Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 80)
В програмі був іще один фільм Ейзенштейна, «Жовтень», відомий своєю англійською назвою «Десять днів, що струсонули світ», та коли Енді спитав Фергюсона, чи хоче він його дивитися, Фергюсон похитав головою й сказав, що надто втомився й хоче ковтнути трохи свіжого повітря. Тож вони вийшли надвір, не зовсім впевнені, що робитимуть далі. Енді запропонував піти до нього додому, де він дасть Фергюсону почитати книги Ейзенштейна «Форма фільму» й «Сенс фільму» і, може, нашкребе щось поїсти, і Фергюсон, не маючи конкретних планів на решту дня подумав: «А чом би й ні?» Поки вони йшли до перехрестя Західної 107-ї вулиці та Амстердам-авеню, загадковий Енді Коен розголосив іще кілька фактів зі свого життя: той факт, що його матір була дипломованою медсестрою в шпиталі Св. Луки і того дня працювала зміну з дванадцяти дня до восьмої вечора, і тому (слава богу), коли вони прийдуть до нього, то вдома її не буде; той факт, що він пройшов до Колумбійського університету, але вирішив натомість піти до Сіті-Коледжу, бо навчання там було безкоштовним, а матір була не в змозі оплачувати його заняття в Колумбійському університеті (одначе як це все ж таки приємно – усвідомлювати, що у тебе вистачило клепки пробитися до університету з Ліги Плюща!), а третій факт полягав у тім, що хоч як би Енді не любив кіно, іще більше він любив книги, тож якщо все піде у відповідності до плану, то він захистить докторську дисертацію й стане викладачем літератури в якомусь навчальному закладі, можливо – Ха! – в тому ж самому Колумбійському університеті. Поки Енді говорив, а Фергюсон слухав, його приголомшила та величезна прірва, яка розділяла їх в інтелектуальному плані, наче три роки їхньої вікової різниці являли собою подорож завдовжки кілька тисяч миль, яку Фергюсон тільки-но розпочав, і через те, що почувався він таким невігласом у порівнянні з мізковитим вузівським студентом, який крокував поруч, Фергюсон задавався питанням: а чому це Енді Коен так наполегливо намагався з ним потоваришувати? Може, подумав Фергюсон, Енді був одним з тих самотніх людей, яким немає з ким поспілкуватися, індивідом настільки спраглим товариської компанії, що він ладен був потоваришувати з ким завгодно, хто йому трапився, навіть якщо це – всього-на-всього учень середньої школи? Якщо так, то це не мало особливого сенсу. Деякі люди мають вади характеру або фізичні чи ментальні вади, які, зазвичай, ізолюють їх від інших людей, але Енді, схоже, таким не був. Він був приязним та доволі симпатичним, не без почуття гумору, і щедрим (про що свідчив його намір дати Фергюсону книжку почитати), одним словом, Енді підпадав приблизно під одну категорію з кузеном Джимом, який був лише на рік старшим за Енді і мав багато друзів, більше друзів, аніж пальців на кількох руках. Тепер, коли Фергюсон про це замислився, він вирішив, що ефект його спілкування з Енді вельми нагадував його стосунки з Джимом – приємне усвідомлення того, що старший не дивився на нього звисока, що вони йшли вулицею нога в ногу. Але Джим був кузеном, і таке ставлення було нормальним з боку когось із членів родини, тоді як Енді Коен, принаймні наразі, був для нього практично чужинцем.
Майбутній професор мешкав у маленькій трикімнатній квартирі на третьому поверсі обшарпаного одинадцятиповерхового будинку, одного з численних багатоповерхових споруд Верхнього Вест-сайду, які занепали до жалюгідного стану після закінчення війни; колись це було скромне, але пристойне житло для представників середньо-середнього класу, а тепер в ньому мешкала ціла палітра обтяжених проблемами незаможних людей, котрі за зачиненими дверми своїх квартир говорили кількома різними мовами. Енді, показуючи Фергюсону скромно вмебльовані, але добре впорядковані кімнати, пояснив, що вони з матір’ю перебралися сюди після третього й останнього батькового інфаркту, і Фергюсон збагнув, що, напевне, саме таку квартиру вони з матір’ю орендували б, якби страхові гроші не допомогли їм пережити роки негараздів після батькової смерті. Тепер, коли його матір знову вийшла заміж і заробляла пристойні гроші фотографом, а Гіл заробляв пристойні гроші музичним критиком, їм жилося настільки краще, ніж Енді та його бідолашній матері-медсестрі, що Фергюсону стало соромно за свою щасливу долю, якої він не заслужив жодним порухом жодного свого пальця, так само, як і Енді не зробив нічого, щоби заслужити свою лиху долю. Ні, Коени не були бідняками в строгому сенсі цього слова (холодильник повнився харчами, а спальня Енді – книжками в твердих обкладинках), але коли Фергюсон сів у маленькій кухні, щоби підхарчитися одним з бутербродів з ковбасою, які приготував для них Енді, він помітив, що Коени збирали призові Зелені Марки та вирізали дисконтні купони з
Підкріпившись на кухні, вони пішли до вітальні й трохи поговорили про «Мадам Боварі» (яку Фергюсон не читав), про фільм «Семеро самураїв» (якого Фергюсон не бачив) та про деякі інші фільми, котрі були в програмці «Талії» на наступний місяць. А потім сталося дещо дивне, або дещо цікаве чи дивовижно цікаве, у всякому випадку – несподіване, або, принаймні, так здалося спочатку, але потім, коли Фергюсон над цим трохи замислився, воно видалося не таким вже й несподіваним, бо коли Енді поставив це запитання, Фергюсон, нарешті, зрозумів, навіщо його запросили в гості.
Він сидів на дивані напроти Енді, а той сидів у кріслі напроти вікна, і після короткої паузи в розмові подався вперед, надовго затримав на Фергюсоні свій погляд і невимушено спитав:
– Ти коли-небудь дрочив, Арчі?
Фергюсон, який вже близько півтора року був запеклим онаністом, відповів не задумуючись:
– Аякже. А хто не дрочить? Всі дрочать.
– Може, і не всі, – зауважив Енді, – Але майже всі. Це ж так природно,
– Якщо ти іще малий для справжнього сексу, то що іще залишається робити?
– А про що ти думаєш, Арчі, що приходить тобі до голови, коли ти мастурбуєш?
– Думаю про голих жінок, про те, як добре було би бути голим з голою жінкою замість дрочити в унітаз.
– Сумно все це.
– Та отож, сумно, але краще, ніж нічого.
– А тобі ніхто раніше не дрочив? Наприклад, хтось із твоїх шкільних подруг?
– Ні, такого задоволення я іще не мав.
– А я мав – кілька разів.
– Так ти ж старший за мене. Ясна річ, ти мав таку можливість.
– Небагато. Якщо чесно, то лише три. Але можу сказати тобі, що значно приємніше, коли це робить тобі
– Та мабуть. Особливо якщо дівчина вміє це робити.
– Це не обов’язково має бути дівчина, Арчі.
– Що ти хочеш сказати? Що ти не любиш дівчат?
– Дуже люблю, але вони, схоже, не дуже люблять
– Ага, значить, тобі дрочили хлопці?
– Лише один хлопець. Джордж, мій приятель зі Стьювізанту, якому теж завжди не везе з дівчатами. Тому минулого року ми з ним вирішили поекспериментувати й подивитися, що з того вийде.
– Ну, і як?
– Клас. Ми тричі подрочили один одного й обидва вирішили, що неважливо, хто це тобі робить. Дівчина чи хлопець – відчуття одне й те саме, і не має значення, чия рука тримає тебе за прутень – дівчача чи хлопчача.
– Я в такому плані ніколи про це не думав.
– І я також не думав. Тому це стало для мене «вкрай важливим відкриттям».
– А чому тоді лише три рази? Якщо тобі з Джорджем це так сподобалося, то чому ж ви припинили?
– Тому, що Джордж тепер навчається в Чиказькому університеті і, нарешті, знайшов собі подругу.
– Тобі не пощастило…
– Мабуть, але Джордж – не єдина людина у світі. Є також ти, Арчі, і якщо тобі хочеться, щоби я тобі це зробив, то я буду радий тобі подрочити. Просто для того, аби знати, про що я кажу.
– А що, як мені не хочеться дрочити
– Я ніколи не проситиму тебе робити те, що тобі не подобається. Це було б неправильно, і я проти того, щоби примушувати людей щось робити супроти їхнього бажання. Просто… ти такий гарний хлопець, Арчі. Мені приємно бути з тобою, приємно дивитися на тебе, і мені б дуже хотілося до тебе доторкнутися.
Фергюсон сказав, що він не проти. Сказав, що йому цікаво, і Енді може йому подрочити, але тільки один раз і тільки якщо він вимкне світло та закриє штори, бо такі речі робляться в темряві, тож Енді підвівся зі свого крісла, повимикав одну за одною всі лампочки і закрив штори. Виконавши це завдання, він всівся на диван поруч зі збентеженим і трохи переляканим Фергюсоном, розстебнув йому штани й заглибився в ширінку.
Відчуття було настільки приємним, що Фергюсон застогнав, через кілька секунд його м’який та знервований пеніс почав дерев’яніти й подовжуватися з кожним рухом руки старшого хлопця, руки вправної й добре навченої, руки, яка начебто сама добре розуміла, що потрібно пенісу, коли той прокидається й збуджується в результаті витончених маніпуляцій – то жорстких, то ніжних. Коли Енді спитав його, чи подобається йому, Фергюсон відповів, що дуже, а потім розстебнув ремінь та спустив до колін штани й труси, щоби ота чарівна рука мала більше простору для рухів. Раптом за нього взялася й друга рука – вона стала ніжити йому яйця, тоді як перша рука дрочила його вже повністю ерегований п’ятнадцятирічний прутень, і Енді знову спитав Фергюсона, чи приємно йому, але цього разу той вже не зміг вимовити нічого членороздільного, а просто простогнав у відповідь, відчуваючи, як солодке задоволення шириться його стегнами, піднімаючись до паху й несучи його до безмежжя оргазму.