Саймон Бекетт – Записано на кістках. Друге розслідування (страница 53)

Чесною відповіддю було б «ні». Ніколи не можна бути до цього готовим, а надто коли це хтось знайомий. Хтось, хто тобі подобався. Але я лише кивнув і відтягнув брезент. Мене зустрів подих теплого повітря й запах пересмаженого м’яса. Те, як ми реагуємо на запахи, багато в чому залежить від контексту. З огляду на його джерело, запах був нудотно недоречним.

Я присів біля трупа. Зморщений від вогню, він здавався жалюгідно малим. Одяг весь згорів, так само — значна частина м’яких тканин. Полум’я перекрутило й деформувало його, оголивши перегорілі кістки та сухо­жилля, стягнувши кінцівки до характерного боксерського присіду.

Це видовище ставало до жаху знайомим.

— То що ви думаєте? — запитав Броуді.

У моїй пам’яті виникла усмішка Меґґі. Майже сердито я відштовхнув непроханий образ.

«Розмежовуй. Це робота. Решту збережеш на потім».

— Це жінка. Череп надто малий для чоловіка. — Я глибоко вдихнув, дивлячись на гладку кістку черепа, що оголилася під почорнілими шматками плоті. — Крім того, підборіддя загострене, а лоб і надбрівні дуги гладкі. Чоловічі були би набагато важчими й виразнішими. А ще зріст.

Я вказав, де крізь спалену м’язову тканину виднілася стегнова кістка, усвідомлюючи жахливу інтимність того, що ми робимо.

— Важко точно сказати, коли тіло лежить ось так, але, судячи з довжини стегнової кістки, це була людина невисокого зросту, навіть для жінки. П’ять футів, можливо, трохи менше. Не вище.

— Чи може це бути дитина?

— Ні, це однозначно доросла людина. — Я вдивився в мовчазний крик роззявленого рота. — Зуби мудрості пробилися. Тобто їй було щонайменше вісімнадцять-­дев’ятнадцять. Можливо, старша.

— Скільки було Меґґі? Двадцять три, двадцять чотири?

— Приблизно стільки й було.

Броуді зітхнув.

— Правильний зріст, правильний вік, правильна стать. Немає особливих сумнівів, так?

Мені було важко говорити.

— Немає.

Від визнання цього трагедія здавалася ще гіршою, наче я чимось підвів Меґґі.

Але прикидатися не було сенсу. Я змусив себе про­довжити.

— Якщо це вартує уваги, вона була принаймні частково одягнена, коли її підпалили. — Я вказав на потьмянілий металевий диск, втиснутий в обгорілу плоть між стегновими кістками. Завбільшки з дрібну монету. — Це ґудзик від штанів. Тканина згоріла, але він розплавився в плоті. За зовнішнім виглядом, думаю, вона була в джинсах.

Меґґі була в джинсах, коли я бачив її востаннє.

Броуді стиснув губи.

— Тож її, ймовірно, не зґвалтували. Це щось, я вважаю.

Справедливе припущення. Небагато ґвалтівників потурбувалися б одягнути жертві джинси, перш ніж убити її. І вже точно не потім.

— Є якісь думки щодо причини смерті? — запитав він.

— З того, що я бачу, череп не пошкоджений. До того, як тіло витягли з вогню, черепний тиск спричинив вибух, що трохи спрощує ситуацію. Немає жодних ознак травми голови, як це було з Дженіс Дональдсон і Дунканом. Припускаю, що її просто не так сильно вда­рили, хоча…

Я замовк, нахилившись уперед, щоб ближче роз­глянути.

Вогонь знищив шкіру та м’язи горла, оголив спалені хрящі та сухожилля. Я уважно оглянув їх, потім — руки й ноги та нарешті тулуб. Обвуглена м’яка тканина замаскувала ознаки, але не приховала їх зовсім.

— Що це? — запитав Броуді.

Я показав на горло.

— Бачите тут? Сухожилля на лівій стороні горла розрізано. Кінці відчахнулися один від одного.

— Розрізано, як різана рана? — Броуді нахилився вперед, роздивляючись.

— Однозначно розрізано. Вогонь міг спричинити розрив, але кінці для цього занадто чисті.

— Ви маєте на увазі, що хтось перерізав їй горло?

— Я не можу бути впевнений, не провівши належного обстеження, але дуже схоже на це. І є інші колоті рани. Тут, на плечі. М’язові волокна сильно обпалені, але їх досі видно. Те саме з грудьми та животом. Думаю, коли я зроблю рентген, ми знайдемо сліди від леза на ребрах та, ймовірно, на інших кістках.

— Тож її зарізали до смерті? — запитав Броуді.

— Через вогонь важко сказати, поранили її чи зарубали, але на неї точно напали з холодною зброєю. Мені потрібно дослідити надрізи кісток у лабораторії, тоді зможу напевно сказати, якого типу лезо. Але все набагато складніше.

— Що саме?

— Шия зламана.

Я потер очі, бо мене накрила хвиля втоми. Проте навіть крізь утому я не сумнівався в тому, що побачив.

— Подивіться на кут нахилу її голови. Я не хочу сильно ворушити тіло, але якщо придивитеся, то побачите, що видно третій і четвертий хребці. Вони розрізані. А також зламані ліва рука й права гомілка. Ось тут видно, як кістки стирчать крізь спалену тканину.

— Чи не могло це статися, коли човен розвалився у вогні або коли її витягали?

— Це могло спричинити кілька переламів, але не так багато. І вони схожі на компресійні переломи, бо були спричинені ударом…

Я зупинився.

— Що? — запитав Броуді.

Але я підійшов до брудного вікна. Було надто темно, мало що видно, але в тьмяному світлі човна, що догоряв, я бачив темну скелю, що височіла над корабельнею.

— Ось як він приніс сюди тіло. Він скинув її зі скелі.

— Ви певні?

— Це пояснює переломи. На неї напали з ножем, і вона або впала, або її скинули згори. Потім вбивця спустився і перетягнув тіло з підніжжя скелі у двір корабельні.

Броуді закивав.

— У кінці гавані є сходи, що ведуть на вершину скелі. З ліхтариком там можна пробратися в темряві, і так набагато швидше, ніж повертатися дорогою через селище. І менше шансів, що тебе хтось помітить.

Це не пояснювало, як Меґґі взагалі там опинилася. Але принаймні тепер ми почали формувати картину того, що сталося, хай ще не визначивши причину.

Броуді втомлено потер обличчя, зі скрипом продер рукою сіру щетину, що посріблила підборіддя.

— Як ви думаєте, вона була жива, коли падала?

— Сумніваюся. Жертви падіння майже завжди мають так звані переломи зап’ястка Коллеса, — вони про­стягають руки, щоб зупинитися. Нічого такого тут немає. Зламана тільки одна рука, вище ліктя, у плечовій кістці. Це означає, що вона була мертва або непритомна, коли впала.

Броуді глянув у вікно майстерні. Надворі стояла непроглядна темрява.

— Зараз надто темно, щоб там щось побачити. Як розвидниться, піднімемося на вершину скелі й подивимося. Тим часом…

Він замовк, бо надворі раптово зчинився галас. Почувся крик, потім щось впало на підлогу, до нас долинули звуки боротьби. Броуді зірвався й побіг до дверей, але ті відчинилися ще до того, як він до них дістався. Порив крижаного вітру увірвався в майстерню, і всередину ввалився Фрейзер, тягнучи когось із собою.

— Подивіться, кого я знайшов: шпигував крізь вік­но! — пихкав він, штовхаючи перед собою зловмисника.

Постать вилетіла в центр майстерні. Бліде, вражене, всипане прищами обличчя Кевіна Кінроса злякано дивилося на нас.

23

Хлопець стояв у майстерні, вода з нього крапала на бетонну підлогу. Він трусився, опустив очі, зігнув плечі — жалюгідна картина.

— Я тебе ще раз питаю, — повторив Фрейзер, — що ти там робив?

Кевін не відповів. Я знову накрив тіло брезентом, але хлопець уже побачив його на підлозі, коли Фрейзер затягнув його в майстерню. Кевін відвів погляд одразу, мов ошпарений.

Фрейзер сердито дивився на нього. Він почувався на своїй території: можна утвердити свою владу поліціянта.