Ренсом Риггз – Дім дивних дітей (страница 59)
Ми поховали Віктора. Бронвін підняла все ліжко разом із братом. Коли всі діти зібралися на галявині, вона повисмикувала ковдри і загорнула в них Віктора, поцілувавши його на прощання у лоба. Ми з хлопцями підняли ліжко за кути, мов домовину, і понесли до воронки, вибитої вибухом бомби. А потім вибралися нагору, але Єнох затримався. Діставши з кишені глиняного чоловічка, він лагідно поклав його Віктору на груди.
— Це мій найулюбленіший, — мовив Єнох. — Нехай він складе тобі компанію.
Чоловічок підняв голову і сів, та Єнох пальцем знову штовхнув його на спину. Тоді чоловічок підклав одну руку собі під голову і, здавалося, заснув.
Коли воронку засипали, Фіона притягнула кілька кущів та паростків лози і відразу ж заходилася їх вирощувати. Поки решта збирали свої пожитки, на галявині, на тому ж самому місці знову з’явився Адам, але тепер він позначав могилу Віктора.
Прощаючись зі своїм будинком, дехто з дітлахів узяв із собою шматочки розбитої цегли, дехто — квіти з саду на пам’ять. Потім ми здійснили останню подорож островом — пройшли крізь обсмалений задимлений ліс і пласке болото, зрите вибухами бомб, перебралися через кряж і спустилися до містечка, оповитого торф’яним димом, де мешканці сиділи собі на сходах та ґанках своїх будиночків. Вони були настільки стомлені та ошелешені нальотом, що навряд чи помітили маленьку процесію дивних на вигляд дітей, що проходили повз них.
Ми мовчали, але були мов на голках. Діти не спали всю ніч, але з їхньої зовнішності цього не було видно. Було четверте вересня, і вперше за багато років дні знову рушили вперед. Декотрі з колишніх мешканців контуру стверджували, що відчували різницю: повітря в їхніх легенях посвіжішало, кров у венах потекла швидше. Вони стали жвавіші, реальніші.
І я теж.
Колись я мріяв про втечу від звичайного буденного життя, але моє життя ніколи не було звичайним. Я просто не помічав, наскільки незвичайним воно було. Подібним чином я ніколи не міг собі уявити, що коли-небудь скучатиму за домівкою. Та коли на світанку, стоячи на краю незвіданого провалля, що розділяло
Однак повернення до мого колишнього життя було так само неможливим, як і для дітей повернення до свого розбомбленого будинку. З наших кліток зірвало вибухом двері.
Десятеро дивних дітей та одна надзвичайна пташка розмістилися на трьох просторих гребних човнах, хоча для цього багато з манатків довелося полишити на причалі. Коли ми скінчили завершальні приготування, Емма запропонувала, щоби хтось із нас що-небудь сказав — виголосив промову на честь подорожі, яку ми мали зробити, але всім було якось не до промов. Тому Єнох високо підняв клітку з пані Сапсан, і вона сильно й пронизливо скрикнула. Ми відповіли власним криком, водночас і переможним, і печальним; в ньому чулася туга за всім втраченим, яке належало знову здобути.
Ми з Г’ю веслували у першому човні. Єнох спостерігав за нами, сидячи на носі, готовий підмінити кого-небудь із нас, а Емма у крислатому брилі уважно споглядала острів, що танув вдалині. Перед нами розстилалося безкрає море, поверхня якого була схожа на шибку злегка хвилястого скла. День обіцяв бути теплим, але з води дув прохолодний бриз, тому ми могли отак веслувати годинами, особливо не перетруджуючись.
Я помітив, як у другому човні нам помахала Бронвін і приставила до ока фотоапарат пані Сапсан. Я всміхнувся їй у відповідь. Ми не взяли з собою жодного зі старих фотоальбомів, тому оцей знімок, можливо, стане першим у новому фотоальбомі. Мені було якось дивно думати про те, що колись я матиму власний стос пожовклих старих фото, які показуватиму недовірливим онукам, і набір моїх власних фантастичних історій, які я буду їм розповідати.
А потім Бронвін опустила фотоапарат і підняла руку, показуючи на щось позаду нас. Вдалині, чорніючи на тлі світанкового сонця, на обрії позначилася мовчазна процесія військових кораблів.
І ми дужче налягли на весла.
*Від автора
Усі фотографії в цій книзі є справжніми, випадково знайденими старовинними знімками, і за винятком кількох, трохи оброблених, вони не зазнали ані найменших змін. Ці фото запозичені з особистих архівів десяти колекціонерів, людей, котрі роками й довгими годинами нишпорили в гігантських ящиках несортованих знімків на блошиних ринках, в антикварних крамницях та на гаражних розпродажах, щоби знайти там справді непересічні знімки і врятувати від забуття (і, можливо, від знищення) застиглі óбрази, сповнені історичної значущості й краси. Їхня робота — то непримітний, копіткий труд, і, на мою думку, ці люди є неоспіваними героями світу фотографії.
Сторінка Назва З чиєї колекції
14 Невидимий хлопець
15 Летюча дівчинка
16 Хлопець, що піднімає брилу
17 Розмальована голова
28 Ейб дрімає
57 Дівчинка в пляшці
58 Летюче дитинча
59 Пес із обличчям хлопчика
60 Акробатка
61 Балерини в масках
72 Силует пані Сапсан
106 Хлопчик у костюмі зайця
138 Дівчата на березі моря
139 Дзеркальний ставок
140 Хлопець та його бджоли
141 Балерини підхарчовуються
144 Емма в темряві
149 Тунель в кургані
164 Винищувачі
176 Пані Сапсан
189 Пані Зяблик
190 Пані Шилодзьобка та її підопічні
193 Контур пані Зяблик
199 Золоті кучері Клер
205 Наш чудовий феєрверк
225 Бронвін Брантлі
228 Дівчина з курчам
229 Джил та бобове стебло
231 Прихильник строгого стилю
254 Пані Дрімлюга бере всіх проблемних підопічних
258 Ляльки Єноха
263 Віктор
271 Моя бомба
272 Чищення картоплі
273 Силует Емми
274 Ось чому
304 Подорож на полювання
314 Санта-Клаус з універмагу
315 Вікторіанський дантист
316 Марсі і витвір
329 Видіння
372 Кар-кар-кар!
418 Ейб та Емма
424 І ми налягли на весла
Подяки
Хотілося б висловити свою подяку:
Усім у видавництві «Quirk», особливо Джексону Рекулаку за його, здавалося, безмежну терплячість та багацько чудових ідей; Стівену Сіґалу за уважне прочитання та проникливі зауваження; а також Дуґі Горнеру, який, безперечно, є найталановитішим із сучасних оформлювачів книг та естрадних коміксів.
Моєму прекрасному й наполегливо-чіпкому агенту Кейт Шафер Тестерман.