Сара Джио – Бунгало (страница 11)
Усередині світилось, і я очікувала застати за столом медсестру Гільдебренд. Проте на її місці сидів солдат, той солдат, якого я побачила під час вечері в їдальні.
Він усміхнувся, і я видушила налякану усмішку у відповідь.
— Привіт, — гукнув він через усю кімнату. — Не лякайтесь. Я просто шукаю бинт. Гадав, він тут знайдеться, але схоже, що ви ховаєте стратегічні запаси в підземний бункер.
Я примружилася і, помітивши кров на його руці, підбігла до ящика з бинтами, які скручувала вдень.
—Ось, — витягла моток, — я вам допоможу. — Я звеліла собі не соромитися. Я — медсестра. Він — пацієнт. Нічого такого, що ми говоримо. Нічого такого, що ми наодинці такої пізньої пори. — Що трапилося? — запитала я, промокаючи рану змоченою в медичному спирті марлею.
Вояк скривився, але досі всміхався.
—А ви не бачили?
—Що саме?
—Та я не зміг дивитись, як Ренді Коннорс чіплявся до вас на танцях.
—Ренді Коннорс? Чіплявся до мене? Вибачте, я не...
—Що? Він вас усю обмацав.
Він просто констатував факт, але я опустила голову. Сором. А солдат торкнувся мого підборіддя та обережно підняв його. —Тому я йому зацідив.
Я усміхнулась.
—Ох, — я намагалася не розклеїтися.
— Ви пробачте хлопців, — мовив він. — Вони кілька місяців не бачили жінок. Таких, як ви. Ми вже давно сидимо на цьому клаптику суходолу.
Мені пригадалося слово, яке вимовив солдат, — «вахіне». Воно прозвучало так грубо та вульгарно.
—Ви часом не знаєте, що означає «вахіне»?
Його очі зблиснули.
—Звісно, знаю. По-таїтянськи це означає «жінка».
—Навіть якщо вони ціле століття не бачили жінок, це не виправдання для варварства.
— Не виправдання, — погодився солдат. — Тому я уникаю більшості з них. Тут мало порядних хлопців. І вам доведеться навчитися прямолінійності. Це вдома, де інші поводяться пристойно та шляхетно, можна бути скромною. Тут — ні. У тропіках у кожному прокидається дикун. Острів стирає внутрішні обмеження. Змінює людину. Ви й самі в цьому пересвідчитеся.
—А ось я вважаю, — категорично заявила я, обмотуючи бинтом кісточки пальців, як учила медсестра Гільдебренд, — що жодна річ не змінить людину, якщо людина сама цього не
—Звісно, — вдоволено кивнув він. — Я лише кажу, що це місце виявляє справжню суть людини. Здерти всі маски й оголити її істинне «я».
Я закріпила пов’язку алюмінієвою скобкою і видихнула.
—Ой, не знаю, — озвалась я. — Але я вас підлатала.
—Мене звуть Вестрі, — сказав солдат і простягнув забинтовану руку. — Вестрі Ґрін.
—Енн Келловей. — Я обережно потиснула його долоню.
—Побачимося, — мовив він і рішуче попрямував до виходу.
—Побачимося, — всміхнулась я і помітила, як щось червоне майнуло в його лівій руці. Коли двері зачинились, я торкнулася вуха. Гібіскус зник.
—Коли ти вчора прийшла? — запитала я зранку в Кітті.
Сама я вже дві години як прокинулась і читала книжку, чекаючи, коли подруга заворушиться.
Вона одним оком глипнула на годинник і знову тицьнулась обличчям у подушку.
—Пізно, — прозвучало крізь пір’я.
—Майже дев’ята, — мовила я, вдячна долі, що ми прибули на острів у п’ятницю, а субота була єдиним вільним днем. — Я не дам тобі проспати усеньке звільнення. Вставай і будемо вдягатися!
Кітті позіхнула й сіла.
—Отакої, уже дев’ята.
—Так, сплюхо. — Я рушила до шафи. Мені хотілося поблукати пляжем, а отже, потрібен легкий одяг.
—Слід поквапитися, — підвелася з ліжка Кітті. — Ми з Ленсом їдемо в містечко. — Я похнюпилась, і вона це помітила. — Можеш поїхати з нами. Він і тебе запрошував.
—Бути третьою зайвою? Ні, дякую. Їдь сама.
Кітті похитала головою, розстібаючи нічну сорочку. Вона впала додолу, оголивши дві ідеальні планети грудей.
—Ти їдеш із нами, — мовила Кітті. — Інші також будуть. Ленс візьме «джип». Елліот їде, і Стелла теж.
— Що? — здивувалась я. — Як вона примудрилася його переконати?
—Вона — ніяк. Це все Ленс.
Я запнула штори, щоб заховати оголеність Кітті від допитливих чоловічих очей.
—А ще хтось буде? — Мені на думку спав Вестрі.
—Ні, наче всі, — сказала Кітті, дивлячись у шафу. — Зачекай, ти говориш про когось конкретного?
Вона дражнилась.
— Я лише подумала про Мері.
Кітті навіть голови не повернула.
— Я не бачила її ввечері, а ти?
— Ні, — мовила подруга, витягаючи ніжно-блакитну сукню з короткими рукавами. — Як тобі ця?
—Красива. — Але мене турбував не гардероб Кітті, а наша нова подруга. — Може, запитати медсестру Гільдебренд, де живе Мері, і перевірити, чи все гаразд?
Кітті знизала плечима і простягнула бежеві черевики, чекаючи на вердикт.
—Так чи ні?
—Ні, — сказала я. — Бери блакитні. Твої ноги мені подякують.
Вона застебнула бюстгальтер, надягнула білу шовкову комбінацію і накинула сукню.
—Розкажи про Ленса, — сторожко попросила я, застібаючи блискавку на її сукні. — Він тобі подобається?
—Так, — відповіла Кітті, але я вловила в голосі нотку сумніву. — Він чудовий.
—А з полковником ти вчора танцювала? — Я витягла із шафи цілком непретензійну бежеву сукню.
—Так, — усміхаючись, кивнула Кітті. — І це було божественно. Ленс не дуже зрадів, але що він вдіє проти старшого за званням.
Я глянула в овальне дзеркало на стіні. Щоки почервоніли від ранкової спеки, мляво звисало волосся. Воно без вороття програло бій з вологістю. Я знизала плечима й зібрала його в пучок. Усе одно весь день буду в капелюсі.
—Ти готова? — запитала Кітті, ухопивши сумочку.
Я глянула на подругу. Її щоки вкривав здоровий рум’янець, а не червоні плями. Неслухняні кучері остаточно збунтувались, і Кітті просто зачесала їх набік. Краса.
Тропіки увійшли в неї.