Рик Риордан – Дім Аїда (страница 76)
— Брама, — промовив Боб. — Крізь неї проходить дуже велика група.
Персі наче скуштував горянської крові. Навіть якщо його друзі з «Арго II» знайдуть іншу сторону Брами Смерті, як вони переможуть таке сонмище чудовиськ? А тим паче, якщо велетні вже чекають на них?
— Усі чудовиська проходять через Дім Аїда? — запитав він. — Наскільки
Боб знизав плечима.
— Можливо, їх потім посилають у якесь інше місце. Дім Аїда під землею, так? Це володіння Геї. Вона може відсилати своїх слуг, куди забажає.
Персі охопив відчай. Сонмища чудовиськ проходили крізь Браму Смерті та загрожували його друзям в Епірі — тільки цього вже було достатньо, щоб занепасти духом. Тепер він ще й уявив землю на смертній стороні як єдину величезну систему тунелів, яка доставляла велетнів та інших поганців туди, куди хотіла Гея: у Табір Напівкровок, у Табір Юпітера, або назустріч «Арго II» перш ніж той дістанеться до Епіру.
— Якщо Гея має таку силу, — промовила Аннабет, — хіба вона не зможе вплинути на те, куди потрапимо ми?
От треба було таке запитати. Іноді Персі шкодував, що Аннабет така розумна.
Боб почухав підборіддя.
— Ви не чудовиська. З вами може бути інакше.
Думка про те, що Гея чекає їх на іншому боці, щоб відразу перемістити всередину якоїсь гори, зовсім не тішила; і все ж Брама була хоч якоюсь можливістю вибратися з Тартару. Кращого вибору вони однаково не мають.
Боб допоміг їм піднятись на вершину чергового хребта. Браму Смерті раптом стало видно як на долоні — величезний прямокутник темряви, що здіймався над вершиною наступного м’яза-пагорба приблизно за чверть милі від них. Чудовиська навколо стояли так щільно, що Персі міг би весь шлях пройти по головах.
Брама досі була занадто далеко, щоб розгледіти деталі, але Персі швидко впізнав титанів, які стояли обабіч неї. Лівий страж був одягнений у блискучу золоту броню, що мерехтіла від жару.
— Гіперіон, — пробурмотів Персі. — Ну от треба йому завжди повертатися з мертвих.
Правий страж був у темно-синій броні, а на його шоломі звивались баранячі роги. Персі бачив його тільки уві снах, але це беззаперечно був Кріос — титан, якого вбив Джейсон у битві за гору Тем.
— Ще двоє братів Боба, — промовила Аннабет. Туман Смерті замерехтів навколо неї та перетворив її обличчя на усміхнений череп. — Бобе, якщо доведеться битися, ти зможеш піти проти них?
Боб зважив у руці швабру, наче готуючись до прибирання в дуже брудному місці.
— Треба поспішати, — відповів він, хоч це й важко було назвати відповіддю на саме запитання. — Ходіть за мною.
LXIII Персі
План з Туманом Смерті досі діяв. Тож Персі за звичкою очікував на грандіозний провал останньої миті.
За п’ятдесят футів від Брами вони з Аннабет застигли на місці.
— О боги, — пробурмотіла Аннабет. — Вони однакові.
Персі зрозумів, що вона має на увазі. Обрамлений стигійським залізом портал мав вигляд дверей ліфту — дві чорно-срібні панелі прикрашені візерунками в стилі ар-деко. За винятком різниці кольорів, двері на вигляд були точнісінько такі самі, як вхід до Олімпу в Емпайер-Стейт-Білдінг.
Побачивши їх, Персі так затужив за домівкою, що забув, як дихати. Він сумував не лише за Олімпом. Він сумував за всім, що залишив позаду: за Нью-Йорком, за Табором Напівкровок, за мамою і вітчимом. В очах пекло. Він не наважувався сказати бодай щось.
Брама Смерті сприймалася, як особиста образа, створена такою спеціально, аби нагадати йому про все, що він втратив.
Коли Персі зрештою опанував себе, то зміг помітити інші деталі: павутиння паморозі біля підніжжя дверей, пурпурне сяйво в повітрі навколо і ланцюги, що надійно тримали конструкцію.
Обабіч рами тягнулися канати з чорного заліза, що нагадували троси на підвісних мостах. Вони приєднувалися до гаків, забитих у землю. Двоє титанів, Кріос та Гіперіон, вартували саме біля цих гаків.
Поки Персі розглядав Браму, вона здригнулася. Небо пронизала чорна блискавка. Ланцюги задрижали. Титани поставили на гаки ноги, щоб утримати їх на місці. Двері розчинились та показали позолочені стінки кабіни ліфту.
Персі напружився, ладний ринути вперед, але Боб поклав на його плече руку.
— Чекай, — застеріг він.
Гіперіон гукнув у натовп навколо:
— Група «А-22»! Покваптесь, лежні!
Дюжина циклопів з криками схвилювання ринулись уперед та замахали маленькими червоними квитками. Вони були занадто великими, щоб пройти в двері ліфту, але коли наблизилися, їхні тіла дивним чином спотворилися та стиснулися. Брама Смерті засмоктала їх усередину.
Титан Кріос натиснув великим пальцем кнопку «Угору», праворуч від ліфта. Двері зачинились.
Брама знову затремтіла. Темна блискавка зникла.
— Ви маєте знати, як вона працює, — пробурмотів Боб. Він дивився на кошеня в долоні, можливо, щоб інші чудовиська не почали гадати, з ким він розмовляє. — Щоразу, коли Брама відчиняється, вона намагається телепортуватись в інше місце. Такою її зробив Танатос, щоб ніхто окрім нього більше не міг її знайти. Але тепер Брама закута в кайдани. Вона не може переміститись.
— Тоді розіб’ємо кайдани, — прошепотіла Аннабет.
Персі подивився на блискучу постать Гіперіона. Під час останньої їхньої битви, Персі виклав усі свої сили. І навіть тоді Персі ледь не помер. Тепер титанів було двоє, і вони мали кілька тисяч чудовиськ про запас.
— Наше прикриття, — промовив він. — Воно зникне, якщо ми вчинемо щось агресивне, наприклад розіб’ємо ланцюги?
— Не знаю, — промовив Боб до кошеняти.
— Няв! — відповів Малий Боб.
— Бобе, ти повинен їх відволікти, — промовила Аннабет. — Ми з Персі нишком обійдемо титанів і розіб’ємо ланцюги у них за спинами.
— Гаразд, — відповів Боб. — Але це лише частина проблеми. Коли ви опинитесь усередині, хтось мусить бути тут, щоб натиснути на кнопку та захищати її.
Персі насилу глитнув.
— Е... захищати кнопку?
Боб кивнув і почухав кошеня під мордочкою.
— Хтось мусить утримувати кнопку протягом дванадцяти хвилин, інакше поїздка не закінчиться.
Персі глянув на Браму. І справді, Кріос досі тримав палець на кнопці «Угору». Дванадцять хвилин... Якимсь чином вони мають відвести титанів від дверей. А потім комусь одному, Бобові, Персі або Аннабет, доведеться протягом дванадцяти хвилин утримувати кнопку, стоячи посеред війська чудовиськ у серці Тартару, поки інші двоє підніматимуться в смертний світ. Це було нездійсненним.
— Чому саме дванадцять хвилин? — поцікавився Персі.
— Не знаю, — відповів Боб. — Чому дванадцять олімпійців чи дванадцять титанів?
— Зрозуміло, — промовив Персі, хоч у роті залишився гіркий присмак.
— Що означає поїздка не скінчиться? — запитала Аннабет. — Що станеться з пасажирами?
Боб не відповів. Але побачивши титанів болісний вираз обличчя, Персі вирішив, що не хоче знаходитися в цьому ліфті, коли кабіна зупиниться поміж Тартаром та смертним світом.
— А якщо ми утримаємо кнопку протягом дванадцяти хвилин, — промовив Персі, — і зламаємо ланцюги...
— Брама переміститься, — відповів Боб. — Як їй і треба робити. Зникне з Тартару та з’явиться в якомусь іншому місці, де Гея не зможе нею скористатись.
— Танатос поверне владу над Брамою, — продовжила Аннабет. — Смерть повернеться до нормального стану, а чудовиська втратять можливість іти до смертного світу навпростець.
Персі видихнув.
— Легше легкого. Окрім... ну, усього.
Малий Боб замуркотів.
— Я натисну кнопку, — запропонував Боб.
У грудях Персі закипіла суміш почуттів: скорбота, сум, удячність і провина.
— Бобе, ми не підемо без тебе. Ти теж хочеш пройти крізь Браму. Теж хочеш знову побачити небо, і зорі, і...
— Хочу, — погодився Боб. — Але хтось повинен натиснути кнопку. Щойно ви розіб’єте ланцюги, мої брати кинуться в бій, щоб зупинити вас. Вони не хочуть, щоб Брама зникала.
Персі оглянув безкрайнє військо чудовиськ. Навіть якщо він дозволить Бобові пожертвувати собою, як один титан відбиватиметься від стількох ворогів протягом дванадцяти хвилин, увесь час тримаючи палець на кнопці?