Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 19)

Прошкутильгав якусь сотню ярдів із заплющеними очима. Корабель вибухнув, гаряча хвиля збила Кліві з ніг. Він підвівся, зробив ще два кроки й упав без тями.

Коли до Кліві повернулась свідомість, він лежав долілиць на невеликому пагорбі у високій траві, у стані шокової ейфорії. Почувався ніби відокремленим від тіла чистим розумом, що плавав у повітрі. Всі його турботи, емоції, страхи залишилися у тілі, та свідомість цілком звільнилася.

Кліві подивився навколо й побачив неподалік темно-зелену тваринку завбільшки як білка.

Коли істота наблизилася, він помітив, що вона не має ні очей, ні вух.

Це не здалося йому дивним, навпаки, він сприйняв те явище як цілком природне. Чому, в біса, білки повинні мати очі або вуха? Білкам ліпше не бачити мук цього світу, не чути криків болю...

Наблизилася ще одне тварина, за розмірами й зовнішнім виглядом схожа на вовка, але теж зелена. Паралельна еволюція? Деякі відмінності не впливають на загальний напрям процесу, подумав Кліві. У вовка так само не було очей і вух, зате він мав повний набір чудових зубів.

Кліві споглядав усе це з відстороненою цікавістю — просто як чистий розум, що спостерігає за вовками та білочками, та й годі. Він зауважив, що білка застигла на відстані п'яти футів від вовка. Вовк повільно наближався. Десь за три фути звір, здавалося, перестав відчувати запах здобичі. Він покрутив головою, повільно обійшов навколо й знову рушив уперед, але не в тому напрямку.

Сліпий полює на сліпого, подумав Кліві, й це здалося йому глибокою вічною істиною. У нього на очах білка раптом затремтіла, вовк круто розвернувся, накинувся на звірятко й зжер його трьома ковтками.

«Які великі у вовків зуби», — подумав Кліві. Тієї ж миті сліпий вовк обернувся до нього.

«Тепер він збирається мене з'їсти», — Кліві розважила думка про те, що він виявиться першою людиною, яку з'їдять на цій планеті.

Коли вовк загарчав над самим обличчям, Кліві знову знепритомнів.

Коли він отямився, вже вечоріло. Тіні видовжувалися, сонце схилялося до обрію. Кліві сів і спробував поворушити руками й ногами. Начебто все було ціле.

Він звівся на одне коліно. У голові ще гуло, але здатність мислити поступово поверталась. Що ж сталося? Він згадав про аварію так, ніби це було тисячу років тому. Корабель згорів, а Кліві випав з нього і знепритомнів. Потім бачив вовка і білку.

Він невпевнено встав і роззирнувся навколо. Останнє, мабуть, йому примарилося. Якби тут справді був вовк, чи залишився б він живим?

Він глянув собі під ноги й раптом помітив зелений білячий хвіст, а трохи далі й голову.

Кліві не міг зібрати думки докупи. Отже, тут таки є вовк, і він голодний. Щоб дожити до прибуття ряту-вального корабля, доведеться з'ясувати для себе, що саме сталося і чому.

Ні та, ні інша тварина не мали очей і вух. Як же вони стежили одне за одним? За запахом? Якщо так, то чому вовкові не відразу вдалося знайти білку?

Він почув неголосне гарчання і озирнувся. Приблизно за п'ятдесят футів стояла істота, схожа на пантеру, — коричнево-жовту пантеру без очей і вух.

«Клятий звіринець», — подумав Кліві й зачаївся у високій траві. Ця планета просто не залишала часу для тривалих роздумів. Як же влаштовані тутешні тварини? За допомогою якого відчуття вони орієнтуються, не маючи зору?

Пантера побрела геть.

Кліві полегшено зітхнув. Можливо, якщо пантера не помітить його...

Щойно він подумки згадав пантеру, вона повернулася назад і рушила просто до нього.

«Чим я привернув її увагу? — запитав у себе Кліві, знову ховаючись у траві. — Вона не могла зачути мене нюхом, побачити або почути. Я вирішив не траплятися їй на шляху...»

Пантера підняла голову й знову повернула в його бік.

Кліві сяйнув раптовий здогад. Тварина, позбавлена зору й слуху, могла виявити його в єдиний спосіб.

Вона володіла чимось на кшталт телепатії!

Щоб перевірити свою теорію, Кліві подумки вимовив «пантера», ідентифікуючи це слово з твариною, яка наближалася. Пантера люто заревла. Відстань між ними швидко скорочувалася.

За кілька секунд Кліві багато зрозумів. Вовк від-стежував білку за її відчуттями, а не за власними. Білка завмерла — можливо, вимкнула всю свою жит-тєдіяльність! Вовк не відчував її — аж поки тваринка не зреагувала на нього відчуттям страху.

У такому разі, чому вовк не напав на нього, коли Кліві знепритомнів? Можливо, він тоді перестав думати — або, принаймні, перестав надсилати імпульси мозку на частоті, яку міг сприймати вовк. Мабуть, тут усе ще складніше.

Зараз головна його проблема — пантера.

Звір знову заревів. Він був уже за якихось тридцять футів, і відстань швидко скорочувалася.

Так, не думати, не думати, не думати про… Ой, думати про щось інше. Тоді, тоді… воно втратить нюх. Кліві почав згадувати своїх колишніх дівчат, усілякі подробиці своїх стосунків з ними.

Пантера зупинилася і розгублено пошкребла землю лапою.

Кліві й далі думав про різних дівчат, кораблі, планети й знову про дівчат, кораблі, про все на світі, аби не про пантеру...

Пантера наблизилася ще на п'ять футів.

Хай йому біс, як можна втриматися — не думати про щось? Ти затято думаєш про ці каміння та скелі, про різних людей, місця й речі, але твій розум уперто повертається, до… припини, згадай свою любу бабусю, старого батька-п'яницю, подумай про синці на своїй правій нозі. Можна порахувати їх? Вісім, ні, ще раз порахуй — таки вісім. А тепер поглянь, начебто випадково. Дивись, ніби не знаючи, що це, — і все одно тієї ж миті воно знову наблизилося.

Кліві зрозумів, що намагатися не думати про щось — все одно, що голіруч зупиняти лавину. Людський розум не можна загальмувати так просто, свідомими зусиллями. Для цього потрібні час і певний досвід.

У нього залишилося всього футів з п'ятнадцять, щоб навчився не думати про…

Ну, існують ігри в карти, вечірки, собаки, коти, коні, миші, вівці, вовки (геть, геть!), синці, кораблі, печери, сади, цуценята (ой, стій-стій), па… парапет, вінегрет, лазарет, мінарет, табурет, буфет, харчі, їжа, продукти, плити, поросята, потяги та п-п-п-п...

Пантера з відстані п'яти футів готувалася до стрибка. Кліві більше не міг стримувати свої думки. Раптом в останньому натхненному пориванні він мовби скрикнув подумки: «Пантера-самка!».

Звір, який напружився перед стрибком, збентежився.

Кліві зосередився на думці про пантеру-самицю. Він сам ніби став цією самицею: ну навіщо той самець її лякає? Він думав про буцімто своїх (от дідько!) дитинчат, теплу печеру, про задоволення від вдалого полювання на білок...

Тварина повільно підійшла до Кліві й вигнула спину. Він відчайдушно чіплявся подумки за віднайдений образ. Яка чудова зараз погода, який чудовий хлопчик, оцей самець, такий великий, сильний, з такими гарними величезними зубами.

Звір замуркотів!

Кліві ліг, обгорнувся уявним хвостом і ніби зібрався поспати. Самець пантери спантеличено застиг. Мабуть, таки підозрював: щось тут не так. Він коротко, глибоко загарчав, повернувся й подався геть.

Сонце тільки щойно закотилося за обрій, землю огорнули сутінки. Кліві пойняв нестримний нервовий дрож, він ледь стримував істеричний сміх. Якби пантера залишилася біля нього ще на хвильку...

Він із зусиллям опанував себе. Слід було все серйозно обдумати.

Напевно, свідомість кожної тварини можна відрізнити за чимось характерним лише для неї, подібним до найтоншого запаху. Він один у білки, інший — у вовка, ще інший — у людини. Найважливішим питанням було те, чи можна його вистежити лише тоді, коли він думає про якусь тварину? Чи через його думки випромінюється те, що можуть відчути тварини, навіть тоді, коли він думає про інші речі?

Здається, пантера відчула його, коли він подумав саме про неї. Можливо, тому, що з цим мозковим імпульсом випромінювалося щось їй не знайоме. Невідомий «запах думки» цього разу збентежив звіра.

Гаразд, побачимо, що буде далі. Пантера, мабуть, не така вже й дурна. Вона повелася на його трюк просто тому, що її вперше так розіграли.

Але подібні хитрощі можуть спрацювати лише один раз.

Кліві ліг навзнак, задивився у небо. Він був надто стомлений, щоб рухатися, все тіло боліло. Що станеться цієї ночі? Чи полюють уночі тутешні звірі? Може, ніч тут є часом такого собі перемир'я? Та ну їх усіх до дідька — білок, вовків, пантер, левів, тигрів та оленів.

Кліві поринув у сон.

Наступного ранку він, хоч як це дивно, прокинувся живим. Усе нормально.

День мав бути чудовим. Кліві у доброму гуморі подався до свого корабля.

Від Поштовика-243 залишилася купа покрученого металу, розкиданого випаленою землею. Кліві знайшов металевий прут, підняв його та заклав за ремінь поштового наплічника. Не бозна-яка грізна зброя, але й вона додала впевненості.

Корабель був знищений цілком. Кліві вирішив пошукати якоїсь їжі. Поблизу він натрапив на кілька кущів, укритих плодами. Скуштував один: трохи терпкий, та загалом приємний. Кліві досхочу по-ласував фруктами й запив їх водою зі струмка, що протікав поблизу.

Жодних тварин поки що не було видно. Хоча, хтозна, може, вони саме зараз тихцем підкрадалися до нього.

Він постарався про це не думати — ліпше пошукати сховку. Непогано було б десь пересидіти до прибуття корабля рятувальників. Кліві блукав пологими пагорбами в пошуках скелі, дерева чи печери. Але у цій не надто гостинній місцевості не траплялося нічого, крім чагарників шість футів заввишки.