Рут Уэйр – Та дівчина (страница 33)

ПІСЛЯ

Вийшовши з «Бонні Бейґел», Ганна безцільно блукала дощовими вулицями нового міста, а в голові роїлися думки про Ейпріл і Невілла. Згодом подалася до супермаркету «Теско Експрес» — не заради закупів, а радше щоб сховатися від дощу. Сновигаючи між тісними рядами, вона почула, як задзвонив її телефон.

— Привіт! — мовив Вілл. — Ти вже щось бронювала? Чи мені це зробити?

От лихо. Вечір побачень. Ганна геть забула, а тепер подумала, що їй доведеться дві години сидіти навпроти Вілла без телефона, телевізора чи робочих листів, які допомогли б відволіктися або заповнити незручну мовчанку... Вона сумнівалася, чи витримає.

— Я думав про «Моно», — провадив далі Вілл. Він, очевидно, вийшов на обідню перерву: окрім його голосу з динаміків долинав шум сандвіч-бару. — А як думаєш, ми ще встигнемо забронювати столик? Ну «Контіні» точно нікуди не дінеться, але щось ми там надто часто буваємо. Навіть не знаю. Що скажеш?

А що їй казати? Вона гадки зеленої не мала. Тільки й розуміла, що дилема, до якого ресторану піти, видавалася до болю дріб’язковою після тієї вибухової новини від Ґерайнта. Однак тут, у супермаркеті, вона не може нічого сказати. Ганна важко ковтнула.

— Слухай, а ти не проти, якщо ми сьогодні нікуди не підемо? Я просто... просто думаю, що нам варто заощаджувати.

Якусь мить Вілл мовчав.

— Гаразд, — відповів він дещо уривчасто, і вона почула нотки спантеличення. — А знаєш, ми ж не мусимо йти до ресторану. Можемо просто поїсти рибки й картоплі фрі.

— Так, — мовила вона, узявши пакетик органічного рису, а потім глянула на ціну й замінила його на звичайний, — але річ не тільки в цьому. Завтра знову йду до клініки й відчуваю, що мені треба просто відлежатися.

— Так, звісно, — відповів Вілл, а потім його спантеличення переросло в занепокоєння. — Тобі погано?

— Ні, все добре, чесно. Я просто хочу спокійненько посидіти перед телевізором. Ти не проти?

— Та ні, звісно ж, — мовив Вілл. — Тоді проведемо вечір спокійно. Кохаю тебе.

— І я тебе кохаю, — відповіла Ганна, і Вілл поклав слухавку.

Вона прикипіла до місця, її погляд ковзав по локшині, а в голові дзвеніли слова Ґерайнта.

Ейпріл була вагітною. Ейпріл була вагітною. Якщо це правда, то вона все змінює. Цей факт розкручує величезний клубок мотивів і можливостей, які ніяк не стосуються Невілла. Отже, джерело цієї інформації — Раян. І якщо Ейпріл справді розповіла йому про вагітність, а він повірив їй, то Ганна мала єдине логічне пояснення — хоча й воно, на перший погляд, видавалося малоймовірним: мабуть, Раян спав з Ейпріл. Інакше чому вона розповіла йому першому з усієї компанії? Зрештою, вони не були найкращими друзями, тож за інших обставин Ейпріл навряд чи поділилася б саме з ним такою таємницею. Та вочевидь вона таки обрала його. Серйозно задумавшись, Ганна зрозуміла, що Ейпріл могла спати з Раяном. Або щонайменше з кимось іншим.

Не лише того одного ранку Ганна зустріла Вілла в їдальні, думаючи, що він був у ліжку з Ейпріл. Таке ставалося часто. Ночами вона чула, як хтось скрадався вітальнею, а потім — приглушений шепіт і хихотіння. Інколи вдень із кімнати Ейпріл чувся запах сигарет, яких Вілл не курив. А часом зранку Ганна йшла на лекції і бачила біля вхідних дверей взуття, що точно не належало йому.

І між Ейпріл і Раяном завжди щось було. Не дружба, звісно, ні. Та за цією гострою ворожістю напрочуд легко можна було сховати інші почуття. Ганна пригадала той дивний електричний заряд, що пробіг між ними, коли Ейпріл пожартувала з Раяна, а ще дивну енергетику під час першої вистави. Тож повірити, що вони спали, було неважко. Зовсім ні.

Але якщо вже й так, то не лише Раян причетний до того всього. Тому Ганна і розгубилася, коли він зателефонував. Бо якщо це правда... якщо це правда, то саме він міг мати мотиви.

Вілл.

Ці підозри, звісно ж, абсурдні. Вона знає Вілла як свої п’ять пальців. Однак витік цієї інформації — а він може статися, якщо Ґерайнт і далі копатиме — знищить Вілла. Часом вона бачила інтернет-статті з єхидними згадками про «де Частейна, що зараз одружений зі співмешканкою Ейпріл», які ніби натякали, що їхнє щастя куплене ціною смерті Ейпріл. «Неодмінно винен хлопець» — це стереотип, але ж будь-який стереотип має підґрунтя. Пліткарські форуми просто вибухнули б від новини про вагітність Ейпріл. А їхнє з Віллом життя знову занурилося б у болото, що кишить папараці й газетними спекуляціями.

І як їй приховати від нього таке? Це просто неможливо. З іншого боку, вона не могла запитати Вілла, чи знав він про настільки важливе й приховав від неї. Це те саме, що й запитати, чи брехав він їй упродовж стількох років, та ще й запевнити, що вона вірить у його здатність так вчинити. Ні, не можна про таке запитувати. До того ж... Що, коли він скаже їй...

Раптом завібрував телефон.

Ганна опустила погляд і усвідомила, що досі стоїть як укопана посеред ряду й тримає його в руці, наче компас. Вілл надіслав есемеску:

«Ганно, вибач, що я забув про твій завтрашній огляд. Я жахливий чоловік. Будь ласочка, не хвилюйся. Я знаю, що все буде гаразд. З нашою дитиною все добре. Кохаю тебе <3». Хвиля провини накрила Ганну, коли вона усвідомила, що щойно зробила — використала огляд і їхню дитину, щоб виправдати стрес через Ґерайнта.

Вона думала, що відповісти, аж раптом телефон знову завібрував:

«Візьми вихідний і гарненько відпочинь. От справді — тобі треба відлежатися <3».

«Ти ПРЕКРАСНИЙ чоловік. Й ідея гарна, — відповіла Ганна. —

Кохаю тебе <3».

Потім заховала телефон, узяла рис і попрямувала до каси, але важке відчуття в шлунку підказувало їй, що це ще не кінець. Вона мусить з’ясувати, чи справді Ґерайнт сказав правду, чи точно Ейпріл була вагітною. Інакше це мучитиме її наступні десять років. І лише одна людина знає правду.

Завтра вона візьме вихідний, як і пропонував Вілл. Однак не для того, щоб вилежатись у ліжку.

Вона піде на огляд, а потім зустрінеться з Раяном. Розпитає в нього про ці чутки. Але тоді... тоді вона мусить усе розповісти Віллові.

БУЛО ПІЗНО, ПРИНАЙМНІ останніми днями така пора була пізньою для Ганни. Вони лежали в ліжку. Вілл гортав щось у телефоні, а Ганна читала вже пошарпану книжку «Кітляр, кравець, солдат, шпигун». Вона вибрала її, бо хотіла відпочити й насолодитися чимось знайомим, але й розуміла, що годинник не стоїть на місці, тож не можна й далі відкладати цю розмову. Поговорити з Віллом — її обов’язок.

Ганна відклала книжку на шафку біля ліжка.

— Вілле...

— Так? — озвався він, не відриваючи погляду від екрана. Ганна побачила, що він сидить у твіттері. Не під власним ім’ям, бо сумний досвід показав їм, що це не найкраща ідея. Він мав анонімний акаунт під назвою Two Wheels Good, де ретвітив публікації-обурення про погано спроєктовані перехрестя й статті про вінтажні мотоцикли.

— Вілле... а ти... — Вона ковтнула й затихла. Спробувала ще раз: — А ти... а ти чув плітки про те, що Ейпріл була... вагітна?

— Що? — Вілл випростався і, обернувшись, глянув їй у вічі. Мляве вдоволення після вечері й двох пляшок пива раптово щезло з його обличчя, тепер воно стало настороженим і недовірливим. — Вибач, що ти сказала?

— Я... до мене дійшли чутки... з інтернету... — Боже, вона так не хотіла брехати, але ці слова вже злетіли з уст. — Хтось написав, що Ейпріл була вагітна, коли померла.

— Ай, якась дурня несусвітна, — відповів Вілл, шокований і нещасний. Ганна пошкодувала, що порушила цю тему, водночас його подив трохи заспокоїв її. — Звісно, що не була. І як тільки вони вигадують таку токсичну бридоту? І найголовніше: нащо ти це читаєш?

— Не знаю... я не нишпорила по конспірологічних форумах, воно саме виринуло, — відповіла Ганна, кажучи майже правду. Ґерайнт справді нагрянув як грім з ясного неба, вигулькнув, наче небажане гугл-сповіщення. — То ти думаєш, що це безглуздя?

— Звісно, безглуздя. По-їхньому, патологоанатом виявив під час розтину вагітність, але нікому не сказав?

— Ні, — відповіла Ганна, але завдяки словам Вілла отямилася і змогла ясно мислити. Туман стресу й турбот розвіявся, адже він цілком мав рацію. Вагітність, безсумнівно, виявили б під час розтину. — Ні, розтин тут ні до чого, це просто чутки. Вона нібито зробила тест на вагітність просто перед смертю... але ти маєш рацію... це дуже малоймовірно. — Ганна притихла, розуміючи, що давно треба було поговорити про все з Віллом. Тепер їй поліпшало. Вона перевернулася на бік і поклала на нього руку. — Ну вона точно сказала б комусь із нас, як гадаєш?

— Та звісно ж. Усе це в будь-якому разі скидається на нісенітницю. Та Ейпріл навіть не підійшла б до того Невілла, я вже мовчу про секс. Боже, люди — довбані недоумки. Вони повірять у що завгодно, аби тільки воно звучало як гарна теорія змови.

Ганна змовчала й міцніше стиснула його. Вілл обійняв її. Тепер він був напружений, але не від стресу й страху. Вона відчувала його гнів, відчувала, як натягуються сухожилки на його руках і плечах, як він намагається перекипіти, щоб не засмучувати її. Дивно, але його лють заспокоювала. Адже він взагалі не звернув уваги на головне. Не зрозумів, про що казав Ґерайнт: імовірна історія провини й помсти, пов’язана з вагітністю Ейпріл. Саме цей факт заспокоював Ганну найбільше.

— НУ... ЩЕ ТРОХИ зависокий, — мовила акушерка й зняла манжету з руки.