Ренсом Риггз – Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей (страница 64)

— Нічого страшного, — запевнив я.

— Він пішов?

— Ні, але він нас не скривдить.

Він не спитав, звідки я це знаю, просто кивнув, довірившись тону мого голосу.

Я відчинив двері будки й допоміг Еммі звестися на ноги.

— Іти зможеш? — спитав я в неї. Вона обійняла мене за талію, сперлася на мене, й разом ми ступили один крок. — Я тебе не покину. Хочеш ти цього чи ні.

— Джейкобе, я кохаю тебе, — прошепотіла вона мені на вухо.

— І я тебе кохаю, — прошепотів я у відповідь.

Я зупинився, щоб підняти телефон.

— Тату?

— Що там був за шум? З ким ти?

— Я тут. Усе добре.

— Ні, неправда. Залишайся на місці.

— Тату, мені треба йти. Пробач.

— Стій. Не клади слухавки. Джейку, ти заплутався.

— Ні. Я такий, як дід. Я володію його даром.

На іншому кінці пауза. Потім:

— Будь ласка, повернися додому.

Я глибоко вдихнув. Забагато треба було сказати, а говорити часу не було. Цього мало вистачити:

— Сподіваюся, що колись, одного дня, я зможу повернутися додому. Але спершу мені треба дещо зробити. Я просто хочу тобі сказати, що я люблю тебе й маму і все це роблю зовсім не для того, щоб завдати вам болю.

— Джейку, ми теж тебе любимо, і якщо це все через наркотики абощо, нам байдуже. Ми тебе вилікуємо. Я ж кажу, ти просто заплутався.

— Ні, тату, я просто дивний.

Я вимкнув зв’язок і мовою, знання котрої за собою навіть не підозрював, наказав порожняку встати.

Покірний, мов тінь, він послухався.

Про фотографії

Як і в першій книжці, «Дім дивних дітей», усі фотографії в «Місті Порожніх» автентичні, вінтажні, знайдені шляхом тривалих пошуків. За винятком жменьки тих, які зазнали цифрової обробки, вони лишилися незмінними. Їх старанно збирали впродовж кількох років: на блошиних ринках, виставках старих газет і частенько — в архівах колекціонерів фотографій, набагато успішніших, ніж я. Вони були такі люб’язні, що поділилися зі мною своїми найціннішими скарбами й допомогли створити цю книжку.

Такі фотографії було люб’язно надано власниками для використання:

Сторінка Назва Із колекції

8 Джейкоб у силуеті Розалін Лейбовіц

8 Емма Блум Мюріель Муте

9 Єнох О’Коннор Девід Басс

10 Клер Денсмор Девід Басс

10 Фіона Джон Ван Ноут

11 Пані Шилодзьобка Ерін Вотерс

212 Дівчинка сідає на потяг Джон Ван Ноут

226 Дитина плаче Джон Ван Ноут

246 Дивні брати Джон Ван Ноут

283 Сем Джон Ван Ноут

300 Мілард у дзеркалі Джон Ван Ноут

309 Сторож Джон Ван Ноут

Подяки

У «Домі дивних дітей» я висловлював подяку своєму редактору Джейсону Рекулаку за його, «здавалося, безмежну» терплячість. Та тепер, після другої книжки, яка писалася вдвічі довше, боюся, мушу подякувати йому за його по-справжньому легендарну, ні, святу терплячість. Воістину, він терплячий, мов Йов! Сподіваюся, чекання було не марним, і буду довіку вдячний йому за те, що допоміг знайти свій шлях.

Дякую також команді у видавництві «Quirk»: Брету, Девіду, Ніколь, Моніці, Кетрін, Дуґі, Еріку, Джону, Мері Еллен і Блер — за те, що вони найбільш творчі й розважливі люди в усій видавничій справі. Ще я вдячний усім у компанії «Random House Publisher Services», а також своїм закордонним видавцям за те, що їм вдається перекладати мої чудернацькі вигадані слова іншими мовами (а час від часу ще й приймати високого блідого й трохи розгубленого американського автора у своїх країнах; даруйте за гармидер, який я зчиняв у ваших гостьових кімнатах).

Дякую своєму агенту Джоді Рімер за те, що читала численні чернетки цієї книжки, робила нотатки, які покращували якість написаного і (майже) завжди використовувала свій чорний пояс першого ступеня для добра, а не зла.

Сердечне спасибі моїм друзям — колекціонерам фотографій, що надали неоціненну допомогу у створенні цієї книжки. Роберт І. Джексон, Пітер Дж. Коен, Стів Беннос, Майкл Ферлі, Стейсі Волдман, Джон Ван Ноут, Девід Басс, Єфим Товбіс і Фабієн Брюва — без вас у мене нічого б не вийшло.

Дякую вчителям, які скеровували й заохочували мене всі ці роки: Дональду Роґану, Перрі Ленцу, Р. Ф. Кладжу, Джонатану Тейзвелу, Кім Макмален, Лінді Янофф, Філіпу Айзнеру, Венді Маклеод, Доу Маєр, Джеду Данненбауму, Ніні Фох, Льюїсу Хайду і Джону Кінселлі, а також багатьом іншим.

А найбільше я вдячний Тагерен, яка осяяла моє життя в незліченних сферах. Кохаю тебе, азізам.