Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 185)

— Розлючений, — вона додала: — Ще й ЗМІ оприлюднили історію про… про те, хто твій батько, — Брайс почула, як мати скрипнула зубами. — Вони знають, скільки магічної сили ти отримала. Стільки ж, скільки й у нього, Брайс. Більше, ніж у нього. Це серйозна справа.

Брайс намагалася не накручувати себе думками про те, ким зробила її ця сила. Вона залишила це на потім. Змивши шампунь з волосся, вона потягнулася до кондиціонера.

— Знаю.

— Що ти збираєшся з цим робити?

— Відкрию мережу ресторанів пляжної тематики.

— Не варто було сподіватися, що здобувши таку силу, ти почнеш гідно поводитися.

Брайс показала матері язика, хоч вона цього й не бачила, і вичавила трохи кондиціонера на долоню.

— Послухай, ми можемо відкласти всю цю дискусію про могутню силу і важкий тягар до завтра?

— Так, от тільки «завтра» у твоєму лексиконі означає «ніколи», — її мати зітхнула. — Ти закрила ті портали, Брайс. І я навіть не можу говорити про те, що Даніка зробила для тебе, без… — Її голос надірвався. — Про це ми теж можемо поговорити завтра.

Брайс змила кондиціонер і раптом зрозуміла, що її мати не знає — про Михея. Про те, що вона з ним зробила. Чи про те, що Михей зробив із Данікою.

Ембер продовжувала говорити, і Брайс усе слухала, поки страх розростався у ній, мов плющ, розповзаючись по венах, обвиваючи її кістки і міцно їх стискаючи.

Гант також швидко прийняв крижаний душ і перевдягнувся. Вода у душовій Брайс уже не шуміла, і він, злегка усміхаючись сам до себе, слухав її розмову з матір’ю.

— Так, Гант тут, — її слова пролітали коридором і вітальнею до його кімнати. — Ні, мамо. Ні я, ні він, — грюкнула шухляда. — Це тебе не стосується, і будь ласка, більше ніколи мене про таке не питай.

Гант прекрасно розумів, про що Ембер спитала доньку. І, звісно ж, саме це він і збирався зробити з Брайс перед її дзвінком.

Йому було байдуже, що на них дивилося усе місто: він хотів поцілувати її, коли світло її сили згасло, коли, опустивши крила і тримаючи її в обіймах, він побачив її погляд. Вона дивилася на нього так, наче він був для неї важливий. Наче він — усе, що їй було потрібно. Крапка.

Ніхто ніколи на нього так не дивився.

І коли вони повернулися додому, коли вона сиділа у нього на колінах, коли він побачив, як зашарілися її щоки, коли вона поглянула на його губи, він був готовий перетнути останню межу. Присвятити цьому заняттю весь день і ніч.

Враховуючи, що її першосвітло зцілило його, він однозначно був готовий до сексу. Він хотів цього — хотів її.

Брайс застогнала.

— Мамо, ти збоченка. Ти це знаєш? — Вона загарчала: — Ну, якщо тобі так цікаво, то навіщо дзвониш мені? Ти не подумала, що я можу бути зайнята?

Гант усміхнувся, і від зухвалості у її тоні його член знову затвердів. Він міг цілий день слухати цей єхидний голосок. Цікаво, як вона заспіває, коли він знову її роздягне. Коли змусить її стогнати.

Першого разу вона кінчила від його пальців. Цього разу… Цього разу в нього були свої плани — усіма іншими способами довести її до оргазму і змусити її видати той прекрасний задиханий звук.

Залишивши Брайс розбиратися з матір’ю і наказавши своєму члену заспокоїтися, Гант дістав із шухляди зі своєю нижньою білизною одноразовий телефон і набрав один із небагатьох номерів, які він запам’ятав, — Ісаю.

— Дякувати довбаним богам, — промовив Ісая, почувши голос Ганта.

Гант усміхнувся полегшенню у голосі янгола, не характерному для нього.

— Що там у тебе відбувається?

— У мене? — Ісая розсміявся. — Це у тебе що відбувається?

Багато чого.

— Ти у Коміціумі?

— Так, і тут справжня божевільня. Я тільки зрозумів, що тепер я тут за головного.

Оскільки від Михея залишилася купка попелу в пилососі, а Сандріель була в ненабагато кращому стані, Ісая, як Командир 33-го Легіону, справді був за старшого.

— Вітаю з підвищенням, старий.

— Теж мені радість. Я не Архангел. І ці придурки це знають, — Ісая гаркнув до когось на задньому плані: — То викличте обслугу, щоб прибрали, — він зітхнув.

— Що сталося з астерійськими недоумками, які обстрілювали місто ракетами? — спитав Гант. — Він уже подумував, чи не полетіти туди і не випустити свої блискавки по довбаних танках.

— Відступили. Уже зникли, — похмурий тон Ісаї сказав Ганту, що він теж був не проти відплатити старим добрим способом.

— Наомі? — спитав Гант, приготувавшись до найгіршого.

— Жива.

Гант подумки підніс молитву Хтоні, дякуючи за цю милість. Потім Ісая сказав:

— Послухай, я розумію, що ти виснажений, але чи не міг би ти прилетіти сюди? Допомогти мені розібратися з цим лайном? Ці міряння причандаллями швидко закінчаться, коли вони побачать, що ми керуємо вдвох.

Гант намагався реагувати спокійно, придушивши досаду. Схоже, їхнім голим забавкам із Брайс доведеться зачекати.

Тому що рабське татуювання на його зап’ястку означало, що він досі мав коритися Республіці, досі належав комусь, а не собі. Список його можливих варіантів був такий собі. Йому пощастить, якщо він залишиться у Місяцеграді у власності того, хто посяде місце Михея і, можливо, у рідкісні вільні хвилини бачитиметься з Брайс. Якщо його взагалі випускатимуть з Коміціуму.

Прокляття, якщо його взагалі залишать у живих після того, що він зробив із Сандірель.

У нього затремтіли руки. Від збудження не лишилося й сліду.

Але він слухняно почав перевдягатися і потягнув футболку через голову. Він знайде спосіб лишитися в живих — спосіб повернутися до життя з Квінлан, яким він тільки-но почав насолоджуватися. Не стримавшись, він глянув на свій зап’ясток.

І вражено закліпав.

Брайс саме прощалася зі своєю збоченою матір’ю, коли телефон сповістив про дзвінок на другій лінії. Номер був невідомий, що означало, що це могла бути Джесіба, тож Брайс запевнила Ембер, що вони поговорять завтра, і переключилася:

— Слухаю.

— Отак ви вітаєте всіх, хто вам дзвонить, Брайс Квінлан? — спитав молодий чоловічий голос.

Вона знала цей голос. Знала худорлявого юнака, якому він належав, за підлітковою зовнішністю якого приховувалося древнє чудовисько — астері. Вона так часто бачила і чула його по телевізору, що загубила лік.

— Вітаю, Ваша Сяйносте, — прошепотіла вона.

96

Їй додому подзвонив Ріґелус, Яскрава Десниця астері. У Брайс так тремтіли руки, що вона ледве тримала телефон біля вуха.

— Ми бачили ваші сьогоднішні дії і хотіли висловити свою вдячність, — промовив мелодійний голос.

Вона ковтнула, замислившись, чи знає наймогутніший з астері, що вона стоїть у рушнику з мокрою головою, з якої на килим крапає вода.

— Нема за що.

Ріґелус тихо засміявся.

— У вас був важкий день, міс Квінлан.

— Так, Ваша Сяйносте.

— День, повний сюрпризів — для всіх нас.

Ми знаємо, хто ви і що ви зробили.

З зусиллям переставляючи ноги, Брайс попрямувала до вітальні. У дверях своєї кімнати стояв Гант. Його обличчя було бліде, а руки мляво висіли вздовж тіла.

— Щоб показати вам, наскільки глибока наша вдячність, ми би хотіли зробити вам послугу.

Цікаво, чи сірчисті ракети теж були послугою. Але Брайс лише сказала:

— Це необов’язково…

— Це вже зроблено. Упевнені, що ви будете задоволені.