Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 14)

— Ви повинні мене вислухати. — Священик так і стояв біля порога, прихилившись спиною до дверей.

— То що ви хочете мені сказати? — запитав Торн.

— Ви мусите повірити в Христа, Спасителя нашого. Повірити тепер-таки, від цієї хвилини…

На хвилю запала мовчанка. Торн не знав, що й сказати.

— Я прошу вас, синьйоре…

— Даруйте мені, — перебив його Торн. — Якщо я правильно зрозумів, ви маєте до мене невідкладну особисту справу?

— Ви мусите повірити, — провадив священик. — Причастіться крові Христової та його тіла, бо тільки тоді, як він буде всередині вас, ви зможете здолати сатанинське поріддя.

Атмосфера в кабінеті ставала щомить напруженіша. Торн простяг руку до селектора.

— Воно уже вчинило одне вбивство, — пошепки промовив священик, — і вбиватиме аж доти, доки заволодіє всією вашою маєтністю…

— Якби ви зволили зачекати трохи в приймальні…

Священик почав підступати до Торна, і в голосі його бриніло дедалі більше збудження.

— Тільки з Христовою допомогою ви зможете боротися з ним! — суворо промовив він. — Повірте в Христа! Причастіться його крові!

Торн намацав кнопку селектора й натиснув її.

— Я замкнув двері, містере Торн, — сказав священик.

Наляканий його тоном, Торн увесь напружився.

— Слухаю, сер, — почувся з селектора голос секретарки.

— Пришліть охорону, — сказав Торн.

— Що сталося, сер?

— Благаю вас, синьйоре! — вигукнув священик. — Вислухайте те, що я маю вам сказати!

— Сер?.. — знов долинуло із селектора.

— Містере Торн, — сказав священик, — я був у лікарні тієї ночі, коли народився ваш син…

Торн ураз застиг, несамохіть прикипівши очима до нього.

— Я… приймав… пологи, — затинаючись, промовив священик. — Був… свідком… його народження…

У селекторі знов озвався голос секретарки, цього разу явно стривожений.

— Містере Торн! — мовила вона. — Пробачте, я вас не розчула як слід.

— Та ні, нічого, — відповів Торн. — Просто… будьте на місці.

Він одпустив кнопку, не спускаючи враженого погляду зі священика.

— Я благаю вас… — не вгавав отець Тассоне, ледве стримуючи сльози.

— Чого ви хочете?

— Врятувати вас, містере Торн. Аби Христос простив мені.

— Що ви знаєте про мого сина?

— Все.

— Що саме ви знаєте? — суворо перепитав Торн.

Священик затремтів, голос його зривався від хвилювання.

— Я бачив його матір, — відповів він.

— Ви бачили мою дружину?

— Його матір, містере Торн!

Торнове обличчя немов скам’яніло.

— Це шантаж? — тихо спитав він.

— Ні, сер.

— Тоді чого ви хочете?

— Розповісти вам, сер…

— Що розповісти?

— Його мати, сер…

— Ну-ну, то що там з його матір’ю?

— Його мати, сер… була самиця шакала! — Священик аж застогнав. — Він народився від шакала. Я бачив це на власні очі!

Нараз двері затріщали й розчахнулися. До кабінету вбіг солдат морської піхоти, за ним — Торнові помічники та секретарка. Торн сидів мов закляклий, з мертвотно блідим обличчям. З очей священика котилися сльози.

— Тут щось сталося, сер? — запитав солдат.

— У вас був якийсь дивний голос, — пояснила секретарка. — І двері виявилися замкнені.

— Виведіть звідси цього чоловіка, — сказав Торн. — А якщо він ще колись з’явиться… заарештуйте.

Ніхто не ворухнувся. Солдат не знав, як йому підступитися до священика. Та отець Тассоне сам повернувся й повільно рушив до дверей. Уже від порога він озирнувся на Торна.

— Повірте в Христа, — сумно мовив він майже пошепки. — День у день причащайтеся крові Христової… — І вийшов за двері.

Солдат вийшов услід за ним. Решта розгублено стояли на місці.

— Чого він приходив? — спитав один з помічників.

— Не знаю, — тихо відповів Торн, дивлячись услід священикові. — Він несповна розуму…

На вулиці біля посольства Габер Дженнінгс, зіпершись на свою машину й відклавши набік розбитий фотоапарат, перевіряв запасну камеру. Він побачив, як солдат виводить із посольства невеличкого священика, і швидко зробив два знімки. Священик понуро поплентав геть. Солдат помітив Дженнінгса й, невдоволено дивлячись на нього, підійшов ближче.

— Вам сьогодні ще не досить клопоту з цим ділом? — запитав він, показуючи на фотоапарат.

— Клопоту? — всміхнувся Дженнінгс. — Його ніколи не буває досить.

І, поки солдат дивився, двічі клацнув і його. Потім переставив покажчик відстані й, зловивши у видошукач невеличкого священика, зробив ще один знімок, перше ніж той зник з очей…

Пізно ввечері Дженнінгс сидів у своїй темній комірчині й роздивлявся фотографії. В очах його відбивалися то цікавість, то душевне сум’яття. Щоб перевірити справність запасної камери, він зробив тридцять шість знімків, і три з них вийшли браковані. Це був той самий гандж, що й кілька місяців тому, коли він знімав няньку на дні народження в маєтку Торнів. Тепер щось подібне виявилося на фотографіях зі священиком. І знов складалося враження, що на плівці була пошкоджена емульсія, але тепер уже не на одному тільки знімку — брак повторювався на двох негативах підряд, потім ішли два чисті кадри, а на третьому — знов такий самий брак. Найдивовижніше ж було те, що ґандж нібито переслідував певну людину: ота незрозуміла туманна пляма щоразу опинялася над головою невеличкого священика.

Дженнінгс виловив із фіксажу п’ять мокрих відбитків і заходивсь роздивлятися їх зблизька. Два знімки священика, супроводжуваного солдатом, два знімки самого солдата великим планом і ще один — священика, що вже віддалявся. На останньому знімку пляма була менша, відповідно до того, як зменшилась і сама священикова постать. Як і на давнішому знімку Деміенової няньки, пляма скидалася на таку собі світну хмаринку, але мала іншу форму й стриміла прямовисно просто в священика над головою. Хмаринка коло няньчиної голови здавалася нерухомою, застиглою — а ця неначе падала вниз і нагадувала примарний спис, що ось-ось приштрикне священика до землі.

Дженнінгс запалив сигарету з «травичкою» і поринув у роздуми. Колись він читав, що емульсія фотоплівки дуже чутлива до інтенсивного тепла — так само як і до світла. То була стаття в одному з фотографічних журналів, і в ній розповідалося про загадкові яви, зняті на плівку в знаменитих лондонських будинках, де, за переказами, живуть привиди. Автор статті, відомий фахівець у галузі фотографії, розглядаючи питання про реакцію нітратів на зміну зовнішньої температури, відзначав, що лабораторні досліди довели вплив певної температури на фотоемульсію, подібний до впливу світла. Оскільки тепло — це енергія, і навпаки, то якщо привиди є не чим іншим, як рештками енергії людського тіла, значить, за сприятливих умов їх можна зафіксувати на фотоплівці. Але в статті йшлося про енергію, незалежну від людини. А яке значення енергії людського тіла? Чи проявляється вона сама собою, чи має якесь певне джерело? Чи залежить від зовнішніх чинників, чи, може, зумовлюється лише почуттями, що нуртують усередині людини?..

Відомо ж бо, що збудження і хвилювання супроводиться виділенням певної енергії — на цьому ґрунтується принцип дії детектора брехні. За своєю природою ця енергія електрична. Але ж електрика — це також тепло. То, може, тепло, що утворюється при надмірному хвилюванні, якось вихоплюється з людського тіла, і його можна зняти на плівку разом з людиною, що перебуває в стані сильного нервового стресу?..

Усі ці міркування надихнули Дженнінгса, і він заходився гортати довідники, відшукуючи найчутливіший у світі зразок фотоплівки — це був номер ЗХ-600. Цю плівку почали випускати не так давно, і чутливість її була така висока, що давала змогу знімати об’єкти, освітлені вогником свічки. Напевне, вона мала бути так само чутлива й до тепла.

Наступного ранку Дженнінгс придбав двадцять чотири касети плівки ЗХ-600 і набір світлофільтрів, щоб випробувати її за нормального освітлення. За його задумом, фільтри мали поглинати частину світла, пропускаючи при цьому тепло, отож він сподівався, що в такий спосіб швидше натрапить на те, що йому потрібне. Ще він мав знайти людей у стані особливого нервового збудження, а тому вирушив до лікарні і там прихованою камерою знімав приречених на смерть хворих. Наслідки цієї зйомки геть розчарували його: на жодному кадрі з десятка відзнятих фотоплівок знайомої плями не виявилось. Тепер Дженнінгсові стало ясно: хоч би яка була природа тих плям, а з передчуттям смерті вони зв’язку не мали.