Рут Уэйр – Та дівчина (страница 16)

— Цієї п’ятниці, — додав він. — Жодних формальностей — лише келих хересу в мене вдома. Адресу ви добре знаєте.

Ганна засміялася, а потім через брак слів мовила просто:

— Дякую вам. Дуже дякую. Я залюбки прийду.

— Прекрасно! О восьмій вечора.

— А треба щось приносити?

— Та ні, лише себе.

Вийшовши в коридор, вона притулилася до стіни, відчуваючи, як на обличчі сяє усмішка. Особливо перспективні. Невже це й про неї теж?

Головним питанням, звісно, було: «Що вдягти?» Доктор Маєрс сказав «жодних формальностей», а це найгірший дрескод.

Коли кажуть «біла краватка» або «академічна мантія», то відразу зрозуміло, чого очікувати і як вбиратися. «Жодних формальностей» — за цими словами може критися що завгодно: від вечірнього плаття до джинсів.

Тож Ганна вирішила порадитися з Ейпріл.

— Джинси, — рішуче сказала та. — І плісирована поплінова камісоль, шия майже закрита, без рукавів, застібка на один перловий ґудзик ззаду. Спереду ділова, а ззаду — як для вечірки.

— Добре, — нетерпляче відповіла Ганна, — але я не маю... — Що там казала Ейпріл? Якоїсь плісированої штуки? — Я не маю топу чи чогось такого. До п’ятниці лише два дні, і в мене нема часу ходити по магазинах.

«А ще грошей», — подумала вона, але не промовила вголос. Для Ейпріл усі ці подробиці не мали жодного значення.

— Ну, може, ти не маєш, — сказала вона, — а я маю.

Ходи сюди.

Ганна вже кілька тижнів не заходила до спальні сусідки: вони завжди могли перетнутися у спільній вітальні, а ще до Ейпріл часто навідувався Вілл, тому вона побоювалася постукати невчасно.

Тепер її знову вразив контраст між кімнатою Ейпріл та власною. Ця відмінність нині поширювалася й на вітальню, де замість нудних, стандартних університетських меблів повільно з’являлися розкішні й дорогі, на власний смак Ейпріл. А ще Ганну вразив безлад у кімнаті: всюди валявся одяг. У кутках — купи дизайнерського шмаття. Вишиті бісером топи звисали зі світильників. На бильці стільця — недбало підвішені за ремінці туфлі від Джиммі Чу. До того ж на підвіконні стояли недопиті горнятка кави, вкриті пишною пліснявою. Розкидані книжки скидалися на птахів із розпростертими крилами. Усю шафку вкривали пігулки, що викотилися з пляшечки. На стосі есеїв красувалася жирна пляма від недоїденого пончика, на килимі лежала розчахнута палітра тіней, а кольорова пудра пофарбувала його ворсинки.

В одному з кутків горіла низька золотава лампа. Ейпріл схопилася за голову.

— От зараза, щоразу, коли заходжу сюди, сама в шоку через цей срач. Хотіла б я заплатити Сью, щоб вона прибрала, але вона така сука.

— Та не сука вона, — машинально відповіла Ганна, — просто заклопотана. — Дивлячись на хаос, вона мовчки погоджувалася, що Ейпріл забракне сили дати всьому раду самотужки. Цей безлад творився тижнями, а університетські правила вимагали, щоб студенти прибрали у своїх кімнатах до різдвяних канікул. — А як ти тут щось знаходиш?

— Що тобі сказати... Принаймні я знаю, де камісоль. Нещодавно її приміряла, але вона завелика для мене, тож можеш забирати.

Ейпріл пробралася крізь безлад до дальнього кутка й запорпалась у купі одягу біля високого дзеркала в золотій рамі, що скидалося на антикварне.

— Ага! — тріумфально вигукнула вона і підняла догори елегантний накрохмалений топ кольору старої слонової кістки. — Ось і він. Підійде ідеально. Ну ж бо, приміряй!

Ейпріл, очевидно, і не думала розвертатись або виходити з кімнати, тому після трохи незручної мовчанки Ганна стала до неї спиною, зняла футболку й через голову одягнула камісоль.

Розвернулася до Ейпріл:

— Ну як?

Навіть без дзеркала Ганна одразу зрозуміла, що подруга мала рацію — топ їй личив. Реакція Ейпріл це підтвердила. Вона плеснула в долоні, повернула Ганну до себе спиною і застебнула єдиний перламутровий ґудзик на шиї.

— Ох, просто ідеально, — захоплено й серйозно мовила Ейпріл. Тоді знову крутнула дівчину обличчям до дзеркала. — Нагнешся?

Ганна слухняно нахилилася, а Ейпріл аж прицмокнула.

— Що ж, бюстгальтера тут не треба. Головне в цьому топі — спина. Глянь, коли ти стоїш прямо, то нічого такого, скромний вигляд. — Вона підняла ручне дзеркальце, щоб Ганна побачила себе ззаду. — А коли нахиляєшся або повертаєшся.. . — Ганна так і зробила й побачила смужку кремової спини, що відразу з’явилася між згортками топу. Її простенький бюстгальтер із супермаркету справді все псував. — Але тобі не потрібен бюстгальтер. Ай, ти будеш просто люкс.

— Дякую, — зніяковіло відповіла Ганна. — А ще, ну... мені віддавати його в хімчистку, коли повертатиму? Чи краще випрати?

— Я ж уже сказала, — нетерпляче озвалась Ейпріл, — він твій.

— Але, Ейпріл. — Ганна смикнула за етикетку, яка досі звисала зсередини. — Я так не можу, він же новесенький. Якщо я не відріжу бирки, зможеш повернути його і... — Вона випадково кинула оком на ціну. — Господи боже мій! Ейпріл, він коштує вісімсот фунтів!

— Та не повертатиму я його, — недбало відрекла вона. — Якщо не забереш, він просто згниє в отому кутку.

Ейпріл відступила на кілька кроків, серйозним поглядом змірила Ганну, а потім сказала:

— Джинси норм, але до всього треба відповідне взуття. Маєш щось на підборах?

Ганна кивнула й пішла до своєї кімнати пошукати чорні туфлі від Долсіз, які мама купила їй перед початком триместру для офіційних заходів і співбесід. Коли вона повернулася в них, Ейпріл скривилася від ледь прихованої огиди.

— Слухай, не хочу здатися хамкою, але ці туфлі паплюжать такий топ. Який у тебе розмір?

— Шостий, — відповіла Ганна, відчуваючи, що обличчя аж горить від обурення. Туфлі були простенькі, але, на її думку, нічого не псували. І що з того, що вона не може дозволити собі дизайнерських босоніжок, як Ейпріл? Не всі ж спадкоємці величезних статків.

Та Ейпріл геть не зважала на неї: вона була надто заклопотана перебиранням купи взуття на дні своєї шафи. Дві пари лабутенів пролетіли просто біля колін Ганни, за ними — один босоніжок від Джиммі Чу. Врешті Ейпріл випросталася, тримаючи пару темно-зелених туфлів від Маноло Бланік: шкіряні, з тисненням «крокодил» і відкритим носком, а ще ледь не на десять сантиметрів вищі, ніж звичні для Ганни туфлі.

— Ось. Ці позичаю. Це, між іншим, одна з моїх улюблених пар. Не зважай на подряпини — я вже ходила в них.

Зрозумівши, що протестувати марно, Ганна взула туфлі. Підбори були височезні, тож вона похитнулася, але таки втримала рівновагу й стала перед дзеркалом. Ейпріл зняла шпильку з її волосся й розкинула його на плечах. Із дзеркала на Ганну подивилася зовсім інша людина. Вища. Впевненіша. У дизайнерському топі й на підборах, що пасували так, ніби вона народжена для них. Туфлі підкреслювали її зелені очі, а колір слонової кістки ефектно відтіняв її бліду шкіру й темне волосся. Вона мала прекрасний вигляд. Такий, ніби була однією з подружок Ейпріл.

— Ну от, — сказала Ейпріл. Вона стояла так близько до Ганни, що та відчула її подих на своєму вусі. — Ти просто шикарна!

УЖЕ ЗА ДВА ДНІ Ганна знову вдягла попліновий топ, цього разу без бюстгальтера, і нафарбувала очі димчастими тінями й олівцем. Потім намастила губи темно-червоною помадою, але одразу ж зрозуміла, що не варто було: її рот став комічно величезним, а з такими виразними очима її макіяж здавався надмірним, клоунським. Вона витерла губи серветкою, лишивши ледь помітний рум’янець, який ніби натякав, що щойно її хтось дуже пистрасно поцілував. З маленького дзеркальця над столом на неї дивилася незнайомка.

— Ейпріл! — гукнула вона й обережно потупцяла в бік вітальні на підборах. — Що скажеш?

Дверна ручка із шумом обернулась, і у дверях її кімнати з’явилась Ейпріл — теж нафарбована, яскраво-червоні губи виділялися на тлі блідого обличчя. На ній була приголомшливо проста сукня-футляр із чорного шовку, яка підкреслювала впадини біля ключиць і лінії білої шиї, а світле волосся сяяло, як наелектризоване.

— Ідеально, — мовила вона із широкою усмішкою, — маєш вигляд на мільйон.

— Ну по-іншому ніяк, — із жалем відповіла Ганна й опустила погляд на туфлі. — Краще не питатиму, скільки вони коштують, бо постійно боятимусь зламати каблук. А ти кудись ідеш?

— Іду, — сказала Ейпріл, а її усмішка стала пустотливою, — але недалеко. Іду з тобою.

У Ганни все перевернулося всередині.

— Ой... Ейпріл, так незручно. Ця вечірка для його студентів. Ще й не для всіх. Він навіть Майлза не запросив. Вибач, мені правда шкода. Я мала б тобі сказати.

— Ну ти й сказала, — відповіла Ейпріл. Вона опустилася на коліна біля мініхолодильника в кутку кімнати, де Ганна зберігала молоко для ранкової кави, і дістала пляшку «Дом Периньйона». — Мені якось байдуже. Я піду. А ти не переймайся, — додала вона, коли Ганна запротестувала. — Я чітко наголошу, що ти мене не запрошувала. А приходити само-пихом — це моє найбільше захоплення.

Вона випросталась і засунула пляшку під пахву.

— А ще доктор Маєрс такий сексі. Не може ж він бути тільки твоїм.

Якусь мить Ганна просто стояла, безпорадно й роздратовано дивилася на Ейпріл і не знала, що робити — обурюватися чи сперечатися, але зрештою здалася.

— Добре. Я ж однаково тебе не спиню. Але не заходь одразу після мене, бо всі зрозуміють, що то я тебе запросила.

— Добре, — відрізала Ейпріл. — А знаєш, я піду першою. І перш ніж Ганна встигла її зупинити, Ейпріл відчинила двері вітальні, тихо пройшла через коридор і гучно постукала у двері доктора Маєрса.