спеціаліст прогнозував, що кількість постраждалих від радіаційного ураження варіюється від 50 000 до 60 000 осіб. Він закликав збільшити поставки ліків та обладнання додатково до вже доставлених у Москву Армандом Хаммером. На пресконференції до нього приєднався радянський колега, заявивши про їхню готовність проводити спільні дослідження з відповідними публікаціями про результати роботи.
Пресконференція стала пропагандистським успіхом для Союзу: вони продемонстрували світові, включно з тими, хто постраждав унаслідок катастрофи найбільше, свою відкритість і відсутність чого-небудь, що можна приховувати. Конкретні результати зусиль Гейла, направлених на допомогу жертвам, оцінити було складніше. Наприкінці місяця американський лікар організує іншу прес-конференцію, на якій повідомить — число померлих зросло до 23 осіб. Проблемою для Гейла та радянсько-американського співробітництва стане заява академіка Євгенія Чазова, заступника міністра охорони здоров’я СРСР, який зазначить: померло 11 осіб з числа тих, кому провели трансплантацію кісткового мозку. Окрім того, трохи пізніше провідний радянський лікар-радіолог Ангеліна Гуськова зауважить, що операції з пересадки кісткового мозку заподіюють більше шкоди, аніж приносять користі. Оскільки Гейл допомагав з цими операціями, йтиметься про його репутацію. «Пересадка кісткового мозку може запобігти смерті внаслідок проблем з кістковим мозком, але не врятує вас від смерті внаслідок опіків чи радіаційного пошкодження печінки», — оборонятиметься американський лікар.
Успішність своїх операцій Гейл оцінить в 90%. Ці та аналогічні його заяви викличуть скепсис не тільки в Радянському Союзі, але й у його рідній країні. Однак все це буде в майбутньому. Яким би не був кінцевий результат операцій Гейла, у вирішальний момент пропагандистської битви між Сходом та Заходом на полі Чорнобильської АЕС лікар продемонстрував Союзові — американці приїхали для надання допомоги, водночас змінюючи характер дискусії щодо Чорнобиля на міжнародній арені. Роберт Пітер Гейл виступив послом надії у світі, розколеному ворожнечею холодної війни.
Радянські лідери не очікували такої міжнародної реакції на замовчування ними аварії та її наслідків протягом перших годин, днів і тижнів від моменту, коли все сталося. У Сполучених Штатах Рональд Рейган ініціював створення спеціальної президентської цільової групи з аналізу інциденту на ЧАЕС, а прессекретар Білого Дому Ларрі Спікс практично щоденно доповідав про результати її роботи. Співробітники Адміністрації критикували радянський уряд за нездатність обнародувати інформацію своєчасно. Незважаючи на абсолютно законні питання щодо довкілля та охорони здоров’я, Захід був готовий і навіть прагнув перейти до нової пропагандистської ворожнечі з СРСР. «Економічні питання нікого не хвилюють», — заявив представник Адміністрації Рейгана, що був причетний до створення радіозвернення, в якому президент порушив питання Чорнобиля вперше, тобто говорити на цю тему було виграшніше, ніж про американську економіку.
Союз захищався, намагаючись повернути чорнобильський наратив — політично надважливу історію про те, хто знає, що, коли і як сталося — в потрібне йому русло. Риторика холодної війни успішно сприяла раннім спробам радянського режиму консолідувати населення, відволікаючи людей від внутрішніх проблем і економічних проблем. Протягом першого місяця після аварії приблизно 1/3 висвітлення радянськими ЗМІ ситуації на ЧАЕС стосувалася критики Заходу. Радянські пропагандисти радо наголошували на неточностях та перебільшеннях у перших іноземних повідомленнях про інцидент — перебільшеннях, зумовлених інформаційною блокадою з боку самого СРСР. Користуючись ситуацією, Горбачов продовжував наполягати на необхідності заборони ядерних випробувань — складовій його зовнішньополітичного наступу, орієнтованого на послаблення міжнародної напруги та звільнення слабкої радянської економіки від тягаря безкінечної гонки озброєнь. Втім, виборюючи «чорнобильський» наратив, радянська влада усвідомила: війну програну не лише на міжнародній, а й на внутрішньодержавній арені.
Тиск з боку Заходу і вимоги радянської громадськості отримати достовірну інформацію серйозно вплинули на політику Михайла Горбачова. Так, радянським журналістам несподівано було дозволено зустрічатися з працівниками ядерної промисловості, про розмову з якими раніше вони навіть мріяти не могли. Режим секретності танув — починалася ера
Переломним цей пункт став не лише у розвитку радянських засобів масової інформації, а й у розвитку радянсько-американських відносин і прискоренні вже відчутного краху СРСР. Радянський Союз доживав свої останні роки. У майбутньому невтішних новин буде ще більше, і після Чорнобильської аварії шансів приховати їх від власного населення та світової спільноти радянський режим не матиме.
Глава 16
Саркофаг
87-річний, але незмінно енергійний міністр середнього машинобудування Юхим Славський прибув у Чорнобиль 21 травня, майже через місяць після вибуху. Славського вважали некоронованим королем радянської ядерної програми. Називають кілька причин несвоєчасного приїзду міністра, проте його вини в цьому немає. Аварія сталася на станції, за яку міністерство Славського не відповідало. Хоча кожен знав, що зруйнований реактор був плодом зусиль Юхима Павловича і наукових інститутів — своєрідної імперії, де працювали десятки тисяч цивільного і військового персоналу, — руку до заснування і фінансування яких він доклав. Реактори на ЧАЕС — типу РБМК — сконструювало, апробувало та запустило саме міністерство Юхима Славського. Уже після аварії багато хто в партії та уряді намагався дистанціюватися від колись надвпливового міністра, однак, зрештою, іншого вибору, аніж звернутися до нього, ці люди не мали. Тепер досвіду Славського у вирішенні надзвичайних ситуацій техногенного характеру в поєднанні з колосальним кадровими і технічними ресурсами його міністерства потребували, як ніколи.
Політбюро 15 травня доручило Міністерству середнього машинобудування Славського реалізувати «поховання» зруйнованого реактора, що вимагав герметичної ізоляції задля припинення подальшого поширення радіації. Саме Славський мав вирішити, як це зробити. Він почав діяти негайно: через п’ять днів Славський ініціював створення у своєму міністерстві спеціального будівельного управління, яке мало займатися цією проблемою. Інженери та архітектори пропонували кілька можливих варіантів її розв’язання: один із працівників виступив за поховання реактора під насипом з піску, бетону і металевих куль; висловлювались також за спорудження над реактором арки або конструкції-парасольки. Урешті-решт, було вирішено будувати бетонну конструкцію, складовими якої стануть фундамент, стіни та інші елементи будівлі реактора, що збереглися після вибуху. Ключовим був фактор часу — Політбюро хотіло, щоб реактор загерметизували протягом чотирьох місяців, і будівництво ізолюючої конструкції, компонентом якої стали б уцілілі частини 4-го енергоблока, було найшвидшим способом вирішити дану проблему. Офіційно нова споруда над реактором отримала назву «Укриття». Неофіційно її прозвали «Саркофагом». Юхим Славський виступив головним архітектором, священником і трунарем бетонного мавзолею.