Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 187)

Хоча серце Брайс нестерпно защеміло, вона підморгнула:

— Я подумаю.

Рунн вишкірився, але потім його обличчя знову посерйознішало. — Знаєш, Король Осені захоче зустрітися з тобою. Будь готова. — Хіба отримання крутезної магічної сили не означає, що я не повинна нікому підкорюватися? І те, що я простила тобі, не означає, що я прощаю його.

Вона ніколи цього не зробить.

— Знаю, — очі Рунна зблиснули. — Але ти повинна бути насторожі.

Брайс відкинула братове застереження і запитально звела брову:

— Гант розповів мені про читання думок.

Він коротко згадав про це дорогою на дах, резюмуючи все, що сталося на Саміті.

Рунн сердито зиркнув на сусідній дах, на якому стояв Гант.

— В Аталара довгий язик…

І Брайс хотіла відчути його на різних частинах свого тіла. Але вона не сказала про це Рунну, бо не хотіла, щоб його знудило на її чистий одяг.

— І це не читання думок, — вів далі Рунн. — Це просто… розмова подумки. Телепатія.

— Наш старий добрий татусь знає?

— Ні, — і потім брат подумки додав: — І я хотів би, щоб так і лишалося.

Брайс вражено завмерла.

— Моторошно. Тримайся, будь ласка, подалі від моєї голови, братику.

— З радістю.

Задзвонив його телефон, і Рунн скривився, глянувши на екран.

— Мушу відповісти.

Звісно, тому що на них усіх чекала робота. Потрібно було приводити місто до ладу — і найперше подбати про мертвих. Величезна кількість Відплиттів, яка чекала попереду… Брайс не хотіла про це думати.

Рунн усе ще не взяв слухавку.

— Можна я завтра зайду? — спитав він.

— Так, — відповіла Брайс і самовдоволено посміхнулася. — Я додам тебе до списку гостей.

— Ага-ага, зрозумів, ти велика цяця, — він закотив очі й відповів на дзвінок. — Привіт, Деку.

Рунн рушив вулицею туди, де на нього чекав Флінн. Молодий лорд широко усміхнувся Брайс на прощання.

Брайс підвела погляд на сусідній дах. На янгола, який досі чекав на неї. Тінь на тлі ночі.

Але вже не Тінь Смерті.

97

Усю ніч Гант пробув у Коміціумі. Брайс загубила лік годинам за роботою — вони працювали всю ніч, яка перетекла у безхмарний день, і далі до заходу сонця. Під кінець дня вона так вимоталася, що Гант наказав Наомі віднести її додому. І, ймовірно, звелів янголиці охороняти її, оскільки вранці у сірому передсвітанковому світлі Брайс побачила темнокрилу фігуру на сусідньому даху, а зазирнувши до кімнати Ганта, виявила, що ліжко лишилося нерозстелене.

Але Брайс не зациклювалася на всій тій роботі, яку вони виконали вчора, і яка чекала попереду. Реорганізація керівництва міста, Відплиття загиблих і очікування важливого оголошення: якого Архангела астері поставлять правити Вальбарою.

Шанси на те, що вони оберуть когось порядного, дорівнювали нулю, але Брайс не зациклювалася і на цьому. Сунувши у кишеню новий телефон, вона вислизнула на ще темні вулиці міста з Сирінксом на повідку. Учора їй вдалося неможливе, тож, може, боги кинуть їм ще одну кістку і переконають астері призначити когось, хто не був кінченим психопатом.

Хай там як, на Ганта більше не чекали ніякі смертельні угоди. Більше нічого не треба було спокутувати. Ні, він міг стати вільним й істинним членом тріаріїв, якщо захоче. Але він поки що не вирішив.

Брайс помахала Наомі, і янголиця махнула у відповідь. Учора Брайс була настільки втомлена, що не заперечувала проти охорони, яку приставив до неї Гант, який не вірив, що астері, її батько чи будь-які інші можновладці залишать її в спокої. Зробивши свої справи, Сирінкс вирушив був назад до квартири, але Брайс похитала головою.

— Сніданок буде пізніше, друзяко, — сказала вона, прямуючи до річки.

Сирінкс незадоволено завив, але потрюхикав уперед, обнюхуючи все на своєму шляху, доки перед ними не з’явилася широка смуга Істрос. Набережна о такій ранній годині була порожня. Учора Брайс телефонував Таріон, обіцяючи повну підтримку Річкової Королеви у будь-яких питаннях.

Брайс не наважилася спитати, що стало причиною цієї підтримки: те, що вона була незаконнонародженою донькою Короля Осені, Зоренародженою фейкою чи носійкою Місячного Рога. Мабуть, усе одразу.

Брайс влаштувалася на одній з дерев’яних лавок на набережній. Кістяний Квартал клубочився над водою стіною туману. Русалковий народ прийшов на допомогу — врятував багатьох містян. Навіть видри хапали маленьких дітей і відносили їх до Блакитного Двору. Дім Великих Вод виконав свою місію на відмінно. І перевертні теж.

Але фейрі… П’ять Троянд постраждали найменше. Фейці зазнали найменших втрат. Воно й не дивно, оскільки вони першими підняли свої захисні щити. І тримали їх на замку, не пускаючи нікого всередину.

Брайс відкинула ці думки. Сирінкс застрибнув до неї на лавку, клацаючи кігтями по дереву, і вмостив свою пухнасту дупцю поруч. Брайс дістала з кишені телефон і написала Юніпер: «Передай мадам Кайрі, що я прийду на наступне заняття».

Юніпер майже миттю відповіла: «На місто напали, а ти ось про що думаєш?» Але через кілька секунд додала: «Передам».

Брайс усміхнулася. Вони з Сирінксом довго сиділи у тиші, спостерігаючи, як розтікалося сіре світло, стаючи блідо-блакитним. А потім над спокійною поверхнею Істрос з’явилася золота смужка.

Брайс розблокувала телефон. І перечитала останні щасливі повідомлення від Даніки ще один-єдиний раз.

Світло розросталося над річкою, золотячи її гладінь.

У Брайс запекло очі, коли вона, тихо усміхнувшись, прочитала останнє повідомлення від Коннора:

«Напиши, коли безпечно дістанешся додому».

Брайс почала писати. Відповідь, на яку в неї пішло майже рівно два роки.

«Я вдома».

Вона надіслала повідомлення в ефір, побажавши, щоб воно перетнуло золотисту річку й дісталося туманного острова за нею.

А потім видалила листування. І повідомлення Даніки також. З кожним змахом пальця вона відчувала полегкість у серці, яке підіймалося у грудях разом із сонцем на сході.

Вони зникли. Вона їх відпустила. Брайс підвелася, і Сирінкс зістрибнув на бруковану доріжку. Вона зібралася повертатися додому, але її увагу привернув слабкий проблиск світла на тому боці ріки.

На якусь мить — усього на секунду — світанок розсіяв туман Кістяного Кварталу, відкривши трав’янистий берег і кряж безтурботних пагорбів за ним. Це була земля не каміння й мороку, а світла й зелень І на тому прекрасному березі, усміхаючись до неї, стояли…

Подарунок від Підземного Короля за порятунок міста.

Сльози покотилися по щоках Брайс, коли вона побачила майже невидимі фігури. Усі шестеро — сьома пішла назавжди, пожертвувавши своєю вічністю. Але найвищий з них стояв посередині, привітально піднявши руку…

Брайс піднесла руку до губ і відправила повітряний поцілунок.

Тумани зімкнулися так само швидко, як і розсіялися. Але дорогою додому Брайс продовжувала усміхатися. Задзижчав її телефон, і на екрані вигулькнуло повідомлення від Ганта: «Я вдома. Ти де?»

Химера тягнула її вперед, і вона ледве змогла набрати: «Вигулюю Сирінкса. За хвилину буду».

«Добре. Я готую сніданок».

Обличчя Брайс розпливлося в широкій усмішці. Вона пришвидшилася, і Сирінкс стрімголов побіг уперед. Ніби він теж знав, що їх чекає. Хто їх чекає.

У її квартирі чекав янгол. Це означало, що сьогодні міг бути будь-який день тижня. Це означало, що в її серці була радість, а очі були гляділи на широку відкриту дорогу попереду.

Епілог

На лавці у Парку Провидиці сидів білий кіт з очима кольору синіх опалів і вилизував передню лапу.

— Ти не забув, що ти не справжній кіт? — цокнула язиком Джесіба Роґа. — Тобі не потрібно вилизуватися.

Аїдас, Принц Провалля, підвів голову.

— Хто сказав, що мені це не подобається?

Тонкі губи Джесіби витягнулися у здивованій усмішці, але вона перевела погляд на тихий парк і високі кипариси, які досі виблискували росою.