Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 43)

— Та хтозна. Може, просто забув сказати. До того ж я не зовсім розумію, що таке кохання.

— І я також, — тихо мовила вона. — Але мені подобається, коли ти це кажеш. Скажи ще раз, будь ласка.

— Гаразд: я тебе кохаю, Мері.

— Ой, Семе!

Вона притиснулася до мого плеча і затремтіла. Я злегка потормосив її:

— А ти? Ти мене кохаєш?

— Я? Ой, я так кохаю тебе, Семе. Дуже кохаю. Я кохаю тебе відтоді, як ти...

— Відколи?

Я гадав, що вона скаже відтоді, як я зайняв її місце у кріслі під час реалізації проєкту «Інтерв’ю зі слимаком», але почув таке:

— Я кохаю тебе відтоді, як ти дав мені ляпаса.

Ну і де ж тут логіка?

Машина повільно курсувала на автопілоті вздовж узбережжя Коннектикут — я попросив водія просто поїздити трохи туди-сюди. Я розбудив його, щоб він висадив нас у Вестпорті. Там ми пішли прямісінько до мерії.

Підійшовши до стійки бюро санкцій і ліцензій, я спитав клерка:

— Нам можна тут одружитися?

— Це залежить від вас, — відповів клерк. — Мисливські ліцензії ліворуч, собачі ліцензії праворуч, а наш стіл — це, хотілося б сподіватися, посередник між вами і сімейним щастям, — сказав служитель, зиркнувши на мене.

Не люблю я розумників із невдалими жартами.

— Дуже добре, — стримано сказав я. — Видайте нам, будь ласка, ліцензію.

— Аякже. Кожен має одружитися хоча би раз у житті — я не раз казав це своїй старій бабі. — Він витягнув із шухляди великий печатний бланк. — Давайте ваші серійні номери.

Ми дали йому наші номери. Клерк опустив бланк у принтер і вдрукував їх.

— А тепер скажіть: хто-небудь із вас одружувався в якомусь іншому штаті? — Ми сказали, що ні, і чоловік продовжив: — А ви впевнені? Якщо хто-небудь із вас одружився в іншому штаті і ви мені про це не сказали, то цей контракт втратить чинність, якщо будуть виявлені інші контракти.

Ми повторили йому, що не одружені.

Клерк знизав плечима й продовжив:

— Короткочасний, відновлюваний чи довічний? Якщо він перевищує десять років, то оплачується як довічний. Якщо менше пів року, то цей бланк вам не потрібен, можете заповнити скорочену форму, котру можете придбати в отому торговому автоматі під стіною.

Я поглянув на Мері, і вона відповіла тихесеньким тремтячим голосом:

— Довічний.

Клерк із подивом поглянув на неї:

— Жіночко, а ви добре подумали? Відновлюваний контракт, який містить пункт про автоматичний варіант вибору, є так само перманентним, як і довічний, і тому, якщо передумаєте, вам не доведеться довго судитися.

— Ви чули, що сказала дама? — спитав я. — Записуйте.

— Добре, добре, — погодився клерк. — Обидві сторони... Взаємна згода чи зобов’язання?

— Зобов’язання, — відповів я, і Мері кивнула.

— Так і запишемо: зобов’язання, — мовив чоловічок, погладжуючи принтер. — А тепер — найголовніше: хто платитиме і скільки? Зарплата чи допомога?

— Зарплата, — сказав я. Бо не мав достатньо коштів для створення фонду.

Майже в ту мить Мері заявила твердим голосом:

— Ні перше, ні друге.

— Не зрозумів? — спантеличено спитав клерк.

— Ні перше, ні друге, — повторила Мері. — Це — не фінансовий контракт.

Клерк повністю припинив свої маніпуляції, поглянув на мене, а потім на Мері.

— Послухайте, шановна, — сказав він розважливим голосом, — не робіть дурниць. Ви ж чули, що сказав джентльмен: він збирається робити те, що належить.

— Ні.

— Може, вам краще поговорити з юристом, перш ніж продовжувати оформляти контракт? Тут у залі є безкоштовний консультант.

— Ні!

— Тоді я геть не розумію, навіщо вам потрібна ця ліцензія взагалі.

— Я теж не розумію, — сказала йому Мері.

— Тобто ви хочете сказати, що вам не потрібен контракт?

— Потрібен! Просто запишіть так, як я сказала: без зарплатні.

Клерк окинув нас безпорадним поглядом, але знову схилився над принтером.

— Ну начебто все, — нарешті мовив він. — Контракт вийшов простим і стислим. А тепер відповідайте на моє запитання: чи присягаєтеся ви обидва, що, як вам відомо, вищезазначені факти відповідають дійсності, і що ви укладаєте цю угоду, не перебуваючи під впливом наркотиків або інших незаконних спонук, і що не існує жодних інших зобов’язань або юридичних підстав, які б перешкоджали реєстрації та виконанню вищезазначеного контракту?

Ми обидва сказали, що присягаємося і, що не існує. Клерк витягнув форму з принтера.

— А тепер ваші відбитки пальців... Так, це коштуватиме вам десять доларів включно з федеральним податком.

Я заплатив йому, він вставив форму в копір і натиснув кнопку.

— Свої копії ви отримаєте поштою, — заявив клерк, — на адреси, вказані у ваших серійних номерах. А тепер скажіть: який тип церемонії ви бажаєте? Можливо, я чимось зможу вам допомогти.

—Релігійна церемонія нам не потрібна, — сказала Мері, і я з нею погодився.

Клерк кивнув.

— Тоді я маю для вас якраз те, що вам потрібно, — шановний доктор Чемлі. Він не належить до жодної релігійної конфесії, має найкращий стереоакомпанемент у нашому місті, велике приміщення і оркестр у повному складі. Він забезпечить вам всю церемонію з обрядами народжуваності й таке інше, але в дуже пристойному стилі. А завершується церемонія імпровізованою промовою з батьківськими порадами та побажаннями щастя. Щоб ви відчули себе насправді одруженими.

— Ні.

Цього разу заперечення прийшло з мого боку.

—Та ви що! — вигукнув клерк. — Подумайте про жіночку. Якщо вона дотримуватиметься того, у чому щойно присягнулася — а я впевнений, що так воно і буде, — то іншої можливості на всі ці урочистості у неї вже не буде. Кожна дівчина має право на офіційну церемонію. Якщо чесно, то особисто я маю з неї зовсім небагато комісійних.

— Послухайте, ви одружите нас чи ні? — спитав я. — Продовжуйте і закінчуйте якомога швидше!

Клерк із подивом поглянув на мене:

— А хіба ви не знаєте? В нашому штаті ви одружуєтеся самі, без свідків. Ви вважаєтеся одруженими з того моменту, як поставили під контрактом відбитки своїх пальців.

— Он воно як... — сказав я.

Мері ж не сказала нічого. І ми пішли.

***

На посадковій платформі північніше міста я орендував аеромобіль. Цій бляшанці було вже десять років, і смерділа вона відповідним чином, але при цьому мала повністю автоматичний керунок, і це все, що було мені потрібно. Я зробив круг над містом, перетнув кратер «Манхеттен» і налаштував елементи керування. Ми мало говорили, бо, власне, поки не мали про що говорити. Я був щасливий, але страшенно нервував, і тоді Мері обняла мене, і моя знервованість швидко минула. Я відчув себе ще щасливішим, ніж раніше. Пройшло багато часу (хоча здалося, що мало), і я почув пищання радіомаяка моєї хижки у горах. Я піднявся, перейшов на ручний режим керування і пішов на посадку.

— Де ми? — сонно спитала Мері.