Ребекка Куанг – Республіка Дракона (страница 14)
— Якщо бути справедливим, то це був
— О, жодних сумнівів, — сказала Жинь. — Неймовірний Алтань. Бездоганний Алтань. Найкращий командир, якого ви коли-небудь мали. Усе робив правильно.
— Усе, за винятком Чулуу Корікх, — втрутився в розмову Жамса. — Ви могли спричинити катастрофу нечуваного розмаху.
— Якщо чесно, то Алтань і справді приймав непогані тактичні рішення. — Бадзі потер підборіддя. — До того, ну знаєш, як зациклився на відверто невдалих.
Жамса присвиснув:
— З’їхав з глузду наприкінці, і справді.
— Трохи збожеволів, ага.
— Годі балачок про Алтаня, — сказав Чаґхань.
— Прикро, коли йдуть найкращі, — продовжив Бадзі, не звертаючи на нього уваги. — Як от Фейлень. Хулейнінь теж. А пам’ятаєте, як Алтань почав ходити вві сні в Кхурдалайні? Присягаюся, якось уночі пішов я собі до вітру, а він…
— Я сказав
Жинь відчула, як над палубою промчав порив вітру, на руках у неї проступила гусяча шкіра. У повітрі з’явився такий спокій, як буває між блискавкою і громом. Кінчики білосніжного волосся Чаґханя почали закручуватися.
Вираз його обличчя зовсім не личив цій аурі. Здавалося, він ось-ось заплаче.
Бадзі підняв долоні вгору.
— Гаразд. Тигрячі цицьки. Вибач.
— Ви не маєте права, — просичав Чаґхань. Він указав пальцем на Жинь. — А ти тим паче.
Вона наїжачилась:
— І як це розуміти?
— Це через тебе…
— Через мене що? — голосно запитала вона. — Ну ж бо, скажи це.
— Гей.
— Поглянь, — Бадзі передав Жинь підзорну трубу, привертаючи її увагу до чорної цятки, ледь помітної на горизонті. — Як гадаєш, це схоже на корабель «Червоних лахмітників»?
Жинь глянула в окуляр.
Флот «Червоних лахмітників» Моаґ мав упізнавані опіумні вітрильники, збудовані вузькими, щоб розвивати достатню швидкість та обганяти інших піратів і військовий флот Імперії. У суден були великі трюми, щоб перевозити значні обсяги опіуму. А ще в цих кораблів вітрила були пошиті таким особливим способом, що нагадували плавники коропа. У відкритих водах вони маскували розрізнювальні знаки, але коли входили в Південно-Ніканське море, то йшли під багряним прапором Анькхілууня.
Але цей корабель був об’ємним, великим і приземкуватим, значно круглішим за опіумний вітрильник. Вітрила на ньому були не червоні, а білі, прапора й зовсім не видно. Та все ж Жинь розгледіла: корабель так різко змінив курс у їхньому напрямку, що без допомоги шаманів це неможливо.
— То не корабель Моаґ, — сказала вона.
— Але це ще не робить його ворожим, — сказав Жамса. Він і собі глянув на судно крізь підзорну трубу. — Він може бути дружнім.
Бадзі пхикнув:
— Ми втікачі, які працюють на володарку піратів. Невже ти думаєш, що зараз у нас багато друзів?
— Слушно. — Жамса склав підзорну трубу і сховав у кишеню.
— Просто відкриймо вогонь, — запропонував Чаґхань.
Бадзі недовірливо глянув на нього.
— Послухай, я не знаю, скільки часу ти провів у морі, але коли бачиш чужоземний військовий корабель без яких-небудь знаків і вказівок щодо того, чи є в нього допоміжний флот, найкращим рішенням не буде «просто відкриймо вогонь».
— А чому? — запитав Чаґхань. — Ти ж сам сказав: цей корабель не може бути дружнім.
— Але це не означає, що він шукає бою.
Жамса переводив погляд із Чаґханя на Бадзі і назад, поки вони говорили. Він скидався на спантеличене пташеня.
— Не стріляти, — квапливо сказала йому Жинь. — Принаймні доки не дізнаємося, хто це.
Тепер корабель підійшов до них достатньо близько, щоб вона могла розрізнити вигравіювані літери на борту. «Баклан». Вона переглянула перелік кораблів «Червоних лахмітників», які прибували в Анькхілуунь. Цієї назви у списку не було.
— Ви це бачите? — Жамса знову глянув у підзорну трубу.
— Що це в дідька таке?
— Га? — Жинь не розуміла, що стурбувало Жамсу. Вона не бачила озброєних загонів. Чи бодай команди в якійсь формі.
А потім збагнула, що саме це й неправильно.
Вона взагалі не бачила нікого на борту.
Ніхто не стояв біля штурвала. Ніхто не веслував. «Баклан» був уже достатньо близько, щоб усі бачили порожні палуби.
— Це неможливо, — озвався Жамса. — Як же вони приводять його в рух?
Жинь перехилилася через борт корабля й вигукнула:
— Аратшо! Різко повертай праворуч.
Аратша підкорився, змінюючи їхній курс швидше, аніж міг зробити будь-який інший весловий корабель. Але чужоземне судно майже миттєво змінило напрямок, щоб лягти на їхній курс, заклавши абсурдно точний поворот. Корабель був швидкий, надто швидкий. Навіть попри те, що Аратша розганяв «Каракал», «Баклан» легко витримував його темп.
Через кілька секунд він майже наздогнав їх. І виходив на паралель. Хто б то не був, він намірився взяти їх на абордаж.
— Це корабель-примара, — проскиглив Жамса.
— Не будь дурнем, — озвався Бадзі.
— Ну тоді в них є шаман. Чаґхань має рацію, нам варто стріляти.
Вони безнадійно глянули на Жинь, щоб вона підтвердила наказ. Жинь розкрила була рота, але вже наступної миті повітря розітнув гуркіт і «Каракал» під їхніми ногами добряче трусонуло.
— Ти досі сумніваєшся, що це вороже судно? — запитав Чаґхань.
— Вогонь! — відповіла Жинь.
Жамса кинувся в трюми, щоб запалити підривник. Через декілька секунд низка вибухів струснула «Каракал» — то одна за одною спрацьовували бічні гармати. Розжарені металеві ядра пролітали над водою, лишаючи яскраві помаранчеві сліди, але замість того, щоб пробити борт «Баклана», вони лише відскочили від металевої обшивки. Військовий корабель заледве похитнувся від ударів.
Тим часом «Каракал» небезпечно накренився на правий борт. Жинь зазирнула за край — корпус був пошкоджений. І хоча вона майже нічого не знала про кораблі, та подумала, що це судно навряд чи довго втримається на плаву.
Жинь ледь чутно вилаялася. Вони мусять дістатися узбережжя на одній з рятувальних шлюпок. За умови, що «Баклан» не порішить їх раніше.
Жинь чула, як у трюмах тупоче Жамса, намагаючись перезарядити гармати. Над головою просвистіли стріли — люб’язність від Цари, — але вони марно стукотіли об боки військового корабля. Цара не мала цілі — на палубі не було ані команди, ані лучників. Хто б то не був, лучники йому були не потрібні, бо ж на кораблі стояв цілий ряд гармат, достатньо потужних, щоб за лічені хвилини рознести «Каракал» на друзки.
— Зібратися докупи! — крикнула Жинь.
У них менша вогнева міць, менша маневреність. Єдиний їхній шанс на перемогу — зійти на борт того корабля й викурити команду.
— Аратшо! Перенеси мене на той корабель!
Але ніхто не ворухнувся.
«Каракал» байдуже колихався на хвилях.
—
Відповіді не було. Жинь вилізла на поруччя й нахилилася, щоб зазирнути через борт. Вона побачила дивний потік якоїсь чорної речовини, немовби хмара диму курилася під водою. Кров? Але в Аратші не йшла кров, принаймні коли він був у водній подобі. І хмара надто темна, щоб бути кров’ю.