Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 130)

Різ. Різ був тут.

А я… Я…

Він нахилився до мене. Спітніле чоло, уривчастий подих. Він ніжно поцілував мене в уста. Це було нагадування нам обом. Хто ми, ким були. Моє серце розтануло, вогонь усередині мене стихнув від дотиків темряви, а вода цівкою витекла з моїх вен і повернулася в Сидру.

Різ відсторонився й погладив мене по щоці великим пальцем. Люди плакали, горлали довкола нас. Але більше не було переляканих криків. Ніде не лилася кров. Більше не падали стіни будинків.

Мій суджений пробурмотів:

— Тепер, Фейро, ти не тільки Руйнівниця Прокляття, а й Захисниця Веселки.

Я обняла його й заплакала.

І попри те, що місто Вищого Лорда Двору Ночі скорботно стогнало, мій суджений тримав мене в обіймах, поки я не втерла сльози, щоб поглянути на залитий кров’ю світ, який невпізнанно змінився.

Розділ 60

— Веларіс у безпеці, — сказав Різ, коли над містом запанувала глибока ніч. — Магічні щити, зруйновані Котлом, відновлені.

Ми не перепочили жодної миті, протягом кількох годин відновлюючи місто. Робили це разом з іншими. Зцілювали містян, латали будівлі. Запитань було багато, і ми дошукувалися відповідей на них. За кілька миттєвостей до оголошення Різа годинник пробив третю ночі.

Різ стояв, спершись на камін посеред кімнати, і я не знала, як іще він тримався на ногах. Я, геть безсила, сиділа на дивані біля Мор. Ми обидві були вкриті брудом і кров’ю. Як і всі інші.

Кассіан примостився у кріслі, пристосованому для крил. Обличчя в нього було розбите й загоювалося повільно. Я розуміла: він витратив багато сил на те, щоб захистити місто в перші нескінченно довгі хвилини. І робив це самотужки. У його карих очах досі кипіла лють.

Амрен теж була виснажена. Сіре вбрання на ній висіло клаптями, оголюючи білу як сніг шкіру. Задрімавши на кушетці навпроти дивана, де сиділа я, вона притулилася до Азріеля, який стривожено на неї поглядав. Його рани теж кровоточили, а блакитні Сифони на його подряпаних руках потьмяніли й помутнішали, витративши накопичену силу.

Я майже весь час залишалася у Веселці, допомагаючи уцілілим мешканцям. Лікувала поранених, складала списки загиблих, вирішувала, з чого починати відновлення. Різ долучився до найголовнішого — відновлював і зміцнював магічний захист Веларіса. Суворий урок, який дістало місто, змушував Різа прискіпливо, по кілька разів перевіряти міцність кожного захисного шару. Наші перерви на відпочинок були короткі. Під час однієї з них я дізналася, як діяла Амрен на тому березі річки.

За допомогою своєї темної сили вона посилала ілюзії у свідомість солдатів. Одним здавалося, що вони впали в Сидру й тонуть. Іншим вона плутала їх уявлення про висоту, переконуючи, ніби вони висять високо в небі. Солдати стрімко пірнали вниз і, пролетівши менше двох метрів, розбивали голови об каміння. На найжорстокіших, що жадали крові і знущань, вона накидала жахіття, які брала з їхньої ж уяви, і їхні серця розривалися від жаху, який самі й створили.

Хтось із них падав у річку й, захлинувшись власною кров’ю, тонув. А хтось просто безслідно зникав.

— Зараз Веларіс, може, й убезпечений, — сказав Кассіан, навіть не звівши голови, — але чи надовго? Через зрадниць королев Гайберн тепер знає про це місце. Кому ще вони повідомлять цю інформацію? Скільки часу мине, коли інші Двори про нього дізнаються? Або поки Гайберн не вирішить знову використати Котел, щоб зруйнувати наш захист?

Різ заплющив очі, його плечі були напружені. Я відчувала його важкий тягар, але запитала:

— Якщо ми всі вирушимо в Гайберн, щоб знищити Котел, хто захистить Веларіс?

У вітальні стало тихо. Різ здригнувся.

— Я залишуся, — подала голос Амрен.

Кассіан розтулив рота, приготувавшись заперечити, але Різ дивився тільки на свою заступницю. Амрен витримала його погляд.

— Якщо Різу потрібно побувати в Гайберні, то я єдина з вас, хто може утримувати місто, поки не надійде допомога. Те, що сталося сьогодні, було сюрпризом. Поганим сюрпризом, хоча слід було передбачити, до чого може призвести розкриття таємниці Веларіса. На ту мить, коли ви покинете місто, воно буде надійно підготовлене до можливих атак. Нові шари захисту, які ми сьогодні створили, значно міцніші за колишні.

— Що нам тепер робити? — важко зітхнула Мор.

— Поспати й поїсти, — просто сказала Амрен.

Азріель же додав своїм хрипким після лютої битви голосом:

— А потім і помстимося.

Різ не лягав спати.

І коли я вийшла з ванної, змивши кров і бруд, його ніде не було. Але я відчула його крізь зв’язок між нами й попленталася нагору. Мої обважнілі ноги аж гули від болю.

Він сидів на даху в цілковитій темряві. Його величні крила розкинулися за спиною на черепиці.

Я ковзнула до нього на коліна, обвивши руками його шию. Він дивився на місто, що лежало перед нами:

— Поглянь, як мало вогнів. І вулиці темні, ніби перед Зорепадом.

Я не дивилася. Лише прокреслила лінії на його обличчі, а потім торкнулася великим пальцем його губ.

— Це не твоя провина, — сказала я тихо.

Він перевів погляд на мене:

— Хіба? Я видав їм це місто. Сказав, що готовий ним ризикнути. Я не знаю, кого ненавиджу більше: короля, королев чи себе.

Я відкинула волосся з його обличчя. Він схопив мою руку, стискаючи пальці.

— Ти закрилася від мене, — видихнув він. — Ти виставила проти мене захист. І я ніяк не міг проникнути за нього.

— Вибач.

Різ гірко засміявся:

— Вибач? Я вражений. Цей щит… Те, що ти зробила з Аттором… — Він похитав головою. — Тебе могли вбити.

— Лаятимеш мене?

Він насупився:

— Як я можу тебе лаяти, коли ти захистила мій народ? Так, я б тебе придушив за те, що ти не повернулася в будинок, але ти… билася за них… За Веларіс. Я тебе не вартий.

Різ поцілував мене в шию.

Серце моє аж зайшлося від гордості. Він справді так думав. Я провела рукою по його голові. І сказані мною слова були єдиним звуком у цьому тихому темному місті:

— Ми заслуговуємо одне одного. І заслуговуємо на те, щоб бути щасливими.

Різ злегка відсторонився від мене. І коли його уста знайшли мої, я дозволила йому укласти мене на черепицю й кохатися просто тут, під зірками.

Амрен розшифрувала код наступного ранку. І це була погана новина.

— Щоб нейтралізувати сили Котла, — замість вітання сказала вона, коли ми скупчилися навколо обіднього столу, перервавши відновлення, через яке майже не спали, — треба доторкнутися до нього і сказати ці слова.

Вона записала їх для мене на клаптику паперу.

— Ти в цьому впевнена? — спитав Різ.

Усвідомлюючи свою провину перед містянами, він допомагав їм, не шкодуючи сил. З усіх нас він був найбільше стомлений.

Амрен прошипіла:

— Різенде, сподіваюся, що ти сказав таке через своє цілковите виснаження, тому не ображаюся на тебе.

Мор прослизнула між ними, дивлячись на дві частини Книги Дихання, що лежали поряд.

— Що станеться, якщо ми їх з’єднаємо?

— Не треба, — просто сказала Амрен.

Голоси з кожної викладеної на стіл частини змішувалися, співали й шипіли: зло, добро і безглуздя, темрява, світло і хаос.

— З’єднання частин дасть такий сплеск магічної сили, що його відчують на всіх континентах, у найдальших глухих місцях. Ви розбудите древніх і надзвичайно небезпечних істот. Порівняно з ними король Гайберну здасться пустотливою дитиною. Ви зрушите з місця такі шари, які ні в якому разі не можна чіпати.

Я зіщулилася. Різ поклав руку мені на спину.

— Тоді ми вирушаємо негайно, — сказав Кассіан.

Його обличчя зцілилося, але він трохи шкутильгав від травми, яку я не могла бачити під його шкіряним одягом. Він кивнув у бік Різа:

— Позаяк ти не можеш розсіятися без того, щоб тебе не викрили, на місце нас усіх розсіють Мор і Ез. Потім Фейра пригасить силу Котла, і ми виберемося звідти. Ми з’явимося і зникнемо раніше, ніж нас помітять. А Котел королю знадобиться, щоб варити юшку.