Роберт Вегнер – Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід (страница 71)
Напій був холодним, із трохи гіркуватим присмаком.
— Радою крутять три шляхетські роди, що стоять на чолі чотирьох груп, — Цетрон знову почав ходити приміщенням. — Виссерини, Терліхи й Геркер-ґур-Дорес зі своїми родичами й прибічниками. Всі мають по три голоси. Інші четверо — це так звані «голоси народу» або ж представників купецьких гільдій, арматорів і ремісничих цехів із Низького Міста, обирані зібранням їхніх майстрів. Саме два місця серед них і звільнилися. Слухаєш мене? Не спи.
— Не сплю, — він розплющив очі.
— Усі почали гарячкові перегони за ті місця, бо вони дають перевагу в Раді. Раніше, коли тут владарювала Імперія, Рада залежала від губернатора. І хай би всі представники Низького Міста відразу постукали до брами Дому Сну, це не мало б значення. Але тепер уперше в історії міста існує такий розклад сил: три рази по три плюс два — і немає нікого, хто контролював би дії Виссеринів чи ґур-Доресів, аби отримати ще два голоси. Якби два головні роди поєднали сили, то мали б шість проти п’яти, й могли б посадити на ці два місця своїх людей проти волі купецьких гільдій і цехів. Бо гільдії й надалі обирали б, але саме Рада Міста вказувала б їм кандидатів. Слухаєш?
— Слухаю… — очі Альтсіна знову заплющувалися.
— Не спи, бо отримаєш по макітрі. Аби якісь два роди поєднали сили й посадили своїх людей на два порожні місця, це вони б радили в Понкее-Лаа. Мали б шість власних голосів плюс два, що дає вісім до п’яти. Влада, якої не мав ніхто від часів імперських губернаторів. Але Геркер-ґур-Дорес і Виссерини ненавидять одне одного. Ненавидять так, що якби зачинити їх у темній кімнаті, то по ста ударах серця звідти витягли б лише їхні шматки. Вони ніколи не поєднають зусиль. Тож обидва роди намагаються перетягти на свій бік графа Терліха, обіцяючи йому бозна-що, але той досі вагається. Здебільшого його влада походить від поваги, яку він має серед шляхти середньої руки, а також від репутації незалежного та нейтрального радника, для якого найважливішим є благо міста. Ну і, зрозуміло, він не довіряє ані Геркеру, ані Виссеринам.
Щось вдарило злодія в обличчя. Він здригнувся і закліпав.
— Я ж казав — не спи. Підозрюю, що граф грає у власну гру, — Цетрон говорив тепер тихо й швидко, змушуючи його концентруватися. — Висилає посланців до менш поважних родів, приймає від них подарунки, їздить на таємні зустрічі. Я наказав уважно спостерігати за тим, що відбувається у Високому Місті, бо відчуваю, що наближається гучна гроза. В кожній резиденції потроєно охорону, а чарівники наклали стільки захисних заклять, що повітря аж іскриться. І тому я заборонив вам туди ходити.
Альтсін знову заплющив очі, а коли розплющив їх, Цетрон сидів на стільці й напружено вдивлявся в нього.
— Що сталося у графа? — запитав нарешті хлопця.
Молодий злодій ковтнув слину. Горло раптом зробилося страшенно сухим.
— Ми пішли дахами з боку старих казарм. Резиденція всього в півсотні кроків від них. Ніч ясна, але до повні було ще далеко. Я залишився нагорі, а Санвес пішов за мур, виліз на стіну до балкону й відчинив вікно кабінету графа. Не було жодних заклять, охорони, нічого. Увійшов усередину та підійшов до шафки в стіні.
Альтсін замовкнув, а вся сцена постала перед його очима як жива.
— А твоя рана?
— Не знаю, яким дивом вони мене помітили. Раптом здійнявся крик, і вони почали на мене вказувати.
— Ти звівся на даху, — Цетрон радше стверджував, ніж запитував.
— Не пам’ятаю, — збрехав Альтсін.
— Я би точно звівся на ноги. Чим отримав?
— Стрілою з арбалета.
Брови ватажка Ліги пішли вгору.
— З арбалета? Сину, якби ти отримав з арбалета з п’ятдесяти кроків…
— Рикошет. Стріла зрикошетила й вдарила мене в бік. Я впав, а вони, напевне, подумали, що я мертвий, бо не поспішали вилазити на дах. Пам’ятаю, що раптом я відчув слабкість, ледве доволікся до краю. Там нижче є канал, тож я впав у воду… Плив… Ну не зовсім… Дав течії понести себе аж до річки, а потім виповз на берег.
— І там тебе знайшли й принесли до мене. Я ж казав, що ми приглядаємо за Високим Містом. Щойно там почалися заворушення, я поставив людей на чати. У тебе більше талану, ніж ти вважаєш, бо ця стріла була отруєною, але вдарила боком, поламала ребра й здерла клапоть шкіри; трохи отрути дісталося до тіла. А вода в каналі вимила більшість її з рани. Але це була насправді сильна штука. Якби не купіль, ти осліпнув би й тебе паралізувало б, перш ніж ти сконав. Ти лежав непритомний цілий день. Якщо зараз заснеш, залишки отрути можуть почати діяти. Можеш прокинутися сліпим, паралізованим або й не прокинутися взагалі, — Цетрон спробував змінити тему. — Знаєш, ким був той, хто вбив Санвеса?
— Ні, я бачив його вперше в житті.
— Нічого дивного, бо він з’явився в місті не далі, ніж чотири місяці тому. Барон Евеннет-сек-Ґрес, четвертий син барона сек-Ґреса. Невідомо, чи він узагалі має право користатися з титулу, але якось ніхто його про це не розпитує. Цей франтик, як ти його назвав, вважається найкращим фехтувальником у місті, й повір, що це не перебільшення. Він швидко увійшов до ласки Виссеринів. Правду сказати, після того, як він викликав на поєдинок і скалічив кількох прибічних ґур-Доресів, став правицею Арольга Вис-серина. Від його імені намагався отримати підтримку графа Терліха. Аж до вчора все це було безрезультатним.
Альтсін ширше розкрив очі.
— Ти хочеш сказати, що граф перейшов на бік Виссеринів?
— Ха! Невже те, що відбувається в місті, все ж таки трохи цікавить твою порожню макітру? Ба більше, мене дивує, що ти, почувши від Санвеса, куди ви прямуєте, не дав йому в лоба й не потягнув за міську браму. Лежи, не вставай, бо зомлієш або ж заблюєш ліжко. Скажу тобі дещо про ті документи, які ви мали підкинути. Мені довелося підкупати коменданта Варти, щоби дізнатися про це. З них виникало, що граф вирішив підтримати Виссеринів у обмін на одне місце в Раді, яке до цього часу належало представникам гільдії, яких, мовляв, взагалі мають звідти усунути. До того ж він мав отримати владу над Міською Сторожею й південними доками.
Альтсін перервав його жестом.
— Я не розумію, як це стосується справи.
— А ти подумай трохи. Поцілунок Клег. Граф переконаний, що Санвес мав спершу підкинути йому компрометуючі документи, а потім — убити. Смерть такої важливої особи призвела б до ретельного слідства разом із обшуком садиби. І хтось-таки знайшов би ті папери. Вибухнув би скандал, якого не бувало давно. Рід Терліхів втратив би більшість своїх прибічників, а міг би втратити й місця в Раді Міста. Граф був би мертвий, а мертві не можуть боронитися. Ці документи також скомпрометували б Виссеринів, а єдиною силою з чистими руками залишилися б ґур-Дореси, і це навколо них згромадилися б і союзники графа, і перелякані представники народу. В найгіршому випадку було б їх троє плюс четверо, хоча, напевне, старий Ферлес урвав би щось і від голосів, які належали до роду Терліхів. Досконале рішення.
Цетрон на мить замовк, уважно вдивляючись в Альтсіна.
— Тепер розумієш? Оскільки інтрига здавалася однаковою мірою скерованою і проти графа, і проти Виссеринів, усе вказувало на роботу ґур-Доресів. Тож із ким граф може тепер поєднати свої сили? Лише із Виссеринами, чий представник, молодий героїчний барон, із ризиком для власного життя заколов жорстокого вбивцю. Проте ми обидва знаємо, що Санвес не був убивцею. А всі події надто нагадують засідку. Комусь було дуже потрібно, щоби Санвес не мав ані найменшого шансу, аби піти звідти живим. Лише ти виявився несподіванкою, але оскільки на даху знайшли сліди крові, а стріла була отруєною, то всі вирішили, що ти мертвий.
На твоє щастя.
Альтсін мовчки споглядав на нього.
— Я знаю, хто все це запланував.
— Я також. Молодий, героїчний барон Евеннет-сек-Ґрес. Замість того, щоби підкупати графа грошима й владою, він купив його страхом і жменею золота, витраченою на молодого дурника, який дав себе вбити.
Молодий злодій заплющив повіки й знову опинився на даху старих казарм. Побачив, як кімнату наповнює світло, як відчиняються двері, а Санвес завмирає із долонею під сорочкою. Виразно побачив посмішку тріумфу на обличчі барона.
— Це він його найняв. І, скоріше за все, особисто.
— Напевне що так, і саме тому наказав своїм охоронцям знівечити його, щоби ніхто не міг розпізнати тіла, бо був шанс, що хтось бачив їх разом, — Цетрон наповнив свій кубок. Альтсін відчув запах вина.
— Налий мені також, — попросив.
— Без питань, але якщо вип’єш хоча б трохи, то заснеш і можеш уже не прокинутися. Найближчі два дні отримуватимеш лише трав’яний відвар. Багато трав’яного відвару.
Злодій всівся трохи вище на подушках.