Рудольф Дауманн – Діаманти Ківі-Ківі (страница 14)

Той підкликав Массіньї.

— Зробіть для нього все, що у ваших силах. Це один з перших піонерів Конго, а тепер його вигнали на вулицю! Потгоф, ми заберемо тебе з собою, назад, у Леокін! Служитимеш у мене.

Хворий трохи підвівся, його обличчя, заросле сивою щетиною, освітила усмішка.

— Якщо Тіль сказав — значить, так і буде. На Тіля можна покластися.

Массіньї уважно оглянув хворого.

— Застаріла малярія, — сказав він. — Лікуванню не піддається. Полегшити муки — можна. Допомогти — важко! Вилікувати — неможливо. Візьмемо з собою, пане Брюггенсен!

Негри зробили з ковдр щось схоже на носилки, поклали в них Піта Потгофа і рушили далі. Через кілька днів Брюггенсен з своїми людьми добралися до моторок, які мали доставити їх у Порт-Франкі.

Кассаї несла назустріч чорні, як ніч, води. Суднові гвинти з трудом перемагали силу течії.

Нарешті, на обрії з'явилися високі башти Порт-Франкі, і моторки, розбризкуючи піну, взяли курс на них. У небі над містом кружляв сріблястий літак. Ще мить, і він опустився десь у лісі.

— О, тут уже збудовано аеродроми, — зрадів Брюггенсен. — Сабена[5] ділова фірма, вміє працювати. За якісь чотири години ми можемо бути в Леокіні. Але насамперед треба покінчити з справами тут: домовитися про відправку вантажу в Ківі-Ківі для Ельзи Вандермолен.

Тільки-но моторка причалила, як до Брюггенсена з'явився агент Сабени, випередивши комісара округу.

— Містер Брюггенсен, — сказав він, — ми чекаємо ваших порад щодо відкриття повітряної лінії Порт-Франкі — Ківі-Ківі. Чи знайдеться там місце для посадки?

— Навряд, хоч для гідроплана можна було б розчистити ділянку на болоті. Але поки що це справа майбутнього, котра цілком залежатиме від того, як підуть розробки алмазів у Ківі-Ківі. А зараз я хочу законтрактувати три літаки для доставки вантажу пані Вандермолен. Вантаж треба буде добре запакувати і скинути з літаків. Ось координати, — Брюггенсен показав на карті місце розробок.

Представник Сабени розглянув карту, вислухав вказівки, ознайомився із списком замовлень і сказав:

— Завтра пані Вандермолен одержить свої дві-три тонни вантажу. Для нас це дитяча забавка. Але скажіть чесно: можна там вистрибнути на парашутах людям, щоб приготувати посадочний майданчик?

— Не раджу, — відповів Брюггенсен. — Якщо парашутиста віднесе в болото, він неодмінно приземлиться у шлунку крокодила. Подбайте краще, щоб ми з друзями завтра були в Леокіні. Мені треба в банк, а потім — у лікарню. Я знову дещо підхопив.

— Щастя? — спитав представник Сабени.

— Не тільки щастя. Лихо теж! Хто повертається з Ківі-Ківі, той приносить з собою дарунки диявола!

В той час, коли транспортні літаки, навантажені ящиками, мішками і тюками, піднялися в повітря, невеличкий пасажирський літак узяв курс на північ. Він віз Тіля Брюггенсена, Массіньї і Баантумічо в цивілізований край. Старого листоношу Піта Потгофа довелося залишити в госпіталі Порт-Франкі. Фламандець був втомлений і до краю виснажений.

— Массіньї, візьміть на себе турботи про цього страждальця, — сказав Тіль. — Це хоробра людина… Зі мною щось не гаразд.

У Ківі-Ківі, біля родовища, йшла безперервна робота. Всю викопану породу, пісок, мул і уламки Беніссон звелів пропустити через промивну машину. — драгу. Надвечір він, широко розставляючи ноги, ніби лев, що об'ївся, прийшов до хатинки Ельзи Вандермолен.

— Ну, пані Ельзо, — сказав Беніссон, — Ківі-Ківі виправдує себе. Тіль Брюггенсен, видно, нічого не розуміє в цих справах, інакше він не віддав би нам такого вигідного бізнесу… Ну, а тепер, коли ваша ласка, рису, добру порцію м'яса з яєчним соусом і кухоль холодного напою! Ніяк не збагну, де ви добуваєте лід!

— Усім здається, що в мене є лід, — засміялася жінка. — Ось він, у бочці на сонечку. Обмотаю добре ганчірками, поставлю у болотну воду, а про охолодження дбають уже вітер та сонце. — Ельза забрязкотіла у кухоньці каструлями та сковорідками. — Консерви кінчаються, містер Беніссон. Ще днів три, і білим теж доведеться їсти галушки з маніока, приправлені рибою!

— З ваших ручок усе смачно, — полестив він їй. — Якби вам ще затишнішу хатину. Ця очеретяна халупа має жалюгідний вигляд. А втім, через рік ви будете хазяйкою тропічного готелю з полірованими меблями і численними слугами. Тут виросте місто. Прибудуть машини, а з ними робітники й інженери. Я теж поставлю тут власний дім. Шкода, що нема в мене доброго помічника. І куди зник Мак-Барклей? Мабуть, знайшов великий алмаз і втік. Тепер десь розкошує собі!

— А хіба всі алмази, які ви знаходите, не переходять у власність компанії? — з цікавістю спитала Ельза.

— Частково… частково, — промимрив Беніссон. — Адже є різниця між добуванням алмазів у шурфах компанії і особистою знахідкою. Камені з шурфів, безперечно, належать компанії. А зібрані, завдяки власним старанням ідуть мені. Вартість їх пишеться на мій банківський рахунок. Признаюся, він уже чималенький!

Ельза засміялася і принесла на стіл алюмінієві тарілки й сковорідки.

— Ну, їжте, та швидше, бо вже прийшли інші. Просто не знаю, чим їх годувати. Нелегко придумати щось з тих припасів, які я маю.

— Переходили б ви на службу в компанію! — сказав Беніссон.

— Ні за які гроші! Я хочу бути вільною. Якщо Тіль виконає мої замовлення, то ви всі будете ситі!

— Знову цей клятий Тіль, — буркнув агент. — Скажу вам відверто: хіба це мужчина? Коли б він був мужчиною, то не віддав би компанії такий ласий шматочок!

— Мій ідеал не такий. На мою думку, у справжнього мужчини повинно бути серце, а' не гаманець з грішми, — відповіла йому Ельза і побігла-на кухню.

Ополудні другого дня над табором з гуркотом пронеслися два літаки.

— Це Сабена, — вигукнула Ельза Вандермолен і кинулася до широкої піщаної мілини, де було викладено знак для скидання вантажу.

Жінці не довго довелося чекати. Два біплани круто пішли вниз, розвернулися, і з товстого алюмінієвого черева на вантажних парашутах посипалися ящики, мішки, тюки. Все впало на обмілину, крім двох барилець, які шубовснули у воду. Та негри відразу ж виловили їх. Останнім скинули мішок з шовковим вимпелом. Літаки тут же розвернулися, лягли на зворотний курс і за якусь мить перетворилися в ледве помітні цятки.

— Пошта! — зраділа Ельза, піднімаючи мішок з вимпелом. — Газети, листи, вітання! — Але з цікавістю заглядаючи в мішок, жінка пильно стежила, щоб весь вантаж було перенесено в її хатинку.

Першим до Ельзи прийшов стрункий лікар Ніорт. Він зручно вмостився на стільці, сплетеному з папірусу вмілими руками негрів. Відсунувши вбік журнали, довгі урядові циркуляри, лікар обережно розпечатав товстий лист від дружини з Леокіна і з насолодою прочитав його.

— Нарешті, у нас є зв'язок з світом! — радів Ніорт. — Знаєте, пані Ельзо, якщо у тюках знайдеться хоч одна пляшка доброго вина, я влаштовую сьогодні бенкет! Для всіх! — підкреслив він, побачивши, що й інші білі квапляться сюди.

Ельза відразу зміркувала, що це для неї вигідна справа.

— В одному ящику двадцять чотири пляшки, — сказала жінка. — Все дійшло добре. Я звелю охолодити!

В Ельзи був тепер помічник — старий негр, що вже не міг працювати на важких земляних роботах. Широко всміхаючись, негр занурив пляшки в бак з холодною водою. Потім за вказівкою Ельзи склав усі ящики і тюки.

— Розпаковуй товари тільки тоді, коли потрібно, — повчала жінка його, — інакше в нас покрадуть банки та пакети. Кожну ніч ти спатимеш тут і стерегтимеш все від злодіїв!

— Добре, добре, — добродушно погодився негр.

Для Беніссона в поштовому мішку знайшовся товстий пакет, для геологів — листи. Тільки Жан Янзен нічого не одержав.

— Зате про молодого пана подумав Тіль, — сказала Ельза і подала геологові чекову книжку. — Тепер, як витрачу свої гроші, позичатиму у Жана Янзена. Тіль пише, що це аванс за виручку, яку він, напевне, одержить від продажу діамантів… Послухайте, містер Беніссон! Яка новина! Брюггенсен повідомляє, що сюди ідуть тисячі людей… Завирував весь басейн Конго. Всі плином плинуть у Ківі-Ківі. Тут буквально так і сказано, я навіть не підозрівала, що Тіль здатний до поезії.

— Що їм тут треба? — невдоволено вигукнув товстун. — Я чекаю загін робітників, інженерів, підривників, машиністів. А мені пишуть, що вони ще не прибули в Порт-Франкі.

— Іншим теж кортить покуштувати королівського пирога, — засміялася Ельза. — До народу треба бути ближче. Від вас; семи манекенів, моє діло не дуже розквітне. Сьогодні четвер? Тіль твердить, що саме сьогодні вони і мають прибути.

— Але ж це територія компанії Де Беерс! — обурювався Самуель Беніссон. — Я нікого не пущу сюди!

— Володіння компанії розташовані по той бік протоки, — поправив його Жан Янзен. — А на цій мілині — скільки сягає око — земля належить усім!

— Друзі! — радісно сказала Ельза. — Завтра літаки знову прилетять, і так буде щодня. Тіль підписав контракт з Сабеною. Крім того, — жінка вимовила це особливо підкреслено, — наступним рейсом нам доставлять короткохвильову рацію. Жан Янзен повинен навчитися працювати на ній, і тоді ми замовлятимемо льотчикам усе, що нам потрібно. Тіль знову упрошує мене повернутися в Леокін, запевняє, що незабаром у Ківі-Ківі настануть тяжкі часи. Ні, я цьому не вірю. Навпаки, тепер для мого трактира саме й почнеться веселе життя!

Тіль Брюггенсен помилився тільки на один день. Не в четвер, а в п'ятницю — це було в другій половині липня — з'явилась колона людей. Перебравшись через кам'янистий пагорок, вони підсунули до самого табору. Попереду йшли конголезькі стрільці і поліцейські драгуни. Над ними майорів прапор. Кожного, хто намагався обігнати загін, солдати завертали пострілами в повітря і нагаями.