Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 12)
Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає...
Аж тут і надворі туж-туж уже світає.
«Цу-цу, Рябко!..— тут всі, повибігавши з хат: — Цу-цу, Рябко!.. На-на!..» — гукнули, як на гвалт« А наш Рябко тобі і усом не моргає;
Хоч чує, та мов спить і мов недочуває.
«Тепер-то,-^ дума він,— мій пан всю нічку спав, Бо не будив його Рябко і не брехав;
Тепер-то він мені свою покаже дяку,
Тепер уже не втре мені, як вчора, маку.
Нехай цуцукають... Мене сим не зведуть,
Поки самі сюди обід не принесуть;
Та ще й тогді, не бійсь, поскачуть коло мене,— Поки возьму я в рот хоч страву, хоч печене!» «Цу-цу!..— сказав іще Рябкові тут Явтух,—
Цу-цу!..— задихавшись, мов з його перло дух,— Ходім, Рябко!..» — «Еге? Ходім!..— Не дуже
квапся,
Сам принеси сюди...» — «Іди ж хутчій, не бався!..» «Ба, не піду, Явтух!» — «Іди, бо кличе пан!..» Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан.
«Чешіть Рябка!» — гукнув. Аж тут їх щось з
десяток
Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.
«Лупіть Рябка!» — кричить тут пан як навісний; Рябко ж наш тілько вже що теплий та живий. Разів із шість Рябка водою одливали І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,
А потім перестали.
Рябко спитать хотів, але Рябків язик Був в роті спутаний, неначе гіутом з лик,
І герготав щось, як на сідалі індик.
«Постій,— сказав Явтух Рябкові,— не турбуйся,
Я правду всю скажу: ото, Рябко, шануйся,
Добра своїх панів, як ока, стережи,
Зарання спать не квапсь, в солому не біжи, Злодіїв обганяй та гавкай на звірюку.
Не гавкав ти, Рябко? — За те ж ми, бач, в науку, Із ласки, з милості панів,
Вліпили сотеньок із п’ять тобі київ».
«Чорти б убив твого, Явтух, з панами батька,
І дядину, і дядька За ласку їх!..— сказав Рябко тут наодріз.— Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,
А що ж за те Рябку?
Сяку мать та таку!
А до того іще спороли батогами,
А за вислугу палюгами.
Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,
Все випада-таки Рябка притьмом побить.
Уже мені, бачу, чи то туди — високо,
Чи то сюди — глибоко:
Повернешся сюди — і тута гаряче,
Повернешся туди — і там-то боляче;
Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,
То б він розтовк і ту над спиною моєю.
З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч
круть-верть, Він найде все тобі хоч в черепочку смерть».
2 декабря 1818 г.
СУПЛІКА ДО ГРИЦЬКА К[ВІТК]И
Хто, кажуть, до кого,— ми до тебе, Грицько!
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;
А доки ж буде нас зле панство зневажати?
Пусти нас, батечку, до хати
Та з пантелику ти, .так як другі, не збивсь:
Не звик ти голобель замість коня шмагати;
Не все ж під ніс Рябкам, мовляв ти, заглядати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ‘ти, Грицько, пошивсь з ріднею в москалі2, Та ба,— ніхто на вас не плаче на селі!
Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати,
Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати« Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку гіхав,
Та твій Рябко од їх' оскоми не чував:
Бо очі бачили-, що треба куповати:
Нехай хоч вилізуть, а треба доїдати.
Пусти нас, батечку, до хати!”
Пусти!.. Чи бач, як пес Рябка почастовав?