Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 47)

— Вимкни світло, — сказав Тіньовик.

— Нізащо, — Грегор схопився за бластер. На світлі він був у безпеці.

— Краще вимкни.

— Ні!

— Ах так! Еган, Меган, Деган!

Три маленькі створіннячка заскочили до кімнати. Вони побігли до найближчої лампочки, кинулися до неї та почали жадібно ковтати світло.

У кімнаті потемнішало.

Грегор стріляв у істот щоразу, коли вони наближалися до лампочок. Скло розліталося на друзки, а меткі створіння спритно ухилялись.

Нарешті Грегор збагнув, що накоїв. Ці створіння не могли з'їсти світло Уява жодним чином не може впливати на неживу матерію. Він уявив, що в кімнаті темнішає, і…

Грегор сам потрощив усі лампочки! Його власна згубна підсвідомість обдурила його.

Тіньовик вийшов із шафи. Стрибаючи від тіні до тіні, він наблизився до Грегора.

Бластер не завдавав йому жодної шкоди. Грегор гарячково намагався пригадати чарівне слово — і, на жаль, згадав, що не було чарівного слова, яке проганяло б Тіньовика.

Він відступав, а Тіньовик просувався до нього, поки Грегору не заступила шлях велика коробка. Ті-ньовик височів над ним, Грегор зісковзнув на підлогу й заплющив очі.

Його руки діткнулися до чогось холодного. Він спирався на коробку з іграшками для дітей поселенців. І тримав у руці водяний пістолет.

Грегор погрозливо махнув іграшковою зброєю. Тіньовик відступив, з острахом її розглядаючи.

Грегор швидко підбіг до крана, заповнив пістолет і скерував убивчий струмінь води на чудовисько.

Тіньовик завищав у агонії та зник.

Греґор стримано посміхнувся й заклав порожній пістолет собі за пасок.

Водяний пістолет був зброєю, придатною саме для боротьби з уявним чудовиськом.

Аж під ранок прибув корабель, із якого вийшов Арнольд. Не гаючи часу, він узявся до своїх тестів та до полудня скінчив роботу. Виявлена сполука була, без сумніву, Лонгстидом 42. Вони з Грегором негайно спакувалися і відлетіли.

Щойно опинилися в космосі, Грегор усе розповів партнеру.

— Добряче тобі дісталося, —поспівчував Арнольд.

Грегор посміхнувся як скромний герой. Тепер він був у безпеці й не міг зазнати впливу Привида V.

— Могло бути й гірше, — сказав він.

— Що ти маєш на увазі?

— Уяви, що там опинився Джиммі Флінн. Отой уже вмів вигадувати чудовиськ як ніхто! Пам'ятаєш Буркотуна?

— Авжеж, скільки нічних жахіть я пережив через нього, — всміхнувся Арнольд.

Корабель прямував до Землі. Арнольд зробив деякі нотатки для статті «Інстинкт смерті на Привиді V: дослідження впливу стимуляції підсвідомості, істерії та масових галюцинацій на виникнення фізичних ушкоджень». Потім пішов на пункт керування, щоб налаштувати автопілот.

Грегор упав на ліжко, збираючись нарешті, вперше після свого десантування на Привид V нормально поспати вночі. Ледь-ледь почав засинати, як прибіг Арнольд із перекошеним від жаху обличчям.

— Мені здається, на пункті керування щось є, — вигукнув він.

Грегор сів.

— Не може бути. Ми ж…

З пункту управління долинуло неголосне бурчання.

— О, Господи! — забідкався Арнольд. Та за якусь мить йому вдалося опанувати себе.

— Я зрозумів. Коли я там сів, то залишив люки відчиненими. Тепер ми дихаємо повітрям з Привида V!

У прочинених дверях стояло величезне сіре створіння з червоними плямами на шкірі. Воно мало безліч рук, ніг, мацаків, кігтів та зубів, а також двоє крихітних крилець на спині. Воно повільно наближалося до приятелів, бурмотіло й стогнало.

Обоє впізнали Буркотуна.

Грегор рвонувся вперед і захряснув перед чудовиськом двері.

— Тут ми будемо в безпеці, — видихнув він, — ці двері герметичні. Але як ми будемо пілотувати корабель?

— Ніяк, — розвів руками Арнольд, — доведеться покластися на автопілот, якщо не зможемо в якийсь спосіб позбутися чудовиська.

Вони побачили ледь помітний димок, який почав просотуватися з-під замкнених дверей.

— Це що таке? — скрикнув Арнольд, і в його голосі вже відчувалася паніка.

Грегор спохмурнів.

— Ти що, не пам'ятаєш? Буркотун може потрапити в будь-яку кімнату. Його неможливо втримати.

— Я чомусь не багато пам'ятаю про нього, — зітхнув Арнольд. — Він їсть людей?

— Ні. Як я пригадую, він просто кришить їх на капусту.

Дим почав формуватись у величезну сіру постать Буркотуна. Вони сховалися в наступний відсік і замкнули двері. За якусь мить і туди просотався легкий димок.

— Просто смішно, — промовив Арнольд, кусаючи губи, — коли тебе переслідує уявне чудовисько… Че-кай-но! Водяний пістолет ще у тебе?

— Так, але…

— Давай його сюди!

Арнольд підбіг до бака з водою і наповнив пістолет. Буркотун знову сформувався і наближався до них із лиховісним стогоном. Арнольд вдарив по ньому струменем води.

Буркотун і далі рухався вперед.

— Я пригадав, — сказав Грегор, — водяний пістолет не може зупинити Буркотуна.

Вони відступили в сусіднє приміщення і зачинили двері. Лише одна стіна відділяла їх тепер від смертоносного космічного вакууму.

Грегор поцікавився:

— Чи не можна щось зробити з атмосферою корабля?

Арнольд похитав головою.

— Вона поступово очищується. Але потрібно близько двадцяти годин, щоб ефект Лонгстиду вичерпався.

— А немає якоїсь протиотрути?

— На жаль, немає.

Буркотун знову матеріалізувався і поводився якось не надто спокійно й не сказати щоб люб'язно.

— То як же нам із ним упоратися? — заметушився Арнольд. — Має ж бути якийсь спосіб. Чарівні слова? Може, дерев'яний меч?

Грегор похитав головою.

— Я пригадав Буркотуна, — промовив він скрушно.

— То що ж його вбиває?