Роберт Уэйт – Дивовижна історія Мері Стенз (страница 29)
“Мені поталанило, — подумала Мері, провівши очима останню машину, що швидко зникла з очей. — Мабуть, у мене таки справді щаслива доля”.
— За цих обставин ми вельми зацікавлені у вашому майбутньому, — говорила Тоні Лурі, помалу відсьорбуючи джин з вермутом із склянки, що мінилася всіма барвами веселки.
Вона й Мері стояли біля одного з широких вікон вітальні, споглядаючи тиху гладінь затоки, що легенько мерехтіла в місячному сяйві. Не звертаючи уваги на жвавий гомін інших гостей, вони стиха розмовляли між собою.
— На сьогодні ми маємо таке становище: рекламна кампанія цілком підготовлена, її можна починати. Зроблено все, що потрібно. Напочатку ми думали тільки про рекламу, і ви були для нас не більш ніж наймана манекенниця, яку мали звільнити зараз же після закінчення досліду. Та доктор Престон зробив своє діло надто добре, і тепер значення цього експерименту виходить далеко за межі збуту нового виробу. По суті, ми створюємо живу легенду, і ця легенда може стати важливішою за сам виріб.
Міс Лурі закурила сигарету й глибоко затяглася. З обличчя її, як відзначила про себе Мері, не сходив ледь помітний вираз холодного цинізму.
— Отож ми вважаємо за свій, сказати б, обов’язок керувати вашими вчинками й спробувати визначити ваше майбутнє. Коли говорити щиро, то мені здається, міс Стенз, ми поводилися щодо вас цілком чесно.
— Я не нарікаю, — озвалася Мері.
— А дозвольте вас запитати: чи поводилися ви так само чесно щодо нас?
— По-моєму, я старалась як могла.
— Різнобічні у вас старання. Адже ви старались і для журналу “Очевидець”.
Мері скрушно зітхнула.
— То ви знаєте…
— Більше, ніж ви собі уявляєте. Не можна служити двом хазяїнам, міс Стенз.
— Це сталося незалежно від моєї волі. “Очевидець” найняв мене…
— Щоб ви діяли як шпигунка. Мері похмуро кивнула.
— Усе це, певно, Віллербі. Я ніколи не вірила йому по-справжньому.
— А він не вірив вам. Зрештою, він працював на нас. Чи ви гадаєте, що всі такі двоєдушні?
— Репортаж в “Очевидці” заборонено, — зауважила Мері.
— Це зробив містер Фасберже. На щастя, серед його знайомих знайшлася потрібна особа — куди впливовіша, ніж ваш Пол Дарк.
Мері якусь хвилю вагалась, тоді сказала:
— Міс Лурі, зрозумійте, будь ласка, що я нічого не робила з лихим наміром. Спочатку я працювала на “Очевидець”. Тепер бачу, що то була помилка. Я рада, що репортаж заборонено.
— Ще б пак! — глузливо докинула міс Лурі. — Адже першою жертвою розголосу в пресі стала б ваша ж таки розпрекрасна персона. Не забувайте про одну важливу деталь: ваша врода нетривка. Її треба постійно підтримувати, і час від часу вам доведеться проходити повторний курс лікування у доктора Престона. Втім, не будемо прикидатись — у доктора Джеймса Раффа. Якщо ви розкриєте його роль у цьому досліді, він навряд чи буде вам вдячний. А я не знаю іншого лікаря, здатного провадити лікування стимуліном.
— Я про це не думала, — призналася Мері. — Повірте, я зовсім не ворог фірмі “Черіл”, і мене тільки тішить те, що репортаж в “Очевидці” вчасно притримали. Колись мені здавалося, що я закохана в Пола Дарка, і це дуже впливало на мене. Тепер мені до нього байдуже. Єдине, чого я хочу, — бути по змозі корисною.
Міс Лурі злегка посміхнулась.
— Боюся, цілковитої довіри у нас ще немає. Ось чому ми зв’язуємо вас якими тільки можемо контрактами.
Містер Фасберже дуже зацікавлений, щоб ви сягнули якнайвище і стали світовою знаменитістю, — ви ж бо маєте для цього всі підстави. Зрозуміла річ, фірма “Черіл” теж хоче бути причетна до ваших успіхів. Ми допомагатимемо вам усіма можливими способами. У відповідь просимо лише… однодушності.
— Так, — мовила Мері. — Це я вам обіцяю.
— Ухвалено, що Ейб Шварц діятиме як ваша довірена особа, — провадила міс Лурі вже більш діловим тоном. — Але він не зможе укласти жодної угоди без санкції містера Вассермана, що виступатиме від імені містера Фасберже.
— Я на все згодна.
— І ще одне. Ви вже підписали контракт з фірмою “Черіл”, який надає нам неподільне право на ваші послуги. Ви, звичайно, розумієте, що це означає?
— Авжеж. Він забороняє мені співробітничати з конкуруючими фірмами.
— Він забороняє вам співробітничати з будь-ким іншим, моя люба, без нашого особливого на те дозволу. Кожний контракт, який ви підпишете, повинен мати нашу письмову згоду. Цілком зрозуміло, ваша кар’єра вельми цікавить нас і з матеріального погляду — адже не секрет, що ваша врода обійшлася фірмі в чималу копійчину. Отож ми справедливо вважаємо, що якусь частину цих витрат має бути відшкодовано.
Мері нічого не сказала, тільки пильно подивилася на співрозмовницю, чекаючи, що буде далі.
— Ми ретельно все обміркували, — знову заговорила міс Лурі, — і вирішили дозволити вам укладати будь-які контракти, що не зачіпатимуть безпосередніх інтересів фірми “Черіл”. За це нам має бути відраховано по п’ятдесят відсотків від договірної суми кожного контракту.
— П’ятдесят відсотків… — задумливо повторила Мері. — Чи це не занадто? Коли додати Вассерманові десять і Шварцові десять, та ще гонорари рекламному агентові, імпресаріо і так далі…
Міс Лурі зневажливо клацнула пальцями.
— Давайте дивитися на речі реально. Якщо ваші прибутки вимірюватимуться мільйонами доларів, ви однаково втратите сімдесят або й більше відсотків на податку. Тож чи не краще розподілити ці гроші між людьми, що допомогли вам їх заробити? Навіть коли б вам залишилося тільки двадцять відсотків… два з половиною мільйони ділимо на п’ять… ого, добренна купа грошей.
— Ну що ж, мабуть, ваша правда, — визнала Мері. — Щиро кажучи, я не така вже й жадібна до грошей. Усі ці мільйони здаються мені дуже далекими, наче вони зовсім мені не належать.
— Ви розумна дівчина, — зауважила міс Лурі, шпурнувши недокурка крізь розчинене вікно у темний садок. — Єдина реальна цінність, яку вам треба берегти, — це ваша врода. Без неї ви загинете… всі ми загинемо. Маючи п’ятдесят відсотків інтересу у вашому майбутньому, ми зробимо все можливе, щоб допомогти вам дістатися вершини й закріпитись на ній.
— Я у ваших руках, — просто мовила Мері.
Міс Лурі вдоволено усміхнулась.
— Коли так, то ви в добрих руках. Тепер нам лишилося тільки чекати, поки розпочнеться рекламна кампанія. Відтоді й надалі, міс Стенз, слава та багатство вам забезпечені.
Переговори було закінчено. Жінки відійшли од вікна й приєднались до решти гостей, між якими точилася жвава, з претензією на дотепність розмова.
Розділ двадцять другий
“Врододій”! Це слово, наче підхоплене стоголосою луною, приголомшило публіку, нагло вдаривши по ній з усіх боків: зі сторінок столичних і місцевих газет, вечірніх випусків, розкішних журналів, жіночих часописів, скромних тижневиків, з екранів комерційного телебачення. Провідна ідея скрізь була одна, хоч форми подачі різні; в основі всієї рекламної кампанії лежала послідовна експозиція, що наочно показувала, як проста й непримітна дівчина-службовка завдяки систематичному вживанню “Врододію” перетворилася на незрівнянну красуню. Кожна чергова серія була вигадливо скомпонована так, щоб читач(-ка) або телеглядач(-ка) нетерпляче очікували наступної серії, аби на власні очі побачити подальші стадії чудесного перевтілення бідолашної міс Смайт. У програмах комерційного телебачення поважний сивуватий актор, що з успіхом удавав лікаря, із знанням справи розводився про біохімічні властивості стимуліну в посиленні діяльності ендокринних залоз.
— Врода є наслідком гормональної рівноваги, — авторитетно виголошував він, — а стимулін регулює утворення гормонів. Ось чому “Врододій” не просто косметичний засіб, але й медичний препарат. Кожний тюбик “Врододію” містить певну дозу стимуліну.
По тому на екрані з’являлася Лора Смайт. Буденна й неприваблива, вона сиділа за друкарською машинкою в якійсь занедбаній конторі, а виразистий голос невидимого диктора пояснював:
— Перед вами Лора Смайт. Не така вже молода, але ще й не стара. Отак вона живе день у день — без радощів і втіх, неначе в цілковитій порожнечі. Незаміжня, неголублена, нікому не потрібна…
Звукові ефекти: несамовите клацання друкарської машинки і енергійний, з американським акцентом голос, що промовляє майже речитативом:
— Невеселе життя, чи не так?..
На екрані — кабінет лікаря (того самого). Міс Смайт, жваво жестикулюючи, про щось говорить. Закадровий голос:
— Самотність — це теж своєрідна недуга, що часто вимагає медичного втручання. Лора Смайт зрозуміла, що її пригніченість — не просто наслідок поганого настрою, і вирішила вжити дійових заходів.
Велике, на весь екран, обличчя лікаря. Його спокійний, упевнений голос:
— Міс Смайт, ваш організм цілком здоровий. Вам бракує лише справжньої жіночої привабливості, а це залежить від гормональної рівноваги.
Трохи здивоване обличчя Лори Смайт, потім знову лікареве.
— Вам нема чого тривожитись. — Лагідна професійна усмішка. — І не треба ніяких ліків чи ін’єкцій. Сучасна косметична наука розробила повний курс лікування…
Він щось пише на аркушику паперу і подає дівчині (глядач має думати, що то рецепт).
— Сьогодні ж підіть у найближчу аптеку. Це коштуватиме вам тридцять шилінгів і шість пенсів за тюбик, але ви будете вражені наслідками. Найголовніше — не припиняти лікування ані на день.
На весь екран — аркушик паперу. На ньому чітко (жоден лікар так не пише) виведено одне слово: “