Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 145)

Він довіряв містичному Чішті, чия могила стояла на подвір’ї П’ятничної Мечеті, але Чішті був мертвий. Він довіряв собакам, музиці, поезії, дотепному придворному і дружині, яку він створив з нічого. Він довіряв красі, живопису і мудрості своїх предків. Однак в іншому, скажімо, в релігійній вірі, він утрачав упевненість. Він був переконаний, що життю не варто довіряти, а на світ не варто покладатися. На брамі великої мечеті він викарбував девіз, який був не цілковито його, але належав, як казали, Ісусові Назаретянину. Світ — це міст. Перейди через нього, але не будуй на ньому будинку. Він не вірив навіть своєму девізу і за це дуже картав себе, бо збудував не те що будинок, але ціле місто. Хто сподівається на годину, той сподівається на вічність. Світ — це година. А що далі — не видно. Правда, він мовчки погоджувався, що його сподівання надто великі. Я сподіваюся на вічність, думав він. Години для мене — замало. Я сподіваюся на велич більшу, ніж дозволено бажати людині. (Тому «Я» було добре, коли він таке казав сам собі, бо ліпше розумів себе, але все це залишиться особистою справою, яку вже було вирішено.) Я сподіваюся на довге життя, думав він, на мир та смачну їжу пополудні. А найбільше я сподіваюся на молодого чоловіка, якому я довірятиму. І такий чоловік буде не моїм сином, але він мені стане більше ніж сином. Він стане моїм молотом і ковадлом. Він стане моєю окрасою і правдою. Він стоятиме на моїй долоні й затулятиме небо.

Того ж самого дня до імператора привели білявого чоловіка. Він був одягнений у недоречний довгий плащ із різнобарвних шкіряних косокутників і тримав у руці лист від королеви Англії.

Рано-вранці Могіні — повія, яка страждала від безсоння, розбудила свого відвідувача у гатяпульському борделі. Він одразу прокинувся, грубо схопив її рукою, не знати звідки дістав ніж і приставив їй до шиї.

— Май клепку в голові, — сказала вона. — Уночі я могла вбити тебе сотні разів, і не думай, що я не помишляла про таке, бо ти так хропів, що міг розбудити імператора у палаці.

Вона запропонувала йому дві ціни, одну за одноразовий акт, а другу, трохи вищу, за цілу ніч.

— А що краще? — запитав він.

— Кажуть, що краще заплатити за цілу ніч, — відповіла вона похмуро.

— Але більшість моїх клієнтів настільки старі, п’яні, обкурені або ж недосвідчені, що навіть один раз для багатьох із них є непосильною працею, тому, заплативши за один раз, ти зекономиш гроші.

— Я заплачу вдвічі більше за ніч, — сказав він, — якщо ти пообіцяєш не відходити від мене впродовж усієї ночі. Я вже давно не був з жінкою цілу ніч, а жіноче тіло, що лежить поряд зі мною, робить мій сон солодшим.

— Трать свої гроші, як тобі заманеться. Я тебе не відговорюватиму, — сказала вона з холодним серцем, — але в мені вже давно нема нічого солодкого.

Вона була настільки худою, що повії між собою називали її Костомахою, а клієнти, якщо могли собі дозволити, вчащали одночасно і до неї, і до її протилежности, гладкої повії на прізвисько Перина, і насолоджувалися двома крайностями форм жіночого тіла — спочатку ледь не самі кістки, а тоді пухке тіло. Костомаха їла як вовк, жадібно і швидко, і що більше вона їла, то гладкішою ставала Перина, аж поки у багатьох не закралася підозра, що вони уклали з Дияволом угоду про потойбічну довічну гладкість Костомахи, тимчасом як Перина трястиме кістками, а пипки на її плоских грудях стирчатимуть, як маленькі дерев’яні затички.

Вона була у Гатяпулі повією долі-арті, і в умовах її найму буцімто передбачалося буквальне одруження з роботою і можливість вийти на пенсію хіба що на арті, чи то, пак, на катафалку. їй довелося пройти крізь посміховисько одруження, коли вона на радість вуличного натовпу прибула на гарбі, запряженій віслюками, а не на долі, тобто паланкіні[75].

— Тішся весіллям, Костомахо, це єдине весілля, яке ти матимеш, — крикнуло якесь вайло, але повія, що стояла на балконі, вилила йому на голову горщик сечі, і він одразу стулив пельку. «Нареченим» був сам дім розпусти, який символічно представляла мадам Ранґілі Бібі — повія настільки стара, беззуба і косоока, що вже своїм виглядом заслуговувала на повагу, і до того ж була настільки навіжена, що її всі боялися, навіть поліцейські, завдання яких теоретично полягало в тому, аби закрити її заклад, але вони так і не наважувалися на цей крок, побоюючись, аби вона своїми відьомськими очима не накликала на них нещастя. Іншим, правдоподібнішим поясненням довголіття будинку розпусти було те, що ним володів якийсь впливовий придворний, або ж, як подейкували в місті, навіть не придворний, а священик, може, навіть той загадковий, що без упину молився на могилі Шішті. Проте придворні, у тому числі священики, часто потрапляють у немилість. А от накликане лихо — це назавжди: тому страх перед схрещеними очима Ранґілі Бібі був щонайменше таким же сильним, як перед невидимим святошею або вельможею-покровителем.

Могіні журилася не тим, що була повією, тобто мала роботу, яка забезпечувала їй дах над головою, давала їжу та одяг, без чого вона була б не ліпшою за бродячого собаку, і так само як собака, десь би померла у канаві. Свою лють вона спрямовувала на одну жінку, колишнього роботодавця, чотирнадцятирічну Леді Ман Бай з Амера, яка тепер мешкала у Сикрі, тобто її лють була націлена на таку собі юну потіпаху, що таємно вже одержувала знаки уваги з боку свого кузена принца-наступника Саліма. Леді Ман Бай мала сотню рабів, а Могіні Костомаха була однією із її улюблениць. Коли спекотного дня спітнілий принц повертався на коні з виснажливого полювання, то Могіні була на чолі свити, до обов’язків якої входило знімання з нього всього одягу та натирання його блідої шкіри пахучими й охолоджувальними оліями. Саме Могіні вибирала парфуми, сандалове дерево або ж мускус, пачулі або ж ружу, а також саме Могіні доручалося натиранням готувати його до зустрічі з коханою. Інші раби махали віялами, розтирали руки й ноги, але тільки Костомаха могла торкатися його королівського статевого органу. Вона дуже добре зналася на приготуванні мазей, необхідних для підвищення статевої хіті та подовження коїтусу, себто статевого акту. Вона готувала мазі з тамаринду, чи з кіноварі, або ж сухого імбиру, чи перцю, які, змішані з медом великих бджіл, давали жінці багато втіхи без надмірного напруження з боку чоловіка, а також дозволяли чоловікові зазнати відчуття теплоти і щось на зразок стискувальних рухів, що особливо були приємні. Інколи вона змащувала мазями хазяйчину піхву, інколи принців член, а найчастіше і те, і друге. Чудовий результат було гарантовано обом партнерам.

Її підвело знання рецепту лікарського засобу, що «перетворював чоловіка на коня». Одного дня вона взяла та й зварила свіжі козлячі яєчка у молоці, посолила та поперчила їх, підсмажила у топленому маслі, гарненько посікла, приготувавши з них смачний фарш. Ту мішанину треба було їсти, а не втирати у тіло, і вона годувала нею принца зі срібної ложки, пояснюючи, що, прийнявши ліки, він зможе кохатися, як кінь, п’ять, десять чи навіть двадцять разів, не втрачаючи при цьому сили; а у випадку з особливо статево зрілими парубками навіть до ста послідовних вивержень сімені.

— Смачно, — казав принц і завзято їв.

Наступного ранку він вийшов із будуару, залишивши свою кохану майже непритомною.

— Так, таки так, — сказав він Могіні, коли виходив, — ох і помічні були ліки!

Минуло сорок сім днів і ночей, перш ніж Леді Ман Бай змогла знову подумати про статеві зносини, і принц упродовж усього часу, коли заходив до неї, усвідомлюючи, що він накоїв, поводився так, ніби кається і дуже дбає про неї, і тому немилосердно трахав рабинь, а крім того дуже часто вдавався до послуг худого створіння, що наділило його надлюдською чоловічою силою. Леді Ман Бай не могла відмовити йому, але ревнощі не давали їй спокою. Коли сумно відомої ночі після ста і однієї копуляції з’ясувалося, що витривалість Могіні Костомахи у статевих зносинах безмежна і що принц не спроможний зламати її, а це майже вдалося зробити йому зі своєю коханою, доля дівчини-рабині була вирішена. Ревнощі Леді Ман Бай невблаганно зростали, і Могіні витурили з маєтку, залишивши її тільки зі знанням препаратів, від яких у чоловіків з’являється страшенна хіть. Вона впала дуже низько — з палацу до борделю, але вміння чарувати стало їй у пригоді і зробило її у гатяпульському борделі найпопулярнішою жінкою. Вона сподівалася на помсту.

— Ох, як зведе мене доля з тією сучкою, то я її так намащу мастикою, що її шакали трахатимуть. Вона буде махана круками і крокодилами, прокаженими та водяними буйволами, і зрештою від неї нічого не залишиться, лише смердюче пасмо волосся, яке я неодмінно спалю, і на тому буде їй кінець. Вона одружується з принцом Салімом, і їй не до мене. Для жінки у моєму становищі помста — це недосяжна розкіш, як сірі куріпки чи дитинство.

Не знати чого, але вона чомусь говорила це білявому прибульцеві, хоч раніше ніколи і нікому не розповідала про свої витівки, — може, на неї справила враження його екзотична зовнішність, його біляве волосся чи довірлива чужість.

— Ти мусив навіяти на мене якусь ману, — сказала вона стурбованим голосом, — раніше я не дозволяла клієнтам бачити себе при денному світлі, а тим паче розповідати про себе.