Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 67)

— Постривай, — перервав Персі. — Ми ліземо у пастку, про яку нас попередили, і ти хочеш, щоб ми знову розділилися?

— Так швидше, — відповіла Аннабет. — Треба поспішати. Цей спів...

Пайпер тільки тепер його помітила — лиховісний гул, наче від сотні двигунів у режимі холостого ходу. Вона опустила очі вниз і побачила тремтячий гравій, що котився на південний схід, наче щось тягнуло його до Парфенона.

— Так, — промовила Пайпер. — Зустрінемось біля трону.

Спочатку було легко.

Чудовиська були всюди. Сотні огрів, земленароджених та циклопів вештались без діла руїнами, але більшість зібралась у Парфеноні та спостерігала за перебігом церемонії. Пайпер пройшлась уздовж скель Акрополя без жодних ускладнень.

Біля першого онагра засмагали на валунах три земленароджені. Пайпер підійшла до них і усміхнулась.

— Привіт!

Вони не встигли навіть пискнути, перш ніж вона перебила їх мечем. Усі троє розплавились на купки металевого шлаку. Пайпер розрубала канат онагра, щоб позбавити його боєздатності, та пішла далі.

Тепер відступати було нікуди. Вона збиралась заподіяти якомога більше шкоди, перш ніж саботаж розкриється.

Вона обійшла патруль циклопів. Другий онагр був оточений табором татуйованих лестригонійських огрів, але Пайпер удалось дістатись до машини, не викликаючи підозри. Вона опустила пляшку з грецьким вогнем у пращу. Щойно огри спробують зарядити катапульту, та вибухне їм просто в обличчя.

Пайпер пішла далі. На колонаді стародавнього храму сиділи грифони. У тіні арки дрімала група емпус: полум’яне волосся слабко жевріло, латунні ноги блищали. Пайпер дуже сподівалась, що вампіриці будуть неповороткими через сонячне світло, якщо доведеться з ними битись.

Вона намагалася вбивати всіх чудовиськ, відірваних від натовпу, й оминала великі скупчення. Тим часом кількість чудовиськ у Парфеноні зростала. Спів гучнішав. Пайпер не бачила, що відбувалось у руїнах, — тільки голови двадцятьох-тридцятьох велетнів, які утворили коло, бурмотіли та хиталися, мабуть, виконуючи власну лиху версію «Кумбаї».

Вона знешкодила третю облогову машину, розпиливши торсійні канати. Це мало забезпечити «Арго II» безпечний вхід з півночі.

Вона сподівалась, що Френк стежить за нею. Скільки часу треба, аби прибув корабель?

Раптом спів припинився. З вершини почувся рокіт. Велетні у Парфеноні тріумфально заревіли. Чудовиська навколо Пайпер помчали на звуки святкування.

Не добре. Пайпер змішалась з натовпом смердючих земленароджених. Пробігла головними сходами храму, а потім видерлась на металеві риштування, щоб голови огрів та циклопів не заважали дивитися.

Через побачену в руїнах сцену вона ледь не скрикнула.

Перед троном Порфіріона стояли нещільним кільцем десятки велетнів. Вони волали та трусили зброєю, тоді як двоє їхніх побратимів ходжали по колу та хвалились трофеями. Царівна Перібоя тримала за шию Аннабет, наче дику кішку. Велетень Енцелад стискав у масивному кулаку Персі.

Друзі безпорадно борсалися. Велетні показали їх ошалілому натовпу чудовиськ, а потім повернулись до царя Порфіріона, який сидів на саморобному троні, зловісно блискаючи білими очима.

— Саме вчасно! — заревів цар велетнів. — Хай пробудить Землю-Матір кров Олімпу!

XLIII Пайпер

Пайпер з жахом дивилась, як цар велетнів стає на повний зріст — заввишки не нижчий за колони храму. Його обличчя було таке саме, як Пайпер запам'ятала: зелене, наче жовч, з презирливою посмішкою. У волоссі кольору морської водорості стирчали мечі та сокири загиблих напівбогів.

Він навис над полоненими і почав дивитись, як вони звиваються.

— Вони прибули, точнісінько як ти передбачав, Енцеладе! Молодець!

Давній ворог Пайпер схилив голову. Заплетені у волосся кістки стукнулись одна об одну.

— Це було легко, мій царю.

На його броні блищали вогняні візерунки. Пурпуровим полум’ям горів спис. Йому вистачало однієї руки, аби тримати свого полоненого. Попри всю могутність Персі Джексона, попри всі пережиті жахи, він був безпомічним проти грубої сили велетня... та неминучості долі.

— Я знав, що ці двоє очолять напад, — продовжив Енцелад. — Я розумію, як вони думають. Афіна та Посейдон... ті були точно, як ці дітлахи! Обоє прийшли сюди, бажаючи отримати місто. Зарозумілість їх погубила!

Пайпер ледве чула власні думки крізь рев натовпу, але повторила Енцеладові слова: «Ці двоє очолять напад!» Її серце закалатало.

Велетні очікували на Персі та Аннабет, але не очікували на неї.

Хоч раз у житті те, що вона Пайпер МакЛін, дочка Афродіти, яку ніхто не сприймає серйозно, може зіграти їй на руку.

Аннабет намагалася щось промовити, але Перібоя труснула її у повітрі.

— Стули пельку! Ніхто не хоче твоїх підступних балачок!

Царівна дістала кинджал, завдовжки майже як у Пайпер меч.

— Дозволь цю честь мені, батьку!

— Почекай, доню. — Цар відступив. — Жертву треба принести належним чином. Тун, убивця Мойр, вийди вперед!

Зморщений, сивий велетень, шаркаючи, вийшов з натовпу. Він тримав величезний сікач і свердлив Аннабет молочно-білими очима.

Персі крикнув. На іншому кінці Акрополя, за сотню ярдів від них, вирвався в небо водяний гейзер.

Порфіріон розсміявся.

— Старайся дужче, сину Посейдона! Земля тут занадто могутня. Навіть твій батько зміг створити тільки солоний струмочок. Але не бійся. Єдина рідина, потрібна нам — це твоя кров!

Пайпер відчайдушно оглянула небо. Де «Арго II»?

Тун опустився навколішки і благоговійно торкнувся лезом сікача землі.

— Матір Геє... — Його голос був надзвичайно низьким, струшував руїни та змушував металеве риштування тремтіти під ногами Пайпер. — У давні часи кров змішалась з твоїм ґрунтом, щоб створити життя. Сьогодні дозволь крові цих напівбогів повернути послугу. Пробудись! Стань нашою одвічною господинею!

Не думаючи, Пайпер зістрибнула з риштувань. Вона промайнула над головами циклопів та огрів, приземлилась у центрі подвір’я та протиснулась у коло велетнів. Коли Тун підвівся, щоб скористатись сікачем, Пайпер змахнула мечем знизу догори і відтяла велетневу долоню.

Старець завив. Сікач і відрубана долоня лежали в пилу біля ніг Пайпер. Донька Афродіти відчула, як спадає з неї маска Туману і як вона стає просто собою — одна дівчина посеред армії велетнів, з мечем, що був наче зубочистка проти їхньої масивної зброї.

— ЩО ЦЕ ТАКЕ? — прогримів Порфіріон. — Як ти посміла, слабка, жалюгідна істото?

Пайпер прислухалась до інтуїції. Вона напала.

Пайпер мала свої переваги: була маленькою, швидкою та цілковито божевільною. Вона висмикнула Катоптріс і метнула його в Енцелада, сподіваючись ненароком не зачепити Персі. Озирнувшись, Пайпер не побачила результату, але судячи з болісного велетневого виття, кинджал влучив у ЦІЛЬ.

Кілька велетнів одночасно кинулись на неї. Пайпер прослизнула між їхніми ногами. Вони стукнулись головами один об одного.

Вона пірнула у натовп і почала штрикати лускаті ноги з криками: «БІЖІТЬ!» «РЯТУЙТЕСЬ!», аби посіяти паніку.

— НІ! ЗУПИНІТЬ ЇЇ! — закричав Порфіріон. — ВБИТИ ЇЇ!

Її ледве не проштрикнув спис. Пайпер ухилилась і побігла далі. «Це як захоплення прапора, — сказала вона собі. — Тільки усі суперники тридцять футів заввишки».

Повітря перед нею розрубав величезний меч. Проти їхніх з Хейзел спарингів, цей удар був до сміху повільним. Пайпер перестрибнула через лезо і понеслась до Аннабет, яка досі здригалась та звивалась у хватці Перібої. Пайпер мусила звільнити подругу.

На жаль, велетка вгадала її намір.

— І не мрій, напівкровко! — загорланила Перібоя. — Її ти не врятуєш!

Велетка здійняла ніж.

Пайпер направила чари у свій крик:

— ПРОМАЖ!

Тієї самої миті Аннабет зігнула ноги, щоб стати меншою мішенню.

Ніж Перібої промайнув під ногами Аннабет і вп’явся у долоню велетки.

— А-А-А-А-АЙ!

Перібоя впустила Аннабет — живу, але поранену. Кинджал залишив кепський поріз на задній частині її стегна. Коли Аннабет відкотилась убік, її кров увібралась у землю.

«Кров Олімпу», — з жахом подумала Пайпер.

Та вона нічим не могла цьому зарадити. Аннабет потребувала її допомоги.