Ребекка Яррос – Останній лист (страница 69)

Вона була такою схвильованою та милою, але я знав, що стало причиною незначного зриву, і нам довелося над цим попрацювати. Зараз.

— Розплющ очі. Елло. Будь ласка.

Її вії повільно затріпотіли, і ці по-дитячому сині очі подивилися на мене.

—Що?

— Я закоханий у тебе. Я був закоханий у тебе ще до того, як ми спали разом, і я буду закоханий у тебе до кінця свого життя, якщо моє серце на це вказує. І минулий вечір не змінив цього. Я — це я. Ти — це ти. Ми... ті, ким ти хочеш, щоб ми були.

— І хто ми?

— Ким ти хочеш, щоб ми були?

Мої груди стиснулися, чекаючи, що вона відповість. Я б дав їй усе, хай там що вона хотіла.

— Ким ти хочеш, щоб ми були?

Вона повторила за мною.

Раптом я передбачив усі дискусії про те, що ми будемо обідати разом наступні п’ятдесят років.

—Я хочу тебе. Я сказав тобі це вчора ввечері.

— Ти хотів сексу. Зараз уже день, і я не змушую тебе дотримуватися того, що ти сказав минулої ночі. І я знаю, що це буде найнезручніший ранок за всю історію, тож вибач, але я не маю великого досвіду в цьому.

Вона затиснула тремтливу губу між зубами.

—Я хочу тебе. Всю тебе. Повір мені, те, що я можу торкатися тебе, — це досить великий привілей, бо я не впевнений, говорив тобі хтось чи ні, але ти неймовірна, ти прекрасна. Однак я хочу більшого, ніж однієї ночі в моєму ліжку. Або на кухонній стільниці.

Напевно, її щоки справді могли б стати насиченого рожевого відтінку. Я не думав, що це можливо.

—То що ж це означає для нас?

— Ну, для мене все зрозуміло. Тож я вирішив, що ми почекаємо, поки клерк та реєстратор відчиняться в понеділок, а тоді негайно одружимося. — У неї відвисла щелепа, і я не міг не продовжити. — Хіба що ти вже летиш до Лас-Веґаса, у такому разі ні. Тоді ми переходимо до мого маленького, але вірного культу послідовників Судного дня. Я вже підготував для тебе й дітей сховище, де ви будете вирощувати виноград.

Вона кліпнула очима, її рот усе ще був відкритий.

— Якщо ти, звісно, не хочеш вирощувати козлів.

Дякувати богу за всі ночі, коли Раян змушував мене грати в покер. Я зміг триматися серйозно.

— Ти жартуєш.

— Так.

Я взяв її обличчя у свої руки.

— О, слава богу.

Все її тіло розслабилось.

— Я думав, що ми будемо зустрічатися. Як нормальні люди. Слухай, ти чекала шлюбу, щоб переспати, тому я знаю, що це для тебе означає. І якби ти хотіла піти одружитися сьогодні, я б точно...

— Не закінчуй цього речення!

Вона заткнула мені рот рукою.

— Зустрічатись — це добре. Я люблю ходити на побачення.

Я поцілував її руку, і вона відпустила її.

— Гаразд. Тоді ми зустрічатимемося.

Моя усмішка була такою широкою, що аж вилиці боліли.

— Ексклюзивні стосунки, — кивнула вона.

—Хочеш викрутити мені руки, чому б і ні?

Я нахилився, щоб поцілувати її, і вона відступила з поглядом «не жартуй зі мною», який їй так подобався.

— Ексклюзивні, — погодився я. — Елло, є причина, з якої я ні з ким не був, відколи приїхав сюди.

— О, це через те, що ти не у формі й хотів спочатку трохи накачатись?

Вона глузливо кивнула мені.

— Ха! Це через те, що з того моменту, як я побачив твоє обличчя й почув, як ти говориш, ти була єдиною, кого я хотів. Ти зіпсувала мене для інших ще до того, як я дізнався твоє ім’я.

Вона зламала мене тієї секунди, коли сказала, що шкодує, що писала пером. Кожна крапля моєї душі вже належала їй, коли я закінчив того першого листа.

— Тепер, коли я провів з тобою ніч, я не хочу ще однієї. Я хочу їх усі, і я готовий узяти все, що ти хочеш мені дати.

На секунду вона мала розтерзаний вигляд, а потім розчаровано зітхнула.

— Це було насправді добре. Я не маю для тебе чудових слів. Я просто кохаю тебе.

Я поцілував її ніжно, просто погладжуючи її губи, тому що не міг стриматися.

— Це найліпше, що ти могла сказати. Повір мені. Це не те, що я звик чути або чого заслуговував, але я був тим мудаком, який колись таки дістане по заслузі.

— Що ми скажемо про нас дітям? Я знаю, що це не звичайна розмова на першому побаченні, але й ми не зовсім звичайні.

— Я йтиму за тобою. Все, що ти хочеш їм сказати, ми їм скажемо.

Вона обійняла мене за шию.

— Ну, я маю на увазі, що ти їхній батько.

—Мушу сказати, що мені теж подобається це чути.

Навіть якщо це лише між нами. Я знав, що це не змінить її ставлення до збереження таємниці про всиновлення, і це було нормально. Уперше відтоді, як я прибув у Телльюрайд, я відчув, що в мене є час. Час завоювати її, час заслужити її довіру.

— Добре, ми скажемо їм, що зустрічаємося. Все одно не зможемо довго приховувати це від них. — Вона притиснулася до мене.

— І чому б це?

— Бо я не знаю, як не цілувати тебе весь час, тепер, коли я знаю, як неймовірно гарно ти це вмієш.

Вона накрутила моє волосся на свої пальці.

— А тепер тільки погляньте, хто говорить такі чудові речі.

Тоді я нагадав їй, як добре вмію це робити. Поки вона не викрала з моєї голови кожної думки і я знову був у її милості.

* * *

Чи дозволено людям бути такими щасливими? Це здавалося майже неприродним, ненормальним. Я прокидався, ішов на роботу, вечеряв з Еллою та дітьми, цілував її, коли вони не дивилися.

Я не збрехав, коли сказав, що можу цілувати її вічно. Вона була тисячею різних поцілунків, поєднаних в одній жінці, — м’яких і ніжних, глибоких і пристрасних, жорстких і відчайдушних. Я ніколи не знав, кого беру на руки, і все ж вони всі були Еллою.

Це все була Елла.

Я стрибнув у невідоме, довірившись собі й забронювавши свій котедж на невизначений термін. Елла протестувала проти вартості, але я з усмішкою простягнув Хейлі свою кредитну картку. Невизначений час не був вічним, і я вже знайшов ідеальне місце для постійнішого місця проживання.

Виявилося, що друг слушно порадив мені щодо інвестування в нерухомість і розташування було ідеальним.

— Що ти думаєш про зиплайн? — запитав Кольт із задньої частини котеджу Елли, дивлячись на будинок на дереві, який ми будували разом останні десять днів.