Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 159)

— У світі не багато проблем, любий Аґо, — просторікував іль Макія, коли їм ще не виповнилося й чотирнадцяти, — яких не може вилікувати жіночий зад.

Аґо був серйозним хлопцем, добросердним, хоч і мав репутацію лихослівного негідника.

— А от дівчата, — запитав він, — куди вони ідуть, аби позбутися своїх проблем?

Іль Макія мав спантеличений вигляд, ніби він ніколи над цим не задумувався або хотів показати, що чоловік не повинен витрачати свого часу на такі рефлексії.

— Одна до одної, поза сумнівом, — сказав він з дорослою категоричністю, що видалася Аґо остатнім словом у цьому питанні. А й справді, чому жінкам не шукати заспокоєння в обіймах одна одної, якщо половина молодих чоловіків Флоренції робили те саме?

Поширення содомії серед цвіту чоловічого населення Флоренції принесло місту репутацію світової столиці цього статевого збочення. «Відродженим Содомом» назвав тринадцятирічний Ніколо своє місто. Навіть у такому віці він зміг переконати Аґо, що дівчата більше цікавили його, тому «не потрібно боятися, що я накинуся на тебе у лісі». Хоча багато їхніх однолітків мали інші статеві нахили, наприклад, їхні однокласники Біаджо Буонаккорсі та Андреа ді Ромоло, а у відповідь на дедалі зростаючу популярність гомосексуалізму місто, за повної підтримки Церкви, заснувало Бюро Порядносте, яке займалося тим, що будувало і субсидувало борделі, а також вербувало повій та звідниць-сутенерів з інших частин Італії та Європи на додачу до місцевих шльондр. Родина Веспуччі з Оґніссанті скористалася нагодою і диверсифікувала свій бізнес, пропонуючи на продаж жінок так само, як оливкову олію та вовну.

— Може, я і не стану писарем, — сказав Аґо похмуро до Ніколо, коли їм було по шістнадцять років, — а скінчиться все тим, що управлятиму будинком розпусти.

У відповідь іль Макія сказав йому, аби той подивився на світлу сторону цього питання.

— Писарів не трахають, — зауважив він, — і тут ми всі тобі заздритимемо.

Стезя Содому ніколи не приваблювала й Аґо, й правдою було те, що, попри всю свою брудну лайку, Аґо Веспуччі залишався скромним юнаком. А от іль Макія, здавалося, був утіленням бога Пріапа[85], завжди готовий діяти, завжди волочився за жінками — як за професіоналками, так і за аматорками, і кілька разів на тиждень затягував Аґо до власного борделю. На початку днів своєї юнацької потенції, коли Аґо супроводжував друга у хрипку бордельну ніч, він завжди вибирав наймолодшу повію у привілейованому закладі іль Макії, яка називала себе «Ганьбою», але виглядала досить стримано: кістляве створіння з села Біббіоне, яке ніколи не розмовляло і мало дуже наляканий вигляд, такий самий, як і він. Тривалий час він платив їй тільки за те, аби вона непорушно сиділа на краю ліжка, коли він, розлігшись, удавав, що спить, аж поки іль Макія переставав сопіти і хрюкати у сусідній кімнаті. Відтак пробував зайнятися її духовним розвитком, читаючи для неї вірші; вона ж бо вдавала, що геть усе розуміє, хоча насправді ті вірші їй так набридали, що вона боялася померти від нудьги, і навіть насточортіли, бо нагадували звуки, які йдуть від чоловіків, що явно брешуть.

Одного дня вона надумала все змінити. Її поважні риси перетворилися на підкупну усмішку, а сама вона підійшла до Аґо і поклала одну руку на рот, переповнений Петраркою, а другу — в інше місце. Коли ж вона оголила його чоловіче достоїнство, Аґо геть спаленів і почав чхати. Він чхав без упину понад годину, а потім у нього носом пішла кров. Кістлява повія подумала, що він помирає, і побігла за допомогою. Повернулася з найбільшою оголеною жінкою, яку Аґо коли-небудь бачив, і в момент коли його ніс занюхав її, то вмить перестав себе погано поводити.

— Я зрозуміла, — сказала ковбиця, яку називали Маттерассина, — ти гадаєш, що любиш кістлявих, але насправді тобі подавай тіло. — Вона повернулася до своєї кістлявої подруги і сказала їй по-простому, аби вона забиралася геть; після чого, без попереджень, ніс Аґо знову вибухнув.

— Царице небесна, — вигукнула ковбиця, — ох і ненаситний же ти, шибенику. Не задовольниться, поки не матиме нас обох.

Опісля Аґо був невгамовний, і навіть іль Макія аплодував.

— Повільно починає — довго не кінчає, — сказав він похвально. — На вигляд — плохенький, а насправді — міцненький.

Коли Аґо виповнилося двадцять чотири роки, його любов до міста, як ніколи раніше, була піддана серйозному випробуванню. Родину Медичів з міста вигнали, борделі всі позакривали, і повітря виповнилося смородом релігійного святенництва. Настав час створення культу Плакальників, твердолобих фанатиків, про яких Аґо пошепки казав до іль Макії, що вони, може, і народилися флорентійцями, але хрестильна вода, що полилася на їхні голови, мабуть, випарувалася ще до того, як помазати їх, бо вони так і палахкотіли пекельним жаром.

— Диявол послав нам цих дияволів, аби застерегти нас від чортівні, — промовив він у день, коли настав кінець темряві. — І тільки подумати, вони наводили причину цілі чотири бісові роки. Рясою прикривають свої нечестиві тіла, і так, дідько б їх забрав, щоразу.

Того дня йому не потрібно було казати нічого, бо його улюблене рідне місто враз перемінилося, як фенікс завдяки чудодійному вогню. Головний Плакальник, чернець Джіроламо, який перетворив життя кожного мешканця міста на пекло, повільно підсмажувався на середині П’яцца-делла-Синьоріа, саме на тому місці, де його плаксива компанія намагалася перетворити красу на попіл кілька років тому, стягуючи туди і підпалюючи картини, жіночі прикраси і навіть дзеркала, помилково думаючи, що людську любов до миловидности й навіть до самої Суєтности можна знищити лицемірним вогнем.

— Гори, бісів дурню, — кричав Аґо, пританцьовуючи навколо обвугленого ченця, що не дуже пасувало неодмінно поважному писарю. — Ти палив нас, а тепер — ми тебе! — густий смердючий дим з обвугленого тіла Джіроламо Савонароли не міг зіпсувати гарний настрій Аґо. Йому двадцять вісім років, і борделі знову відкривалися.

«Mercatrice, meretrice». Місто багатих купців, відповідно до давнього звичаю, було також містом чарівних повій. Тепер же, коли дні Плакальників скінчилися, знову проявлялася справжня природа міста — міста похітливих ласолюбів. Флоренцію заполонив світ борделів. У великому будинку розпусти Маккіана, що в центрі міста поблизу Меркато Веккіо і Баттистеро, зняли віконниці і задля відновлення колишньої слави пропонували короткотермінову знижку, а на П’яцца-дель-Фраскато, всередині борделю, знову з’явилися танцюючі ведмеді й карлики-жонґлери, а також мавпочки, одягнуті в уніформу і навчені «вмирати за свою країну», а ще — папуги, які, пам’ятаючи клієнтів, викрикували їхні імена, коли ті заходили до закладу. І зрозуміло, що повернулися також жінки, несамовиті слов’янські шалави, меланхолійні польські курви, невгамовні румунські лярви, хворобливі німецькі штріхметхен, швейцарські наймані дівки, настільки люті у ліжку, як їхні одноплемінники чоловічої статі на полі битви, а також місцеві шльондри, які були найкращими. Аґо ніколи не вірив у подорожі, навіть у ліжку. Він знову навідував своїх улюблених дівчат, гарний тосканський товар, обох одразу: коли заходив до повії на ймення Ганьба та її найближчої подружки Ла-Матгерассіни, йому також сподобалася така собі Беатріче Пізана, що стали звати Пантасилеа, королеви амазонок, бо народилася з одною цицькою, але зате з найкращою цицькою у місті, або ж оскільки це стосується Аґо, то найкращою у всьому відомому світі.

Щойно стемніло, а вогнище на П’яцца погасло, виконавши своє завдання, з Маккіани та з прилеглих розважальних закладів на Кіассо де’Буої, тобто на алеї Корів, полинула музика і благословила місто, ніби той ангел, що проголошує відновлення радости. Аґо й іль Макія вирішили гульнути тієї ночі, і то добре гульнути, аби запам’ятати останню ніч своєї безтурботної юности; ще горів Савонарола, а вже нова правляча Рада Вісімдесятьох викликала Ніколо до Палацу і призначила його секретарем Другої Канцелярії, що відала закордонними справами Флорентійської Республіки.

Без зволікань Ніколо сказав Аґо, що бере його на роботу.

— Чого мене? — запитав Аґо. — Я замахаюся з тими бісовими іноземцями.

— По-перше, furbo, — відповів іль Макія, — я махатиму іноземців, а всю найнуднішу роботу з паперами залишаю на тебе. По-друге, саме ти про таке і мріяв, тож тепер не грай вар’ята, коли твоя мрія збулася.

— Що за чортівня, bugiarone, ти — таки добре гівно, — сказав Аґо скрушно і показав йому лівою рукою фіґу. — Давай вип’ємо по склянці і відсвяткуємо мої здібності ясновидця.

Furbo — це хлопець те що треба, який виріс на вулиці. Bugiarone — менш похвальне, а у випадку з Ніколо навіть менш точне для того, аби так його називати. Річ у тому, що ні Аґо, ні іль Макія не були прихильниками содомії, або ж не надто великими противниками, але тієї ночі, коли Плакальники рятувалися втечею чи лежали зв’язаними у провулках та кінських стайнях, якщо не могли бігати досить прудко, справжня Флоренція виходила із схованок, а це означало, що чоловіки знову, куди не кинь оком, трималися за руки і цілували одне одного.

— Буонаккорсі та ді Ромоло можуть уже не ховатися зі своєю любов’ю, — сказав іль Макія. — Між іншим, я їх також хочу найняти на роботу, тож ти дивитимешся на їхні полюбовні штучки, коли я буду у відрядженнях у справах Республіки.