Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 124)
Потенційними темами для першокурсників були Наукова діяльність, Студентська діяльність, Спорт та розповідь про події в студентській спільноті, а коли Фергюсон сказав: «Ні, будь ласка, спорту не треба, жодного спорту!», то йому доручили Студентську діяльність, що давало йому змогу представляти редакції в середньому по дві статті на тиждень, здебільшого короткі, понад вдвічі менші за його торішні репортажі про шкільний баскетбол та бейсбол. Наразі його дописи торкалися ряду політичних проблем як в лівому, так і в правому політичних спектрах, а також планів «Комітету ім. Другого травня» організувати в студмістечку антипризовну спілку для боротьби з так званою «несправедливою репресивною війною», але була серед тих дописів і стаття про групу студентів-республіканців, які вирішили підтримати кандидатуру Вільяма Ф. Баклі на посаду мера, оскільки нинішній мер, Джон Ліндсей, «відхилився від принципів Республіканської партії». Інші статті, які Фергюсон називав «легковажні речі, повні порожнечі», залучили його до буденних університетських справ, наприклад, до проблеми тринадцяти першокурсників, які через три тижні після початку семестру й досі не отримали кімнат в гуртожитку, або змагання на найкращу назву нового кафе в Джон-Джей-холі, де відвідувачам пропонувалися «автомати з продажу делікатесів в стилі кафетеріїв компанії громадського харчування «Horn & Hardart», а переможець цього змагання, влаштованого університетською службою харчування, мав отримати у винагороду безкоштовний обід на двох в будь-якому ресторані Нью-Йорка. В дні, що передували Великому затемненню, Фергюсон розпочав роботу над історією про першокурсницю Барнарду, якій загрожувало відсторонення від занять за те, що в її кімнаті виявили відвідувача чоловічої статі в неналежну годину, оскільки поточні правила дозволяли візити чоловіків лише у неділю з другої до п’ятої години дня, тоді як гість перебував у кімнаті звинуваченої аж о першій ночі. Дівчина, чиє ім’я не розголошувалося, вважала таке покарання несправедливим, «бо інші також цим займаються, а спіймали лише мене». Не дивно, що Емі всіма правдами й неправдами намагалася уникнути проживання в гуртожитку, коли була першокурсницею. Згідно з правилами, репортер А. І. Фергюсон подав цю історію як безпристрасну статтю, але його товариш, студент-першокурсник Арчі Фергюсон, хотів би захистити цю дівчину, процитувавши відомий рефрен з поеми Леса Готтесмана про корисність сексу. Втім,
Газетярська робота була і способом спілкування зі світом, і способом втечі від нього. Якщо Фергюсон збирався виконувати свою роботу добре, то мав би примиритися з обома елементами цього парадоксу і навчитися жити в стані роздвоєності: необхідності занурюватися в гущавину подій, однак водночас залишатися на узбіччі як нейтральний оглядач. Занурення завжди бадьорило його – чи то швидкий стрибок у написання репортажу про баскетбольну гру, чи то повільне і глибше поринання, необхідне для дослідження застарілих внутрішньо-університетських правил в жіночому гуртожитку, але для Фергюсона об’єктивність та незаангажованість становили потенційну проблему, або, принаймні, фактор, до якого треба буде призвичаїтися в майбутні місяці та роки, бо присягнутися в журналістській безсторонності та об’єктивності – це не все одно, що вступити в чернечий орден і провести решту свого життя в монастирі з високими скляними стінами, відгородженим від світу людських справ, який продовжує вирувати з усіх боків. Бути журналістом означало, що ти не можеш бути індивідом, який кинув у вікно цеглину, що стала початком революції. Ти можеш спостерігати, як чоловік кидає цю цеглину, можеш спробувати зрозуміти, чому він цю цеглину кинув, можеш пояснити іншим роль цеглини в революції, але сам ти не можеш кинути ту цеглину, не можеш навіть стояти у натовпі, який підбурює того чоловіка пожбурити її. За своєю вдачею Фергюсон був не з тих, хто схильний жбурляти цеглу. Він був, на його думку і сподівання, людиною більш-менш розсудливою, але тодішні часи були настільки сповнені ажіотажем, що підстави не кидатися цеглою починали виглядати все менш і менш вагомими, тому якщо насамкінець настане час кинути першу цеглину, то симпатії Фергюсона неодмінно будуть на боці цеглини, а не вікна.
Його думки ненадовго відхилилися й потонули в чорній багнюці нескінченної темряви, яка його оточувала, а коли Фергюсон знову виринув зі стану ментальної амнезії, то спіймав себе на тому, що думає про останні рядки свого перекладу коротенького вірша Десноса:
А потім, через чотири години неволі у чорному ящику, його сечовий міхур насамкінець не витримав, і Фергюсон промочив свої штани так само, як і тоді, коли він був безневинним і усміхненим немовлям у підгузниках. «Яка гидота!», сказав він самому собі, відчуваючи, як тепла рідина стікає по його трусах та твідових брюках, «але, водночас, як же ж приємно бути порожнім, а не повним».
Фергюсон пригадав, як одного разу вони з Боббі Джорджем ще у п’ятирічному віці пісяли у нього на подвір’ї, і Боббі повернувся до нього й спитав: «Арчі, куди воно все дівається? Мільйони людей та мільйони тварин пісяють кожного дня мільйони років, то чому ж в морях та ріках не сциклиння, а вода?»
Відповіді на це питання Фергюсон так і не знайшов.
Його друг дитинства підписав угоду з «Балтиморськими іволгами» того ж дня, коли закінчив середню школу, і в останній статті, котру Фергюсон написав для «Монклер Таймс», він повідомляв про премію в сумі сорок тисяч доларів, як додаток до угоди, та негайному відбутті Боббі до Абердину, штат Меріленд, де він починатиме як гравець на прийомі в команді рівня А на короткий сезон «Іволг» у лізі Нью-Йорк-Пенн. Хлопець за літо спромігся виступити у двадцяти семи іграх (і вибити.291), допоки призовна комісія викликала його на медогляд, і ніяке студентське відтермінування не вберегло його від служби рідній країні негайно, а не по чотирьох роках після негайно, його забрали до Армії Сполучених Штатів у середині вересня, і він тепер завершував основну військову підготовку у Форт Дікс. Фергюсон молив Бога за те, щоб Боббі скерували на якусь нескладну службу в Західній Німеччині, де його вдягнуть у форму бейсболіста й дозволять грати в м’яча наступні два роки у ролі виконання його патріотичного обов’язку, оскільки думка про те, як малюк Боббі Джордж чвалає джунглями В’єтнаму з гвинтівкою за спиною, була немислимою для Фергюсона, і він відганяв її геть від себе.
Скільки ж триватиме ця війна?
Лорка, розстріляний фашистськими «бригадами смерті» у тридцятивосьмирічному віці. Аполлінер, у тому ж віці померлий від грипу «іспанка» за сорок вісім годин до закінчення Першої світової війни. Деснос, загиблий у сорок чотири від тифу в Терезієнштадті за лічені дні потому, як табір був звільнений.
Фергюсон заснув, і йому снилося, наче йому сниться, що він помер.
Коли наступного ранку о сьомій годині електроенергію ввімкнули, він причвалав назад до себе в кімнату на десятому поверсі, стягнув з себе вологий одяг і простояв під душем п’ятнадцять хвилин.
Напередодні двадцятидвохрічний Роджер Аллен Лапорт облив свій одяг бензином і підпалив перед бібліотекою Дага Гаммаршельда в ООН. З опіками другого й третього ступеня, що покрили більше дев’яноста відсотків тіла, «швидка» відвезла його до лікарні Белв’ю, досі в свідомості й здатного говорити. Останніми його словами стали такі: Я робітник католицького віросповідання. Я проти війни, всіх війн. Я здійснив це як релігійний акт.
Помер він незабаром потому, як увімкнули електрику.
Гуманітарні науки, перший курс (обов’язкові дисципліни): Осінній семестр: Гомер, Есхіл, Еврипід, Арістофан, Геродот, Фукідід, Платно («Бенкет»), Арістотель («Естетика»), Вергілій, Овідій. Весняний семестр: різні книги Старого й Нового Заповітів, Августин («Сповідь»), Данте, Рабле, Монтень, Сервантес, Шекспір, Мільтон, Спіноза («Етика»), Мольєр, Свіфт, Достоєвський.
СЦ (Сучасна цивілізація – обов’язково), перший курс. Осінній семестр: Платон («Симпозіум»), Арістотель («Нікомахова етика», «Політика»), Августин («Про город Божий»), Макіавеллі, Декарт, Гоббс, Локк. Весняний семестр: Юм, Руссо, Адам Сміт, Кант, Гегель, Мілль, Маркс, Дарвін, Фур’є, Ніцше, Фрейд.
Літературознавство. Осінній семестр (замість обов’язкового Курсу письма для першого курсу, оскільки Фергюсон отримав належний бал на іспиті П. Т.): семінар, присвячений вивченню однієї книги – «Тристрама Шенді». Сучасний роман. Весняний семестр: двомовний семінар по літературі, що читається поперемінно англійською та французькою мовами, – Дікенс, Стендаль, Джордж Еліот, Флобер, Генрі Джемс, Пруст, Джойс.
Французька поезія. Осінній семестр – Дев’ятнадцяте століття: Ламартін, Віньї, Гюго, Нерваль, Мюссе, Готьє, Бодлер, Маларме, Верлен, Курб’є, Лотреамон, Рембо, Лафорг. Весняний семестр – Двадцяте століття: Пегі, Клодель, Валері, Аполлінер, Жакоб, Фарг, Ларбо, Сандрар, Перс, Реверді, Бретон, Арагон, Деснос, Понж, Мішо.
Незабаром до нього прийшло розуміння, що є найкращим у Колумбії – курси, викладачі й однокурсники. Списки літератури були прекрасні, класи – невеличкі, і проводили їх штатні професори, котрим було вельми цікаво й приємно навчати студентів, а його однокурсники виявилися розумними, добряче підготовленими і не боялися відповідати на заняттях. Фергюсон говорив небагато, проте вбирав у себе все, що обговорювалося на тих одно- й двогодинних семінарах, відчуваючи, що знайшов притулок в якомусь інтелектуальному раю, а оскільки він швидко зрозумів, що, попри численні книги, прочитані ним за останні десять-дванадцять років, він і далі не знає майже нічого, а тому старанно читав усі задані тексти, по кількасот сторінок на тиждень, а іноді більше тисячі, час від часу спотикаючись, та хоча би прогортав ті книги й вірші, що йому не піддавалися («Міддлмарч», «Місто Боже» та нудну помпезність Пегі, Клоделя й Перса), а часом виконував навіть більше, ніж від нього вимагалося (перечитав усього «Дон Кіхота», коли задавали читати вибране, що становило лише половину всієї книги, – та як він міг відмовитися прочитати