Роберт Уэйт – Дивовижна історія Мері Стенз (страница 10)

Навпроти місіс Белл сиділа чорнява темноока красуня, гнучка, як рись, з виразним смаглявим обличчям уродженки півдня. На ній була строга чорна сукня з високим коміром, яка вигідно підкреслювала її незвичайну вроду. Красуню звали Тоні Лурі; вона очолювала торговельний відділ фірми, і важко було сказати, чим вона більше завдячувала своєму успіхові в цій царині — чи то комерційним здібностям, чи невідпорним чарам.

І нарешті майже в кінці столу примостилися двоє непоказних, напрочуд подібних один до одного чоловіків, що весь час змовницьки перешіптувались. Старший мав трохи зморшкувате обличчя, ріденьке каштанове волосся і вуса, що надавали йому винуватого виразу. То був Філіпп Мак-Кінлі, режисер кінокомпанії “Бельведер”, що знімала телевізійні фільми на замовлення “Мерріт і Хау”. Його напарник Дейв Блант, молодший і безвусий, проте вже також доволі помережаний зморшками, був штатний сценарист тієї ж компанії. Блант раз у раз скоса позирав на сліпучі принади Тоні Лурі, і очі його спалахували, наче два маяки. Було очевидно, що він ладен хоч зараз запродатися в рабство шефові торговельного відділу.

Аманда Белл відкрила нараду діловим, але цілком неофіційним тоном, змусивши Фасберже повернутися від заллятого сокцем парку до поважніших справ за великим столом.

— Мета сьогоднішньої наради — обговорити деякі питання, пов’язані із збутом та рекламою нового виробу фірми, крему “Врододій”. Це косметичний крем найвищого гатунку, він міститиме в своєму складі біохімічний препарат під назвою стимулін, що, як я розумію, має здатність пожвавлювати й регулювати гормональну діяльність ендокринних залоз і таким чином дає позитивні наслідки в поліпшенні зовнішності.

Вона швидко обвела поглядом слухачів і провадила далі:

— Я сподівалася, що ми сьогодні зможемо зустрітися з доктором Престоном і з’ясувати окремі деталі, але він надзвичайно зайнятий і до того ж вважає, що його особиста участь у розробці крему не має ніякого відношення до збуту й реклами. Мушу сказати, що саме доктор Престон керуватиме дослідом, на якому буде грунтуватися вся рекламна кампанія. З професійних міркувань він хоче залишитись невідомим, і це, мабуть, головна причина його відмови приїхати сюди.

Фасберже сердито гмукнув, але нічого не сказав.

— Потрібну дівчину вже знайшли? — спитав Клайв Роуз.

— Так, її відібрано з понад двох тисяч претенденток.

— Чи не вважаєте ви, що було б добре запросити сюди її?

— Ні, не вважаю, — твердо відказала місіс Белл.

— Це могло б полегшити завдання Мак-Кінлі й Бланта. Адже, зрештою, їм доведеться робити зйомки.

— Містер Мак-Кінлі і містер Блант матимуть більш ніж досить часу роздивитися дівчину, коли почнеться дослід. Наша політика щодо неї така: чим менше вона знатиме про наші наміри, тим краще. Вона всього лише манекенниця, якій платять гроші, щоб вона виконувала вказівки. Як і всі великі комерційні справи, план “Врододій” має зберігатись у суворій таємниці.

— А хто вона, ця дівчина?

— Можна сказати, ніхто, — з притиском мовила місіс Белл. — Цілком звичайна, непримітна, безлика й невродлива молода особа, що, як вона каже, заробляє собі на прожиття стенографією та друкуванням. Звуть її Мері Стенз.

— Ну, для початку не годиться вже саме прізвище, — забідкався Роуз. — Хіба можна виставити в рекламі косметичного виробу особу на прізвище Стенз!

— В такому разі, містере Роуз, ми придумаємо їй нове прізвище.

Фасберже гучно прокашлявся й мовив:

— Як я розумію, ця дівчина має бути, сказати б, міс Перша-ліпша. Пересічна непоказна представниця всіх суспільних прошарків. І прізвище, яке ми оберемо для неї, повинно це відбивати.

— Щось на зразок міс Сміт, — вихопився Дейв Блант, який не припиняв кидати палкі погляди на Тоні Лурі.

— Надто простолюдне, — буркнув Фасберже. — Вироби фірми “Черіл” призначено для вищого кола покупців. “Врододій” буде дорогий крем, занадто дорогий для пересічної міс Сміт. Нам потрібне ім’я, що звучало б так само узагальнено, як Сміт, але трохи вищого рангу.

— Смайт, — голосно сказав Роуз упевненим тоном рекламного діяча, якого ніколи не зраджує інтуїція.

— Смайт… — замислено повторив Фасберже. — Сміт-Смайт…

— Лора Смайт, — докинув Роуз на підкріплення своєї пропозиції. — Кожна міс Сміт залюбки погодилася б стати Лорою Смайт. Це прізвище підноситься над простолюдним рівнем і в той же час зберігає всі прикмети, притаманні звичайному “Сміт”.

— А чому Лора? — невдоволено спитав Фасберже.

Роуз знизав плечима.

— Та без будь-яких особливих причин. Це ім’я добре звучить, воно гарне, у ньому вчувається гідність. А ваша піддослідна морська свинка повинна мати гідність, інакше все розвалиться.

— Лора Смайт, — мрійливо повторив Фасберже. — Гаразд. Мені подобається.

— Це своєрідний психологічний хід, — відзначив Роуз. — Лора Смайт — це Джейн Сміт вищого розряду. В цьому імені є щось честолюбне, а це ж до певної міри основна засада кампанії “Врододій”. Честолюбність.

— По-моєму, містер Роуз має рацію, — сказала Аманда Белл. — А ви як вважаєте, Тоні?

Тоні Лурі закопилила свої гарні пурпурові губи й ухильно звела брови.

— Ну що ж… досить елегантно, — сухувато мовила вона з ледь помітним французьким акцентом.

Почувши екзотичний голос міс Лурі, Дейв Блант якусь хвилю не міг одвести від неї очей, проте здобувся на якесь бурмотіння, що його всі сприйняли за вислів згоди. Його колега Мак-Кінлі жваво кивнув головою.

— Навколо Лори Смайт ми зможемо скласти чудову легенду, — вів далі Роуз, усе дужче розпалюючись. — Нехай вона собі, як хоче, буде проста службовка, а ми зробимо з неї пересічну дівчину з середніх або й вищих кіл. Вона розумна й освічена, але негарна. Ось ми й змалюємо її поступовий перехід від цілком буденної зовнішності до казкової краси… Звісна річ, за тієї умови, що доктор Престон зуміє здійснити таке чудо.

— Він зуміє, — твердо запевнила місіс Белл.

— Ну що ж, — мовив Роуз, — тоді все зведеться до зорових вражень. Це буде суто наочна реклама. Саме тому я запросив сюди Мак-Кінлі й Бланта — адже саме вони мають перекласти весь дослід на мову зорових образів.

Очі всіх присутніх звернулися до Мак-Кінлі й Бланта. Останній, зустрівшись нарешті з палючим поглядом міс Лурі, нараз знітився й почав збентежено розглядати власні нігті. То були, як завважив Блант, не дуже гарні нігті — досить брудні та грубі. Він крадькома метнув оком на міс Лурі, тоді зосередив увагу на Мак-Кінлі, що промовляв до присутніх сонним голосом з виразним північним акцентом.

— Тут можна застосувати силу-силенну кінематографічних трюків, — казав Мак-Кінлі. — Існує так званий метод послідовного монтажу, коли береться низка нерухомих проміжних зображень, з незначними змінами обличчя, аж поки сягаємо від А до Б. Цей метод застосовано в фільмах Джекіла та Хайда — ви, може, пам’ятаєте. Тут маємо справу переважно із звичайнісінькою фотографією. А згодом з окремих знімків складається рухомий фільм. На мою думку, це справлятиме неабияке враження.

— Безперечно, — погодилася місіс Белл, — але тільки за певних умов. Це може бути основою хвилинної чи півхвилинної рекламної стрічки для телебачення, де ми покажемо разюче перетворення, що його може спричинити “Врододій”. А вся реклама складатиметься з послідовних серій. Їх демонструватимуть по телебаченню й друкуватимуть у газетах і журналах майже так само, як багатосерійні фільми й романи з продовженням. Кожного тижня глядачі й читачі сподіватимуться побачити нові зміни в перевтіленні Лори Смайт. Чи стане вона ще кращою? Тут має бути елемент інтриги. Ви зрозуміли мою думку?

— Це не становитиме технічних труднощів, — озвався Мак-Кінлі. — Треба тільки вирішити, як довго триватиме кожна серія, щоб визначити інтервали між зйомками. А це великою мірою залежатиме від того, які зміни зробить доктор Престон у зовнішності дівчини.

— За доктора Престона не турбуйтеся, — відказала місіс Белл. — Він зробить такі зміни, яких цілком вистачить, аби задовольнити ваші камери. Ми думаємо, що ці серії йтимуть протягом шести-восьми тижнів. А потім можна буде з успіхом використати ваш метод послідовного монтажу. Це, звичайно, на телебаченні, не в пресі.

— Для преси можна зробити інакше, — втрутився до розмови Клайв Роуз. — Дати цілу сторінку невеликих фотографій, скажімо, двадцять чи тридцять, показавши поступовий перехід від непримітності до вроди. То буде дуже наочна й ефективна реклама.

— Еге ж, — пробурмотіла місіс Белл. — Можна зробити й таке.

— Існує ще один спосіб, який ми можемо використати, — вів далі Роуз. — Кінокнижечки. Ви, мабуть, знаєте, що це таке, — маленькі книжечки з окремими кадриками, які немовби оживають, коли швидко відпускати сторінки з-під великого пальця. Це майже той самий метод послідовного монтажу, що його Мак-Кінлі пропонує для телебачення.

— Теж годиться, — мовила місіс Белл. — Коли випустити їх великим тиражем, це обійдеться зовсім недорого.

— І неодмінно кольорові, — підказав Роуз. — Це те, чого не може дати телебачення. Вони являтимуть собою щось на зразок телевізійних фільмів у кольорі й дуже підвищать збут.

Місіс Белл схвально кивнула.

— Ще є пропозиції?

— Ми передбачили також можливість вебти кольорові зйомки для кінореклами, — сказав Дейв Блант.

— Гаразд. Кіно теж непоганий засіб реклами, хоча й більш обмежений.