Роберт Уэйт – Дивовижна історія Мері Стенз (страница 30)
— Ось ваш “Врододій”, міс. Тридцять шилінгів і шість пенсів.
(Ця репліка дуже важлива: вона повторює назву виробу й ціну).
Лора Смайт, тримаючи коробку перед себе, рушає на камеру. Цей прийом повторюється в кожній наступній передачі, щоб глядачі виразно бачили, як день у день помітно змінюється її зовнішність.
Закадровий коментар:
— Отак Лора Смайт зробила вирішальний крок, якому судилося змінити все її життя і перетворити її на красуню. Завтра о цій же порі й по тому ж каналу ви побачите, як “Врододій” починає давати їй справжню красу й чарівність.
Жіночий голос додає:
— “Врододій”. Усього тридцять шилінгів і шість пенсів. Сьогодні ж придбайте тюбик “Врододію” у найближчій аптеці.
Нарешті рівний і глибокий чоловічий голос:
— “Врододій” зробить вас вродливою!
Завершують дередачу акорди музики, і солоденький тенор млосно виводить:
Реклама в пресі подавалася більш стисло і не так драматизовано, але принцип був той самий. За основу правила історія сучасної Попелюшки, в якій роль хрещеної матері чарівниці виконував “Врододій”. Кожного дня з’являлися нові фотографії, але в усіх оголошеннях незмінно фігурував невеликий овал з текстом, де Лора і ще одна особа вели розмову про незрівнянні якості “Врододію”. Сам перебіг метаморфози був дещо ущільнений напочатку, так що Лора набувала подоби справжньої красуні десь за чотири чи п’ять днів; коли ж факт чудесного перевтілення було доведено, наступні зміни почали виявлятися повільніше. Протягом другого тижня рекламної кампанії врода дівчини ставала з кожним днем виразніша, аж поки читачі заговорили про те, що більшого досягти просто неможливо, — і все Ж таки вона дедалі кращала. Тюбики “Врододію” швидко зникали з прилавків крамниць по всій країні; попит на нього зростав, і виробничі цехи фірми “Черіл” змушені були весь час збільшувати випуск. Рекламна кампанія зробила ще тільки половину діла, а новий виріб уже здобув визнання.
Пол Дарк спостерігав розвиток подій з похмурою глузливістю; зокрема, він зауважив одну незвичайну обставину: в жодній газеті не було редакційних коментарів і взагалі будь-яких висловлювань з цього приводу. Лише “Івнінг Діспетч” вмістила невеличку в’їдливу замітку, в якій говорилося:
“Де Лора Смайт — дівчина, чиє обличчя стало широко відоме завдяки найгучніший рекламній кампанії всіх часів? Вона виїхала в Голлівуд, де краса дає найвищі матеріальні прибутки. Обличчя, створене “Врододієм” (то було найбільше, що міг дозволити собі автор, аби згадати назву виробу), скоро з’явиться в кінофільмах і на екранах американського телебачення в обмін на зливу доларів, що має сягнути кількох мільйонів”.
Дарк, який після від’їзду Мері в Антіб, не мав од неї жодної звістки, негайно подзвонив у “Діспетч” Джефкотові, сподіваючись дістати від нього ще якісь відомості. Джефкот по-дружньому запропонував побалакати в більш невимушеній обстановці, за кухлем пива. Через годину вони зустрілись у пивничці на Фліт-стріт і піднесли повні кухлі.
— А я думав, що ви маєте відповіді на всі “чому”, — з притиском мовив Джефкот. — Коли ми зустрілися востаннє…
— Тоді навколо цього плелося достобіса всіляких інтриг, — пояснив Дарк. — Шпіонаж і контршпіонаж. Я справді не міг нічого виказати. Але згодом був змушений облишити це діло.
— Я й сам наразився на подібний застережний бар’єр. Наш кореспондент у Лос-Анжелесі прохопився кількома натяками, але ми не маємо права друкувати такого, що могло б зашкодити рекламі. Цей тип Фасберже, либонь, має величезні зв’язки.
Дарк похмуро втупив очі в кухоль.:
— Що вам відомо про Мері Стенз?
— Дуже мало. Її оселили у великому особняку в найкращому районі Голлівуду. Фірма “Парагон” підписала з нею довготерміновий контракт, Національний телецентр також. Крім того, укладено угоду з американською косметичною фірмою “Глорія”, щось відносно спільного виробництва “Врододію”. Ця дівчина — джерело великого бізнесу, Поле.
— Зрозуміло, — невдоволено буркнув Дарк.
— Будь-який розголос у пресі заборонено, як видно, до особливого дозволу Фасберже. Ви чули про Рея Сомерса?
— Чув.
— Він заправляє пресою. Наш кореспондент намагався дістати в нього дозвіл, але той не схотів і розмовляти. Дівчину вони теж ховають від сторонніх очей. Напевне, аж поки буде знято заборону.
— А коли це має статися? Джефкот знизав плечима.
— У будь-який час. Можливо, саме в цю мить.
Дарк позирнув на годинника.
— Зараз у Голлівуді п’ята година ранку. Сумніваюся.
— Ще до кінця сьогоднішнього дня, — впевнено заявив Джефкот, — ім’я Лори Смайт може з’явитись у заголовках американських газет.
Та він помилився. Минуло ще чотири дні, перш ніж вибухнула рекламна бомба.
— З п’ятниці я у відпустці, — коротко мовив Безіл Бомон. — Певна річ, з шефового благословення. Отже, на два тижні “Очевидець” залишається без відповідального редактора. Це означає, що всі мої обов’язки лягають на ваші плечі, Поле. Що і як робити, ви знаєте. Наявного матеріалу, гадаю, вистачить.
— Вистачить ще на місяць, а то й більше, — сказав Дарк. — З поліцією все погоджено. Якщо не виникне чогось нового…
— Дійте на власний розсуд. Старайтеся не звертатись до Хеннінгера, коли цього можна уникнути. Він не любить, щоб його турбували повсякденними редакційними справами.
— Обіцяю не турбувати, хіба що тільки скоїться щось надзвичайне, на зразок атомного вибуху або ж появи летючого блюдця.
— В обох випадках я блискавично буду тут, — рішуче відказав Бомон.
Дарк запалив сигарету й допитливо подивився на співрозмовника.
— Кудись їдете?
— В Алжір. Маю там знайомих. Сподіваюся, що зможу поєднати приємне з корисним і розкопати якісь цікаві факти щодо внутрішньополітичної ситуації.
— Це було б непогано, — зауважив Дарк. — Я й сам залюбки поїхав би з вами.
— Хеннінгер не дозволить. На найближчі два тижні “Очевидець” залишається на вас. Не робіть нічого такого, чого б не зробив я.
— Не робитиму, — пообіцяв Дарк.
Та коли він виходив з кабінету, перед його очима вже постав уявний номер “Очевидця” з багатобарвним зображенням прекрасного обличчя Лори Смайт на обкладинці та яскраво-жовтою стрічкою внизу, на якій великими чорними літерами було відтиснуто: “
Збуджений і розтривожений, він повернувся до свого кабінету й просидів там решту дня, викурюючи сигарету за сигаретою.
Розділ двадцять третій
Почалося з бундючного й пишного прийому, влаштованого для преси в одному з павільйонів студії “Парагон” у Голлівуді, на який прибули представники майже всіх американських газет та журналів, а також багатьох міжнародних агентств. Рей Сомерс не забув запросити кореспондентів радіо й телебачення. Крім того, протягом довгого вечора серед гостей раз у раз з’являлися цілі сузір’я першорядних зірок екрана, манекенниць та інших знаменитостей. Урочисту виставу було поставлено з таким розмахом, що вона не могла не здобути широкого розголосу.
Майстерно зроблені з гіпсу й фанери декорації перетворили павільйон на розкішну залу з ефектним м’яким освітленням, що додавало жінкам привабливості, а чоловікам — мужності. Під впливом незліченних пляшок шампанського та всіляких міцніших напоїв атмосфера на прийомі швидко стала приязна, а далі й весела. У той психологічно слушний момент, коли журналісти випили вдосталь, але не надміру, врочисті звуки фанфар оголосили кульмінаційну подію вечора. Темно-червона оксамитова завіса, що закривала невеличку естраду в кінці зали, розсунулась, і посилений гучномовцями голос прорік:
— Дами й панове! З великою приємністю запрошуємо вас познайомитися з новою яскравою зіркою фірми “Парагон”, найвродливішою жінкою в світі, міс Лорою Смайт!
Спалахнули юпітери, кинувши на дівчину струмені сліпучого світла. Телеоператори націлили на неї зіркі об’єктиви своїх камер. Убрана в розкішну вечірню сукню кольору темного смарагду, Лора з хвилину стояла нерухомо.
За звичайних обставин подібна рекламна “бомба” на прийомі для преси викликала б ріденькі ввічливі оплески й приглушений іронічний гомін. Та цього разу в залі запала цілковита, майже неймовірна тиша. Навіть найбуваліші скептики, яких тут нічого, крім випивки, не цікавило, поприкипали до місць, стискаючи в заціпенілих руках свої забуті чарки. Враження було таке, неначе на всіх присутніх раптом напала судома.
Потім з гучномовців полинула ніжна, сентиментальна музика. Дівчина поволі рушила, спустилася східцями з естради й попрямувала туди, де стояли Джуліс Айвенберг та директори фірми “Парагон”, готові супроводити її до гостей.
В цю мить вибухнули оплески. То був стихійний, одностайний порив, у якому вчувався щирий захват і подив. Натовп гостей посунув до естради, щоб роздивитися ближче Лору Смайт.
У відносно тихому кутку Ейб Шварц, бліде обличчя якого сяяло від задоволення, збуджено казав Рею Сомерсу:
— Вона приголомшила їх, Рею, просто приголомшила! І все це показують по телебаченню. Їм аж мову одібрало, всім цим стріляним газетним горобцям!
Сомерс, огрядний добродій з буйною темною чуприною, поблискуючи скельцями окулярів, замислено гладив рукою підборіддя.
— В цієї дівчини. Ейбе, є одна цікава риса. Вона має гіпнотичний вплив. От якби він передався по телебаченню. Непокоять мене й фотографії в газетах — оті неоковирні сірі кліше…