Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 20)

Близько полудня вкрай стомлений і роздратований Кліві почав з тривогою поглядати в небо. Чому досі не видно корабля? Він розраховував, що швидкісне судно екстреної допомоги має прибути не пізніше, ніж наступного дня по аварії.

Якщо поштмейстер скерував його правильно.

Нарешті Кліві щось помітив у небі. Придивився, й серце шалено закалатало. Матінко Земле!

Це був величезний птах. Він повільно кружляв над головою в людини, розправивши гігантські крила, то спустився нижче, то знову злітав у височінь, поки нарешті полетів геть.

Він дивовижно нагадував хижого птаха, що харчується падлом.

Кліві поплентався далі й уже наступної миті наскочив на чотирьох сліпих вовків.

Це стало відповіддю на головне запитання. Його таки можна вистежити за характерним «запахом думки». Вочевидь звірі цієї планети відчули, що ця істота не настільки чужа, щоб її не можна було з'їсти.

Вовки обережно наближалися. Кліві спробував застосувати той самий прийом, що й учора. Дістав з-за паска металевий прут і подумав про себе як про вов-чицю: буцімто вона шукає своїх дитинчат. Чи не допоможе їх знайти котрийсь із вас, панове? Вони були десь тут лише кілька хвилин тому. Один зелений, другий рябенький, третій…

Мабуть, у сліпих вовків не буває рябеньких вовченят. Один з них стрибнув до Кліві.

Кліві навідліг уперіщив його залізним прутом, і вовк відскочив.

Звірі зімкнулися плечем до плеча й приготувалися до нападу.

Відчайдушним зусиллям думки Кліві намагався навіяти їм, що його взагалі нема на світі. Нічого не виходило. Вовки наступали.

Кліві згадав про пантеру. Уявив себе пантерою, великою, сильною пантерою — і вона була не від того, щоб гарненько пообідати вовком.

Це зупинило звірів. Вони занепокоєно заметляли хвостами, але не відступили.

Кліві заревів, почав гребти землю ногою, потім рушив вперед. Вовки позадкували, але один таки прослизнув у тил.

Кліві рухався боком, намагаючись уникнути оточення. Здається, вовки не надто йому повірили. Мабуть, пантера з нього вийшла така собі. Хижаки припинили відступ.

Один хижак чигав ззаду, решта стояли перед Кліві. Із заслиненої пащі кожного звисав язик. Кліві люто заревів, розмахуючи прутом. Один звір кинувся навтьоки, але той, що встиг зайти ззаду, стрибнув, вчепився в поштовий наплічник і звалив Кліві з ніг.

Коли вовки накинулись всією зграєю, Кліві знову осяяло натхнення. Він уявив себе змією, стрімкою, зі смертоносними отруйними зубами, готовою блискавично вражати ворогів.

Хижаки миттю відскочили. Кліві зашипів і вигнув шию так, ніби вона позбавлена кісток. Вовки сердито гарчали, але бажання нападати не виказували.

І тут Кліві схибив. Він знав, що слід уперто й нахабно дотримуватися обраного образу. Але тіло не підкорилося йому. Він не витримав, мимоволі зірвався на рівні й кинувся навтьоки.

Вовки погналися за ним. Кліві бачив, як у небі кружляють грифи, сподіваючись на поживу. Він опанував себе й знову спробував стати змією, але вовки не зупинилися.

Мисливці на падло підказали йому нову ідею. Кожен космонавт знає, який вигляд має земля, коли на неї дивляться з висоти. Кліві вирішив стати птахом. Уявив, як злітає в небо, стає на крило, підіймається вище, пливе в повітрі, вдивляючись у зеленавий простір, що розгортається під ним унизу.

Вовки знову розгубилися, закружляли по колу, час від часу підстрибуючи вгору. Кліві, кружляючи, злітав щораз вище, водночас повільно задкуючи.

Поки вдалося нарешті позбутися вовків, уже звечоріло. Кліві був украй виснажений. Йому вдалося прожити ще один день. Але вочевидь кожен такий гамбіт може спрацювати лише один раз. Що ж йому доведеться вигадувати завтра, якщо рятувальники ще затримаються?

Він довго не міг заснути, в темряві дивився у нічне небо. Але бачив там самі лишень зірки, а вухо час від часу вловлювало то вовче гарчання, то ревіння пантери. Звірам снився сніданок.

Ранок настав швидко. Сон не відновив сили: Кліві прокинувся таким само втомленим, яким був увечері. Він лежав і пасивно очікував.

Де подівся рятувальний корабель? У них було достатньо часу. Чому ж вони досі не прибули? Якщо затримаються ще трохи, пантера...

Про це не можна було думати. Праворуч він почув гарчання.

Кліві вирішив відійти подалі від джерела звуку. Краще вже мати справу з вовками…

Про це теж не слід було думати, бо відразу до ревіння пантери приєдналося вовче виття.

Кліві побачив пантеру й кількох вовків, що підступали з іншого боку. Сяйнула миттєва думка: він зможе дати цьому раду. Якби вовки напали на пантеру, або навпаки, він міг би накивати п'ятами...

Але всі хижаки цікавилися виключно ним. З якого дива їм битися одне з одним, коли він стоїть тут, випромінюючи навколо свої страх і безпорадність, і вони все це відчувають?

Пантера наближалася. Вовки залишалися осторонь, мабуть, сподіваючись вдовольнитися рештками. Кліві спробував знову ввімкнути птаха, але пантера, якусь мить провагавшись, знову рушила до нього.

Кліві позадкував у бік вовків. Якби ж можна було на щось видертися! Хоч би тут стирчала скеля чи росло високе дерево...

Але ж залишалися ще чагарники! Відчай додав йому дивовижної винахідливості. Кліві уявив себе кущем. Він і гадки не мав, про що мають думати кущі, але старався щосили.

Тепер він цвіте. Одна гілка в нього зламана після останньої бурі. Та загалом він — доволі гарненький кущик.

Кінчиком гілочки він відчув, що вовки зупинилися. Пантера обійшла його, понюхала і відвернулась.

Справді, думав він, кому заманеться гризти куща? Я, мабуть, здався тобі чимось іншим, але насправді я просто кущ. Ти ж не хочеш зжувати жмут листя?

Ще, не дай Боже, зламаєш зуба на моїх гілках. Хто коли чув, щоб пантери гризли кущі? Я — кущик. Запитай у моєї мами. Вона також кущ. Ми всі були кущами, ще з кам'яновугільного періоду.

Пантера не виявляла жодних ознак агресії. Але й не збиралася йти геть. Кліві не знав, скільки йому вдасться протриматися. Про що ж думати далі? Про красу весни? Про гніздо дроздів у своєму волоссі?

На його плече сіла маленька пташка.

«Тільки тебе й бракувало! — подумав Кліві. — Вона також має мене за кущ і збирається звити гніздечко в моїх гілках. Ну що ж, чудово. Інші кущі ще й заздритимуть».

Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.

«Обережніше, — подумав Кліві. — Ти ж не збираєшся псувати кущ, який дає тобі притулок?»

Пташка дзьобнула знову. Далі міцно вчепилася кігтиками й почала довбати шию Кліві з швидкістю відбійного молотка.

«Та де ж ти взявся, клятий дятел?» — подумав Кліві, намагаючись не вийти з образу куща. Тут він зауважив, що пантера виказує ознаки неспокою. По тому, як пташка разів із п'ятнадцять боляче клюнула його в шию, Кліві не стерпів. Він згріб нещасного птаха у жменю й пожбурив його у пантеру.

Звір хотів схопити пташку зубами, але не встиг. Розгніваний дятел, не розуміючи, що коїться, облетів навкруг голови Кліві й подався шукати спокійнішого куща.

Кліві знову вдав кущ, але тепер це вже не спрацювало. Пантера вдарила його лапою. Кліві зірвався з місця, але перечепився об вовка й сторчголов покотився по землі. Пантера заревла над самісіньким вухом, і Кліві зрозумів, що ось тепер він уже труп.

І тут пантера чомусь завагалася.

Тоді Кліві перевтілився в труп аж до кінчиків пальців. Він був мертвий уже багато днів, навіть тижнів. З нього давно стекла кров. Його тіло розклалося. Все, що від нього залишилося — суцільна гнилизна. Жодна нормальна тварина не доторкнеться до нього, хоч би якою голодною вона була.

Пантера, здавалося, з цим погодилась і відійшла. Голодні вовки завили, але також відступили.

Кліві подовжив термін свого гниття ще на кілька днів. Він повністю зосередився на думці про власну непридатність для їжі, про свою огидність. Ці думки виявилися достатньо переконливими, адже він і справді не міг повірити, що хтось може його їсти.

Пантера поволі відступала, слідом подалися й вовки. Він був врятований! Він міг би хоч усе життя залишатися трупом, якщо це необхідно...

І раптом Кліві справді відчув запах гнилого м'яса. Озирнувся й побачив біля себе величезного птаха, схожого на земного грифа.

Кліві ледь не заплакав. А з цим як упоратися? Повільно переступаючи лапами, птах рушив до нього. Кліві підхопився й відштовхнув грифа ногою. Якщо його хтось і має з'їсти, то все-таки у жодному разі не гриф.

І негайно повернулася пантера. Здавалося, що на її сліпій морді застиг вираз розчарування й гніву. Кліві замахнувся своїм металевим прутом. Якби ж тут було дерево, щоб на нього видертися, якби він мав пістолет, щоб стріляти, чи хоч смолоскип, аби відігнати тварин вогнем...

Кліві миттю збагнув, що знайшов рішення. Він спалахнув вогнем просто в морду пантері, й вона з виттям відскочила. Кліві швидко закрутився на всі боки, пожираючи суху траву, охоплюючи полум'ям чагарники.

Пантера з вовками кинулися навтьоки.

Тепер він справді взяв гору! Як це від початку не згадав, що всі тварини відчувають глибокий, інстинктивний жах перед вогнем. Господи, він повинен стати найбільшою пожежею, яка будь-коли траплялася тут!

Легкий вітерець підхопив, роздмухав його вогонь і покотив ґрунтом. Білки вискакували з кущів і мчали геть від нього. Зграї птахів злітали в небо, пантери, вовки й інші тварини бігли всі вкупі, забувши про мисливський інстинкт, безтямно рятуючись від вогню!