Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 13)

— Не те слово, — відповів я. — Не знаю, скількох ми убили, може, шістьох, а може, й сімох. Ми не мали часу на розважливість та розбірливість. Ми ж не стріляли навмисне в людей, ми стріляли в паразитів. — Я обернувся до Девідсона: — Ти це хоча б розумієш?

Схоже, в його голові почало розвиднюватися:

— Саме так. То були не люди. Я міг би й власного брата убити, якщо цього вимагала б робота, але оті істоти взагалі не були людьми. Ти їх відстрілюєш, а вони все одно наскакують на тебе. Вони ж не...

Девідсон раптово замовк, охоплений емоціями.

Мені стало його дуже шкода. Невдовзі він підвівся й подався до амбулаторії зробити заспокійливий укол. Ми з Мері трохи поговорили, марно намагаючись отримати відповіді на свої запитання. Потім вона заявила, що хоче спати, і вирушила до жіночого гуртожитку. Старий наказав усім співробітникам спати у Відділі, тож я, хильнувши іще чарчину, пішов до чоловічого крила гуртожитку, де й заповз у спальний мішок.

Заснув я не відразу. Я слухав гуркіт міста над нами і не міг відігнати думок про той катастрофічний стан, в якому воно може опинитися і в якому вже опинився Де-Мойн.

***

Мене розбудив сигнал повітряної тривоги. Напівсонний, я увібрався у свою одежу, а тим часом гучномовці, зітхнувши, затихли, і система внутрішнього зв’язку заволала голосом Старого: «Негайно виконати всі протигазові та протирадіаційні процедури! Все позакривати! Всій команді зібратися в конференц-залі! Мерщій!».

Як агент-оперативник, я не входив до штату якогось конкретного підвідділу й не мав якихось локальних обов’язків. Вийшовши із жилого відсіку офісів, я поплентався тунелем куди було наказано.

Старий вже був у великій залі, і вираз його обличчя був похмурим. Я хотів спитати, що сталося, але до мене вже встигли прийти кільканадцять клерків, агентів і стенографістів, тому я визнав за краще промовчати. Через деякий час Старий послав мене отримати від вартового на дверях список присутніх. Старий особисто провів перекличку, яка виявила, що наразі в залі перебували всі люди, зазначені в списку, — від старенької міс Гайнс, особистої секретарки Старого, і до стюарда вітальні для персоналу — за винятком вартового на дверях та Джарвіса. Списку присутніх приділялася велика увага: ми реєструємо тих, хто входять і виходять ще ретельніше, аніж банк відслідковує рух грошей.

Мене знову послали до вартового на дверях. Довелося зателефонувати Старому, щоб переконати охоронця, що все гаразд і він може полишити свій пост. Вартовий закрив двері на засув і пішов слідом за мною. Коли ми повернулися до зали, там уже був Джарвіс у супроводі Грейвса та одного з його лаборантів. Джарвіс був на ногах і в шпитальному халаті, явно притомний, але якийсь загальмований, наче під наркотиком.

Побачивши Джарвіса, я почав здогадуватися, навіщо нас зібрали в конференц-залі. Старий не залишив жодного сумніву щодо своїх намірів. Стоячи перед персоналом, він тримався поодаль, а потім витягнув свій пістолет.

— Серед нас вільно пересувається один із паразитів-прибульців, — сказав він. — Для декого з вас відомо, що це означає... кепські справи. Аж надто кепські. Решті присутніх мені доведеться пояснити, що безпека кожного з нас — і всього людства — залежить наразі від нашої спроможності до співпраці й абсолютної слухняності.

Далі Старий коротко, але з огидними деталями пояснив, що являв собою паразит і як складається поточна ситуація.

— Іншими словами, — завершив він, — паразит майже напевне перебуває разом із нами в цьому приміщенні.

Один із нас схожий на людину, але фактично є роботом, яким рухає воля нашого смертельного і вкрай небезпечного ворога.

Персонал стиха загомонів. Люди почали крадькома позирати один на одного. Декотрі явно намагалися відсторонитися. Іще хвилину тому ми були єдиною командою, підібраною за принципом сумісності характерів, але зараз ми перетворилися на юрбу, де всі підозрювали всіх. Я й сам це відчував і спіймав себе на тім, що поволі задкую від чоловіка, який стояв поруч зі мною, — то був стюард на ім’я Рональд, я знав його багато років.

— Шефе, — прокашлявся Грейвс. — Я хочу, аби ви зрозуміли, що я вжив усіх необхідних заходів, щоб...

— Заткнися. Мені не потрібні виправдання. Виведи вперед Джарвіса. Зніми з нього халат.

Грейвс замовк, і разом з асистентом вони виконали наказ Старого. Схоже, Джарвіс був не проти, але видно було, що він сприймає оточення лише частково. На його лівій вилиці та скроні виднівся жахливий синій пухир, але причина була не в ньому, бо я не сильно його уразив. Напевне, Грейвс вколов йому якийсь наркотик.

— Поверніть його, — наказав Старий.

Джарвіс дозволив себе повернути, і всі побачили на його плечах та шиї знак у вигляді червоного висипу, який залишив по собі огидний слимак.

— Вам всім тепер видно, де саме та істота сиділа на ньому.

До цього моменту, коли з Джарвіса зняли халат, у залі чувся шепіт та здавлене хихотіння, але тепер у приміщенні запанувала мертва тиша.

— Так от, — продовжив Старий, — зараз ми спробуємо зловити того слимака! Ба більше, ми мусимо спіймати його живцем. Це застереження особливо стосується нетерплячих молодих хлопців, у яких чешуться руки. Ви щойно побачили, де цей паразит чіпляється на людину. Попереджаю: якщо паразит загине, то я вб’ю того, хто уб’є його. Якщо для того, щоб його спіймати, вам доведеться стріляти в носія, то цільтеся в нижню частину його тіла. Ходи сюди! — махнув мені Старий своїм пістолетом.

Я рушив до нього. Він зупинив мене на півдорозі між юрмою та собою.

— Докторе, заберіть Джарвіса геть! Посадіть його за мною. Ні, вдягати його не треба.

Покірливого Джарвіса провели через кімнату, а потім Грейвс зі своїм помічником приєдналися до групи. Старий знову зосередив свою увагу на мені.

— Витягни свою зброю. Кинь її на підлогу.

Старий націлив свій пістолет просто мені в пупок, тому я витягував свою зброю вкрай обережно. Поклавши пістолет під ноги, я відштовхнув його від себе десь на півтора метри.

— Знімай одежу — геть усю.

Я — не сором’язлива незайманка, але виконувати цей наказ мені було непросто. Проте пістолет Старого змусив мене відкинути стримувальні інстинкти, але не змусив промовчати декількох молодих дівчат, тому, коли я опинився зовсім голим, вони захихотіли. Одна з них мовила доволі голосно:

— А він нічогенький!

— Як на мене, то надто жилавий, — зауважила її подруга.

Я спалахнув, неначе наречена.

Оглянувши мене, Старий наказав мені підняти пістолет і став поруч:

— Підстрахуєш мене, — наказав він, — і поглядай на двері. Гей, Дотті, як там тебе, ти наступна.

Дотті була дівчиною з релігійної родини. Звісно, пістолета в неї не було і, мабуть, коли загула сирена, вона ще спала. Бо на ній була нічна сорочка завдовжки до підлоги. Вона виступила вперед, зупинилася — і більше нічого не стала робити.

Старий махнув їй пістолетом.

— Отже, знімай сорочку! Я ж не буду тебе чекати всю ніч.

— Ви це серйозно? — спитала вона, немовби не вірячи своїм вухам.

— Не барися!

Дотті здригнулася, аж підскочила на місці.

— Добре-добре, тільки не треба в мене пістолетом цілити. — Закусивши губу, вона повільно роз’єднала застібку на талії. — За це мені належить премія, — зухвало мовила вона і одним швидким рухом скинула із себе сорочку.

Після чого дещо зіпсувала ефект від своєї войовничості, явно позуючи на публіку. Це тривало лише якусь мить, але не пройшло повз моїх очей. Мушу зізнатися, їй було чим похизуватися, але я не мав настрою придивлятися.

— Обличчям до стіни! — гаркнув Старий. — А тепер Ренфрю!

Не знаю, чи навмисне Старий перемежав жінок чоловіками, але то була слушна ідея, бо це допомогло звести спротив до мінімуму. Хоча, чорт забирай, знаю, адже Старий нічого не робив просто так. Після моїх пекельних мук чоловіки діловито роздягалися, хоча декотрі ніяковіли. Що ж до жінок, то декотрі хихотіли, декотрі червоніли, але ніхто з них особливо не протестував. За інших обставин я спостерігав би за цим процесом із цікавістю, але не зараз. Фактично, ми змогли дізнатися один про одного те, чого не знали раніше. Наприклад, серед нас була дівчина, яку ми прозивали «цицьката». І ніхто особливо не переймався. Та виявилося, що ми ще й недооцінювали її принади. За двадцять хвилин оголилося стільки квадратних метрів блідої шкіри, скільки я ніколи не бачив раніше, а купа зброї на підлозі здавалася цілком пристойним арсеналом.

Коли настала черга Мері, вона подала хороший приклад і роздягнулася швидко й абсолютно непровокативно — Старому слід було починати з неї, а не з дурепи Дотті. Скидаючи своє вбрання, Мері не робила з цього сексапільної вистави й оголила своє тіло зі спокійною гідністю. Але те, що я побачив, не вгамувало моїх почуттів до неї.

Мері зробила чималий внесок у купу смертоносного залізяччя на долівці. І я вирішив, що їй просто подобалася зброя. Я ж завжди обходився лише одним пістолетом.

Насамкінець ми всі опинилися в чому мати народила, і виявилося, що ні на кому з нас паразитів не було. Неперевіреними лишилися тільки Старий та його секретарка, міс Гайнс. Схоже, він трохи її побоювався — вона була старшою за нього і мала схильність помикати ним. Я здогадався, куди поділася потвора, — якщо Старий мав рацію. Але він міг і помилятися, бо слимак міг запросто причепитися десь за балку стелі й чекати моменту стрибонути комусь на спину.