Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 13)
Коли б йому язик родимець одібрав,
Щоб він замість Рябка довіку мав гарчати,
А наш Рябко щоб сів за його в карти грати!
Пусти нас, батечку, до хати!
Чи, бач, що ледве вже він кульші волоче,
Що так з його юшить і пасока тече!
Та тож-то так звелів всю шкуру скрізь списати, Що то тобі нема і курці де клювати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Пусти! Та й склич до нас тих навісних панів,
Що воду із своїх виварюють Рябків;
Звели їм струп Рябків довгенько полизати:
Адже ж то і. над псом повинно ласку мати.
Пусти нас, батечку, до хати!'
Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай, Ледачому її паскудить не давай:
Бо як почне москаль по-своему складати,
Та в о т!.. Та ш т ь о ? Та к а к?..— читавши
примовляти,
' Тоді хоч умикай із хати!..
Люди добрі, і ви, панове громада! Уже коли будете читать оцю казку, то., будьте ласкаві, де тілько трапиться вам на дорозі наткнуться на «Е»,— вимовляйте його так, як буцімто там нариговано «Э»: бо, бач, у нас воно з діда, з прадіда завсіди так вимовляється; хіба тілько після голосних яких слів., от як бува часом після
Уже нема його й на світі нічого кращого, як (царство небесне!) Еней в нашій одежі 1; еге! Та ба! Москаль, бач, порався й коло його,— і ного одягнув по-московській. Або нехай важко ікнеться хоч би й нашому Ш [аховському] 5 з його «Козаком» 18. EL Якби тілько бога не побоявсь, то бісів син, коли б не таке сказав, що й... Та ба!.. Лучче прикусить язик: москаля не зачепи — лихо, а зачепиш, то й десять. Я тілько, бач, грішний, подумав, що хто чого не тямить, то нехай і не тика туда носа; нехай, я ж кажу, вибачайте, з [дурн]ою головою в дим не лізе.
Писав би й більше, як вимовлять азбуку по-нашому: та, єй-богу, так тісно, як в шинку, що й повернуться отут нігде.
5 декабря 1818 г.
ł ^
Здоров був з празником, мій любий Олексію!
Сказав би вірш тобі, та, далебі, не вмію.
Нехай святиться твій, Олексо., сей деньок;
Пий на здоров’ячко горілку та медок.
Що вип’єш, то твоє. Пий поти, поки п’ється!
Ось бач,— мені і ллють, та ба! Уже не ллється!
Уже од знахорів я випив не одну...
Допивсь— що пес, коли й ногою вже дригну!
Я хочу в ШИБ к — вони ж до якійсь шлють аптеки. Уже із ліжка я не раз чухрав навтехи;
Так що жі Піймають, бра! Простягнуть і припруть, Рознімуть зуби ще — і ліки в горло ллють.
Бодай не брататься, Олексо, з знахорами!
Пий лучче замість лік — горілку з парубками,
Щоб ти не знав, що то на світі є гостець,
Щоб був здоровий ти, як київський чернець,
Щоб до тебе ніщо лихеє не пристало,
Щоб нудненько тобі з похмілля не бувало,
Щоб не торкнулися до тебе чиряки,
Ні волос, ні лишай, ні струн, ні болячки,
Щоб ти ні соняшниць, ні кашлю не боявся,,
І щоб ти з трясцею ніколи не стрічався.
Щоб ворог не ступив у тебе на поріг І не судив тебе, із’ївши твій пиріг;
Щоб ти парубковав і добре налазився,
Та ще й щоб не старим з ким добрим оженився»
Тим часом пий, поки горілки в пляшці є.
Бо ж в світі, куди глянь, то все що-небудь п’є: Земля п’є з неба дощ, а землю небо смокче; Пшениця й блекота,— все пить на світі хоче; Травиця і квітки холодну росу п’ють,
А бджоли із квіток медок солодкий ссуть; Мужик горілку п’є,— та й пан же не гуляє,
Бо кров мужицьку він лежить та попиває.
17 марта 1819 г.,
Харьков
СОЛОПІЙ ТА ХІВРЯ,
АБО ГОРОХ ПРИ ДОРОЗІ
Vous voyez le grand gain, sans qu’il faille le dire, Que de ses ports de mer le roi tous les ans tire;
Or, l’avis, dont encore nul ne s’est avise,
Est qu’il faut de la France, — et c’est un coupe aise, En fameux ports de mer mettre toute les cötes:
Ce serait pour monter ä des sommes tres hautes
Спромігся Солопій 1 весною на горох,
Та й, сівши з Хіврею, собі міркують вдвох,
Чи то продать його, чи то його посіять:
«А що ж тут мірковать? Не. полінуйсь, провіять, — Озвалась Хівря тут, — в мішечки позсипай,
Та й сіять на поле, під дощ, мерщій чухрай!» «Воно-то, Хівре, бач, тут не за тим ідеться...