Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 24)

— Отже, його вже використовували для цього, — здогадався Арнольд.

Грегор промовчав. А що тут скажеш?

Всередині корабля обшивка почала вкриватися цвіллю, зовні на кормі з'явилася іржа. Машина так само слухала проповіді приятелів про красу і велич повторення, але жодним чином не реагувала.

Виникла проблема з їжею. Фрукти відпали через яблучний пиріг, так само, як і будь-яке м'ясо, риба, молочні продукти й крупи. Нарешті вони змогли пообідати жаб'ячими лапками, запеченими за старим китайським рецептом кониками та філе ігуани. Тепер, коли вже споживали ящірок, комах і земноводних, харчування за допомогою машини виключалося.

Обоє почувалися вкрай знеможеними. Довгобразе обличчя Грегора витяглося дужче. Арнольд знайшов у своєму волоссі сліди цвілі. Надворі безперервно дощило, краплі стукали в ілюмінатори, й далі заливаючи просочений вологою ґрунт. Космічний корабель почав осідати під власною вагою.

Наступного разу, коли приятелі зголодніли, вже не змогли пригадати нічого їстівного.

І тут Грегорові сяйнула нова ідея.

Він старанно її обміркував. Ще одна невдача призвела б до остаточної зневіри й занепадницького настрою. Але мізерний шанс ще залишався й варто було спробувати.

Він повільно підійшов до Конфігуратора. Арнольд аж налякався, бо очі Грегора палали диким вогнем.

— Грегоре! Що ти збираєшся робити?

— Я збираюся дати цьому одороблу ще одну останню команду, — хрипко відповів Грегор. Тремтячою рукою натиснув кнопку й прошепотів своє прохання.

Якусь мить нічого не відбувалося. Раптом Арнольд крикнув:

— Назад!

Машина затремтіла, затрусилася, стрілки індикаторів почали сіпатися, лампочки замерехтіли. Індикатори тепла та енергії з червоного кольору на шкалі перейшли до фіолетового.

— Що ти наказав їй виготовити? — запитав Арнольд.

— Я не абищо замовив, — сказав Грегор. — Я наказав їй відтворити саму себе!

Конфігуратор конвульсивно здригнувся й випустив хмару чорного диму. Приятелі закашлялися, задихаючись.

Коли дим розвіявся, Конфігуратор залишався на місці, фарба на ньому полущилася, деякі індикатори вийшли з ладу. А поряд із ним, виблискуючи свіжим мастилом, стояв його двійник.

— У тебе вийшло! — закричав Арнольд. — Ти нас врятував!

— Навіть більше, — озвався стомлений, але задоволений Грегор. — Я зробив нас багатими. Він повернувся до нового Конфігуратора, натиснув кнопку й вигукнув:

— Відтворити самого себе!

За тиждень Арнольд та Грегор завершили свою роботу на Деннеті й із трьома Конфігураторами повернулися в космопорт Кеннеді. Відразу після посадки Арнольд залишив корабель і найняв таксі. Поїхав спочатку на Канал-стріт, потім до середмістя Нью-Йорка. Справи забрали у нього небагато часу, й за кілька годин він повернувся на корабель.

— Усе гаразд, — повідомив він Грегору, — я зв'язався з кількома різними ювелірами. Можемо збути зо двадцять великих каменів без помітного впливу на ринок. Після цього, думаю, нам доведеться деякий час займатися платиною, а потім… Що сталося?

Грегор здавався стривоженим.

— Ти нічого не помічаєш?

— Ну? — Арнольд оглянув каюту, Грегора й Кон-фігуратори. У каюті їх було вже не три, а чотири.

— Ти наказав їм відтворити ще одного? — запитав Арнольд. — Нічого страшного. Накажи їм, щоб виготовили по одному діаманту…

— До тебе ще не дійшло? — скрушно похитав головою Грегор. — Дивися.

Він натиснув кнопку на одному Конфігураторі й сказав:

— Діамант.

Конфігуратор затремтів.

— Це все ти зі своїм бісовим принципом задоволення, — дорікнув Грегор. — Ось тобі й повторення! У цих клятих машин від задоволення просто зірвало дах.

Машина затрусилася всім своїм корпусом і видала… Новий Конфігуратор.

Лабіринт Редферна

Одного звичайнісінького ранку Чарлз Енджер Редферн отримав два цікаві листи. Один був у простому білому конверті. Почерк, яким на ньому писали адресу, здався Редферну знайомим. Він розпечатав конверт і дістав листа без привітання та без підпису. Поміркував лише хвильку, перш ніж збагнув, що почерк здається дивно знайомим, бо нагадує його власний. Це трохи інтригувало, хоча загалом він не очікував нічого незвичайного. Але прочитав таке:

«Більшість правил так званого Лабіринту Редферна, без сумніву, не викликає заперечень, тому що ніхто особливо не переймається обранням шляху. Лабіринт Редферна не може запропонувати нічого, крім розгубленості та безпорадності самого Редферна. Відчувається лише, що Редферну не вдалося подолати власну слабкість і свою рабську сутність та безмежне прагнення покори, які він сам зневажає

Через цю критичну неспроможність перше відчуття читача може виявитися вочевидь недоречним: зацікавленість у скромній обмеженості Лабіринту та зловтішне бажання бачити його якомога коротшим.

Але це швидко минає, і читач виявляє, що його переважний настрій — приховане бажання взагалі нічого не відчувати. Він з вдячністю відкриває у собі байдужість. Та хоча він, звичайно, не бажає пам'ятати Лабіринт, водночас і не докладає достатніх зусиль до того, щоб його забути.

Таким чином, читач стикається з нудьгою Редферна та з ще більш спустошливою власною нудьгою. Він наслідує Редфернову ворожість і легко її перевершує, відмовляється навіть визнати існування Редферна, і через це почувається невпевнено, взагалі не випробувавши Лабіринту. І тут він має рацію — жодне число повторних спроб не зможе змінити цього винятково логічного висновку.

Цей Лабіринт, мабуть, можна було б використати як зразковий пам'ятник нудьзі, не прикрашений (як це природно для Редферна!) жодною провокаційною ідеєю.

Це відображено у правилі 113: “Усім відомо, що Лабіринт керує своїми випадковими жертвами за залізними правилами, але мало хто розуміє логічні наслідки цього — а саме: Лабіринт повинен стати однією з цих жертв, і тому він має бути рівною мірою підпорядкований жорстоким нормам правил”.

Редферн не встановлює “правила”, порушення яких ми могли б передбачити. Це добре видно з його ін-шого позбавленого сенсу положення 282: “Провидіння, попри всі його зовнішні вияви, все-таки милосердне”.

За Редферном, Лабіринт керує людьми, але Провидіння керує Лабіринтом. Як ми можемо про це дізнатися? За правилами, яким підпорядковується Лабіринт (спільно з усіма іншими речами, окрім Провидіння). Що є цей закон? Те, що Лабіринт підпорядковується правилу повідомлення про себе. Наші докази цього? Той факт, що Редферн, найбільш покірна та найбільш тривіальна людина, це знає.

Але тепер ми хочемо точно знати, що це саме той закон, який керує Лабіринтом. Як Лабіринт має виявити себе? Без опису цього в нас нема нічого, й Редферн не допоможе нам у даному квесті. Він не здатний нам цього сказати й, мабуть, не сказав би навіть, якби міг. Тому й звертаємося до непримітного за інших обставин Чарльза Енджера Редферна по опис правил, які регулюють Лабіринт, його особливостей і форми та по допомогу в його пізнанні».

Редферн відклав листа. Його втомили надумані двозначності. Довільна манера викладу та загальне враження чогось надто умоглядного несподівано принесли йому втіху, яку зазвичай отримує людина, викриваючи брехню там, де вона сподівалася знайти істину. Він узяв другого листа.

Конверт був незвично довгим і вузьким і мав неприємний сірий колір. Він зберіг слабкий, та легко впізнаваний запах морських водоростей. Ім'я адресата, виведене ручкою, нерівними друкованими літерами, написали правильно, але вказали не ту адресу: бульвар Брукнера, 132. Її перекреслили, й на штампі поштового відділення можна було прочитати: «Повернути відправникові». Але на конверті не було зворотної адреси. Штамп, своєю чергою, перекреслили чорним олівцем і дописали: «Спробуйте передати на Дванадцяту вулицю, 137 В». Це й була справжня адреса.

Редферн подумав, що всі ці деталі зайві й ніби замінюють листа всередині конверта. Він відкрив конверт і дістав клапоть коричневого пакувального паперу, на якому прочитав:

«Вітаємо!

Вас обрали як одного зі справді сучасних і розважливих людей, у яких прагнення нового переважає страх, а потяг до незвичайного обмежується лише родимим смаком і бездоганними манерами. Перш за все ми віримо, що Ви належите до нестримних шукачів пригод, з якими бажаємо потоваришувати.

Тому користуємося цією можливістю, запрошуючи вас на ГРАНДІОЗНЕ ВІДКРИТТЯ НАШОГО ЛАБІРИНТУ!!!

Цей Лабіринт (єдиний подібний на Східному узбережжі) подарує вам, без сумніву, безліч задоволень. Наші криві не мають кутів! Цей Лабіринт перевершує уяву та здійснює дитячі бажання.

Будь ласка, зателефонуйте нам, і ми організуємо зручні для вас час і місце входу в Лабіринт. Ваш внесок нам — це лише життя, свобода та прагнення щастя.

Прохання зателефонувати якнайшвидше. Заздалегідь вдячні!».

Замість підпису був номер телефону.

Редферн з досадою змахнув затиснутим у руці листом. Це, швидше за все, справа рук одного надміру енергійного англійського майора — аматора модних новацій і дружніх жартів.

Автор листа вочевидь мав намір розіграти Редферна. А Редферн вирішив розіграти хитруна — вдати, що повірив йому. Він узяв телефон і набрав номер, вказаний у листі.

Голос жінки середніх років, відчутно чимось роздратованої, відповів доволі стримано:

— Інститут дослідження поведінки Редферна.

Редферн насупився, прочистив горло й мовив:

— Я телефоную, щоб запитати про Лабіринт.