Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 83)
— Мені страшно говорити тобі це одразу після першого поцілунку. Але, боги олімпійські, я кохаю тебе.
— І я тебе кохаю, Пайпс.
Не хотілось псувати мить, але вона не могла припинити думати про Лео і про те, що він ніколи не зможе почати все з чистого аркуша.
Джейсон відчув її думки.
— Гей, — промовив він. — З Лео все добре.
— Як ти можеш у це вірити? Він не випив зілля. Ніко сказав, що він загинув.
— Ти якось пробудила дракона одним тільки голосом, — нагадав їй Джейсон. — Ти повірила, що дракон мусить жити, так?
— Так, але...
— Ми повинні вірити в Лео. Він нізащо не помер би так просто. Він міцний горішок.
— Так. — Пайпер намагалася заспокоїти серце. — Тоді я віритиму. Лео має бути живий.
— Пам’ятаєш, як у Детройті він розплющив Мамцю Гаскет автомобільним двигуном?
— Або тих карликів у Болоньї. Лео розібрався з ними саморобною димовою гранатою, яку виготовив із зубної пасти.
— Командор Інструмент.
— Верховний Поганець.
— Шеф-Лео, експерт з тако з тофу.
Вони сміялись і пригадували історії про Лео Вальдеза, їхнього найкращого друга. Коли почало світати, а вони все ще були на даху, Пайпер вірила, що вони можуть почати все спочатку. І можливо, в цій новій історії навіть буде Лео. Десь там...
LVIII Лео
Лео помер.
Він не мав жодних сумнівів у цьому. Тільки не розумів, чого йому так боляче. Він почувався так, наче вибухнула кожна клітина його тіла, а свідомість застрягла в обвугленій, хрусткій оболонці напів-божого трупа. Його нудило так, як ніколи в житті. Він не міг поворухнутись. Не бачив і не чув. Тільки відчував біль.
Лео почав панікувати: невже це його вічне покарання?
А тоді хтось приклав до його мозку стартер-кабелі та перезапустив його життя.
Він схопив ротом повітря і сів.
Першим, що Лео відчув, був вітер в обличчя, а потім пекучий біль у правій руці. Він досі був на Фестусовій спині, досі у повітрі. Очі знову запрацювали. Лео помітив величезну голку, що витягувалась з його передпліччя. Порожній шприц загудів, задзижчав і сховався у панель на шиї дракона.
— Дякую, друзяко, — простогнав Лео. — Старий, бути мертвим ще той відстій. Але це цілюще зілля? Ця штука навіть гірша.
Фестус заклацав і задзенькав кодом Морзе.
— Ні, старий, я не серйозно, — відповів Лео. — Я радий повернутися. І, так, я теж тебе люблю. Ти чудово впорався.
Металеве урчання прокотилось уздовж драконового тіла.
Тепер за справу: Лео оглянув дракона, шукаючи ознаки пошкоджень. Фестусові крила працювали як треба, хоча середня перетинка була вся у вогнепальних дірках. Пластини на шиї частково розплавилися через вибух, але дракон, здавалось, поки що не збирався ламатися.
Лео намагався пригадати, що сталося. Він був певен, що переміг Гею, але гадки не мав, що з друзями у Таборі Напівкровок. Він сподівався, що Джейсон і Пайпер не потрапили в радіус вибуху. І ще у нього був дивний спогад про снаряд, що нісся до нього і верещав, наче маленька дівчинка... що, у біса, то було?
Щойно вони приземляться, треба перевірити живіт Фестуса. Найсерйозніші пошкодження мусять бути в цій ділянці — там дракон відважно боровся з Геєю, поки вони випалювали з неї весь бруд. Неможливо було визначити, скільки часу Фестус перебував у повітрі. Треба було приземлятись.
Але... постало запитання: де вони?
Знизу — густа ковдра білих хмар. Угорі сяє сонце у яскраво-блакитному небі. Отже, приблизно полудень... але якого дня? Скільки він був мертвий?
Лео відкрив панель на Фестусовій шиї. Астролябія гуділа, кристал пульсував, наче неонове серце. Лео перевірив компас та GPS
— Чудові новини, Фестусе! — крикнув він. — Наші навігаційні показники цілковито збожеволіли!
Фестус промовив:
— Скрип?
Так! Знижуйся! Неси нас під хмари, і тоді...
Дракон так швидко пірнув униз, що з легень Лео висмоктало все повітря.
Вони прорвалися крізь білосніжну ковдру. Знизу показався самотній зелений острів у безмежному синьому морі.
Лео так заголосив, що його певно почули у Китаї:
— ТАК! ХТО ПОМЕР? ХТО ПОВЕРНУВСЯ? ХТО ТЕПЕР ВАШ СУПЕР-ДУПЕР-МАСТЕР-КВАДРУПЛ? ЮХУ-У-У-У-У-У!
Вони почали по спіралі знижуватися над Огігією, теплии вітер куйовдив Лео волосся. Він усвідомив, що його чарівний одяг перетворився на рвання, а руки вкривав товстий шар кіптяви, наче він щойно помер у величезній пожежі... що, власне, і трапилося.
Але його ніщо з цього не хвилювало.
Вона стояла на пляжі, у джинсах та білій блузі; її бурштинове волосся було затягнуте у хвіст.
Фестус розпросторив крила і з тріском приземлився. Вочевидь, він зламав одну ногу. Дракон захитався і викинув Лео обличчям у пісок.
Яка
Лео виплюнув шмат водоростей. Фестус почовгав пляжем, видаючи тріски, що означали: «Ай-ай-ай».
Лео підвів очі. Каліпсо стояла над ним: руки схрещені, брови нахмурені.
— Ти спізнився, — повідомила вона. Її очі блиснули.
— Вибач, сонечко. Затори — просто жах.
— Ти весь у кіптяві, — зазначила вона. — І примудрився зіпсувати одяг, що я тобі зшила. А його
— Ну, сама знаєш. — Лео знизав плечима. У нього наче жбурляли сотні більярдних куль. — Я люблю робити неможливе.
Вона простягнула йому руку і допомогла підвестись. Вони стояли носом до носа, поки вона його розглядала, Від неї пахнуло корицею. Чи завжди під її лівим оком була ця крихітна ластовинка? Лео смерть як кортіло до неї доторкнутися.
Вона зморщила ніс.
— Від тебе пахне...
— Знаю. Так наче я помер. Мабуть, тому що я справді помер. «Клятви дотримай на краю могили» і все таке, але тепер мені краще...
Вона перервала його поцілунком.
Більярдні кулі застукотіли всередині Лео. Він був таким щасливим, що мусив напружуватися, аби не спалахнути.
Коли вона нарешті його відпустила, її обличчя забруднилося кіптявою. Та їй, здавалось, було байдуже. Вона провела великим пальцем по його вилиці.
— Лео Вальдез, — промовила вона.
І нічого більше — тільки його ім’я, наче воно було чимось чарівним.
— Це я, — промовив він, його голос тремтів. — То, е-е... хочеш забратися з цього острова?
Каліпсо відійшла. Вона здійняла руку — і закружляли вітри. Невидимі слуги принесли дві валізи і поклали їх біля її ніг.
— Звідки у тебе така думка?
Лео ошкірився.