Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 41)

— Що?

— Публіка, мабуть, подумала, що за допомогою цієї програми ми замислили продати їхніх дочок до бразильських борделів. До Білого дому заявилася навіть делегація жінок від організації, яка назвала себе «Матері Республіки» чи щось подібне до цього.

— І Президенту довелося відволікатися на таку дурню в такий небезпечний час?

— Ними займався Макдоно. Але він і мене до цього підключив, чорти б його забрали. — Старий досадливо скривився.

— Ми сказали їм, що Президент побачиться з ними лише тоді, коли всі вони роздягнуться догола. І тільки так нам вдалося їх зупинити.

Раптом смутна здогадка, яка непокоїла мене, нарешті спливла на поверхню:

— Знаєте що, начальнику? Вам слід було примусити їх до цього.

— До чого?

— Примусити роздягнутися догола.

Він прикусив губу й занепокоєно глянув на мене:

— Куди ти хилиш?

— Ми звикли вважати, що слимак може чіплятися на носія тільки поблизу головного мозку, еге ж?

— Тобі про це краще знати, ніж мені.

— Раніше я так і думав, але тепер у мене виникли сумніви. Коли я був їхнім заручником, то саме так воно й було. — Я став детальніше пригадувати те, що я побачив тоді, коли Варгас наказав помістити бідолашного Сатану до клітки зі слимаками. — Я пригадую, як той самець шимпанзе ожив, щойно паразит опинився біля основи його хребта, там, де починається хвостова кістка. Так, вони можуть воліти прикріплятися поблизу головного мозку, в цьому сумнівів нема. Але, можливо, їм не обов’язково кріпитися саме там. Може, вони здатні ховатися, скажімо, в чоловічих трусах, контактуючи зі спинним мозком за допомогою отого довгого тонкого відгалуження.

— Гм-м... А пам’ятаєш, синку, що коли мені вперше довелося обшукувати натовп на присутність слимака, то я змусив усіх роздягнутися практично догола. І то було невипадково — я хотів переконатися на сто відсотків.

— Гадаю, ти вчинив правильно. Розумієш, вони можуть ховатися на будь-якій частині тіла, якщо доведеться. Наприклад, в шортах. Зрозуміло, що під деякими шортами сховати нічого не можна (в цю мить я подумав про ті труси, які облягали тіло Мері), але візьмімо, приміром, оці твої обвислі підштаники. Слимаку неважко буде в них сховатися, і це буде майже непомітно, як на мене — лише трохи більш мішкувато, ніж зазвичай.

— Хочеш, щоб я їх зняв?

— Я можу зробити навіть краще — застосую до тебе свій захват під назвою «Канзас-Сіті».

Слова мої прозвучали жартівливо, але я не жартував. Я вхопив Старого за випуклість його шортів і пересвідчився, що він був чистий. Коли б це було не так, якби я розчавив паразита, то він би скорчився й знепритомнів. Моєму нападу він підкорився цілком добровільно й поблажливо, а потім здійснив таку ж саму процедуру зі мною.

— Але ж ми не можемо, — поскаржився Старий сідаючи, — ходити туди-сюди, ляскаючи жінок по їхніх сідницях. Так не годиться.

— А може, й годиться, — заперечив я. — Інакше доведеться роздягати всіх догола.

— Ми проведемо деякі експерименти.

— Яким чином? — поцікавився я.

— Бачив отой обладунок, що покриває потилицю й спину? Толку з нього небагато, хіба що він дає певне відчуття захищеності тим, хто бажає його носити. Я звернуся до доктора Гораса — нехай він прилаштує той обладунок на мавпу так, щоб слимак міг добратися лише до ніг, — і ми подивимось, що з цього вийде. Або можна застосувати якийсь інший метод обмеження зони враження і випробувати різні варіанти. Щось та придумаємо.

— Та отож. Але, босе, скажи йому, щоб він не експериментував із мавпами.

— А чому ні?

— Тому що вони... вони надто людяні.

— Чорт забирай, хлопче, не можна приготувати яєчню.

— .не розбивши при цьому яйце. Добре, добре, але мені все одно це не подобається. Втім, щось та придумаємо.

Я бачив, що такий хід думок Старому явно не подобався.

— Сподіваюся, що ти помиляєшся. Так, добродію, дуже сподіваюся. Змусити людей зняти сорочки було вельми важко. А змусити їх зняти шорти буде іще важче.

На його обличчі з’явився стурбований вираз:

— Проте, може, це й не знадобиться.

— Я теж сподіваюся, що не знадобиться.

***

— Між іншим, ми повертаємося до старого гнізда.

— А як щодо схованки в Новій Філадельфії? — спитав я.

— Збережемо обидві. Ця війна може тривати ще довго.

— До речі, про війну: ти маєш для мене якусь роботу?

— Я ж сказав, що ця війна, ймовірніше, триватиме довго. Чом би тобі не взяти відпустку? На необмежений час? А в разі потреби я тобі зателефоную.

— Така потреба виникає завжди, — зауважив я. — А Мері у відпустку не збирається?

— А яке це має значення?

— Шефе, я поставив вам пряме запитання.

— Мері виконує свій обов’язок — охороняє Президента.

—А навіщо? Вона ж чудово справлялася зі своїми основними обов’язками. Ти ж не будеш казати, що й досі покладаєшся на її здатність винюхувати слимаків? Я ж тебе добре знаю. Як охоронець вона тобі не потрібна. Мері — надто цінний агент, щоб марнувати її на такій роботі.

— Слухай сюди. Відколи це ти став таким великим цабе, що вважаєш за потрібне наказувати, як я маю розпоряджатися своїми агентами? Відповідай на запитання, і на цьому згортаємо тему.

— Гаразд, гаразд, проїхали, — сказав я, відчуваючи, як мені уривається терпець. — Зупинімося ось на чому: якщо Мері не йде у відпустку, то мені відпустка не потрібна — і не твоє діло чому.

— Мері — гарна дівчина.

— А хіба я казав, що ні? Не пхай свого носа в мої справи. І краще дай мені якусь роботу.

— А я кажу, що тобі потрібна відпустка.

— Щоб я не мав вільного часу, коли Мері піде у відпустку? Що сталося? Моралізаторські підступи з боку християнських асоціацій для молодих жінок?

— Кажу тобі ще раз: тобі потрібен відпочинок, бо ти геть виснажений.

— Не тринди!

— Ти — досвідчений корисний агент, коли перебуваєш у добрій формі. Наразі ж твій стан незадовільний, бо ти надто багато пережив. Мовчи і слухай далі: я дав тобі просте завдання — проникнути до захопленого міста, оглянутися, побачити те, що треба побачити, і відзвітуватися у домовлений час. А що робиш ти? Ти настільки перестрашений, що тиняєшся передмістями, боячись вирушити до центру. Ти не в змозі постійно бути насторожі, і тебе тричі мало не спіймали. А коли рушаєш назад, то так нервуєш, що спалюєш один двигун і запізнюєшся, що робить твій звіт абсолютно непотрібним. Твої нерви ушкоджені, як і твоя здатність до раціональних суджень. Тому йди у відпустку, юридично — на лікарняний.

Я стояв і слухав, а вуха мої горіли. Старий не звинуватив мене напряму за провал операції «Контрудар», хоча й міг би. Я відчував, що це несправедливо, хоча розумів, що певна правда в його словах була. Колись мої нерви були міцні як криця, а зараз, навіть коли я прикурював цигарку, руки мої тремтіли.

Проте Старий дав мені завдання, і це був перший і єдиний раз, коли я виграв у нього суперечку.

То було просто пекельне завдання: протягом кількох наступних днів я читав лекції керівництву, відповідаючи на дурні запитання про те, що їдять на обід титанці, й пояснюючи, що треба робити з людиною, яка опинилася в їхньому полоні. Мене подавали як «експерта», але мені часто здавалося, що мої слухачі були впевнені, що знають про слимаків більше, ніж я.

І чому це люди так вперто плекають свої упередження? Поясніть мені цю загадку.

РОЗДІЛ 21

Здававлося, що операція «Паразит» наразі вперлася в глухий кут. Титанці продовжували утримувати червону зону, але не могли виломитися з неї, не привертаючи до себе уваги. А ми не намагалися вломитися туди через ту вагому підставу, що кожен слимак тримав у заручниках одного з наших громадян. І така ситуація могла тривати вельми довго.

На ООН сподівань не було. Президент прагнув від неї єдиного простого кроку на підтримку: оголосити програму «Оголена спина» у світовому масштабі. Країни-члени ООН довго радилися й сперечалися, а потім передали справу до слідчого комітету. Гола правда полягала в тім, що вони нам просто не повірили. В цьому наш ворог мав незаперечну перевагу — в існування пожежі вірили лише обгорілі.

Деякі країни були невразливі до слимаків завдяки своїм внутрішнім традиціям. Наприклад, фін, який не роздягався й не заходив до сауни щодня, міг викликати підозри. Японці теж не особливо заморочувалися, коли йшлося про роздягання. У відносній безпеці перебували південні моря, а також великі регіони Африки. Після Третьої світової війни французи стали запеклими нудистами, принаймні на вікендах, тому слимакам було б важко прижитися у Франції.

Але в країнах, де оголене тіло щось та означало в плані табу, слимак міг залишатися непоміченим, аж поки його носій не засмердить. Це стосувалося самих Сполучених Штатів, Канади та Англії — особливо Англії. «Тобі не здається, що ти переймаєшся якимись дурницями, хлопче? Що? Ти хочеш, щоб я зняв свою жилетку? Ти серйозно?».

Троє слимаків (разом із мавпами) потрапили літаком до Лондона; мабуть, тамтешній король забажав дати особистий приклад, як це зробив наш Президент, але прем’єр-міністр, підбурюваний архієпископом Кентерберійським, не дав йому цього зробити. Архієпископ навіть не завдав собі клопоту ознайомитися з фактами: моральна поведінка виявилася важливішою за мирську небезпеку. В новинах про це не повідомлялося нічого, і, можливо, це взагалі було неправдою, та як би там не було, але гола шкіра англійців так і не постала перед холодними поглядами сусідів.