Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 108)
Він зателефонував місіс М., сподіваючись призначити на п’ятницю побачення з Джулією, і хоча місіс М. не відразу пригадала, хто він такий (бо з часу його останнього візиту минуло кілька місяців), але Фергюсон нагадав їй, що він – отой молодий хлопець, який сидів у вітальні, теревенячи з дівчатами, коли раптом прийшов поліцай за своїм щотижневим конвертом і вигнав його із закладу. А, і дійсно, було таке, сказала місіс М. Тепер пригадала. Школярик Чарлі. Ми так тебе звали зазвичай.
– А як там Джулія? – поцікавився Фергюсон. – Можна зустрітися з нею у п’ятницю?
– Джулії тут вже немає, – відповіла місіс М.
– А де ж вона?
– Хтозна. Кажуть, що вона на героїн підсіла, хлопчику. Сумніваюся, що ми побачимо її знову.
– Який жах!
– Та отож. Дійсно жах, але чим ми можемо зарадити? Зараз у нас працює іще одна чорна дівчина. Значно гарніша за Джулію. Справніша й розумніша. Її звуть Сінтія. Тебе записати до неї?
– А яка різниця – чорна чи не чорна?
– Я гадала, що тобі подобаються чорні дівчата.
– Мені подобаються всі дівчата. Просто сталося так, що мені тоді сподобалася саме Джулія.
– Ну, якщо тобі до вподоби всі дівчата, тоді жодних проблем немає. Зараз у нас повний комплект.
– Я подумаю, – сказав Фергюсон. – Зателефоную пізніше.
Він поклав слухавку і протягом наступних тридцяти-сорока секунд разів тридцять-сорок повторив: «Який жах, який жах, який жах!», відганяючи від себе видіння обм’яклого тіла Джулії в стані героїнового забуття і сподіваючись, що відомості, які отримала місіс М., були хибними, і що насправді Джулія більше не працювала тому, що закінчила Сіті-коледж з відзнакою в філософії і збиралася писати свою докторську дисертацію в Гарварді. А потім він уявив собі, що Джулія лежить мертва й заклякла на голому матраці в тьмяній кімнаті якогось дешевого готелю, і в очах у нього ненадовго виступили сльози.
Тиждень потому Фергюсон вже був готовий спробувати себе з Сінтією або з ким завгодно у закладі місіс М, хто мав дві руки, дві ноги, а також те, що хоча б віддалено нагадувало жіноче тіло. На жаль, він вже потратив решту своїх подарункових грошей на платівки, які йому приспічило купити в крамниці Sam Goody’s, і змушений був знову вдатися до не надто привабливих методів роздобування грошей. Тому теплим п’ятничним днем на початку жовтня, за день до повторного шкільного екзамену, він вдягнув свій злодійський прикид – шерстяне пальто та теплий піджак з численними кишенями – і увійшов до книжкової крамниці напроти Колумбійського університету, яка називалася «Книжковий світ». Ця назва так потужно нагадала Фергюсону згорілий магазин його батька «Домашній світ», що він спершу завагався – заходити туди чи не заходити, але, переборовши докори сумління, все ж таки зайшов, але коли він став біля полиці художньої літератури з книгами у м’якій обкладинці й почав розсовувати по кишенях романи Діккенса й Достоєвського, чиясь рука зненацька штурхонула його в плече, а у вусі в нього загримів чийсь голос: «Попався, вилупку! Ані руш!» Отак жалюгідно й по-дурному завершилася фергюсонівська операція з незаконного заволодіння книжками – який же ідіот буде вдягати шерстяне пальто, коли на дворі тепло, як влітку?
На нього осатаніло накинулися й добряче потовкли. Епідемія книжкових крадіжок, яка ширилася містом, поставила багатьох книжкових продавців на грань банкрутства, і тому правоохоронцям треба було когось показово покарати, і власник «Книжкового світу», ситий по горло тим, що коїлося з його бізнесом, покликав поліцаїв і сказав їм, що хоче, аби когось покарали в судовому порядку. Дарма, що у кишені Фергюсона було лише дві тоненьких книжечки – «Олівер Твіст» і «Нотатки з підпілля» – хлопець виявився крадієм і мав бути покараний. Тому ошелешеного й приниженого Фергюсона заарештували, вдягли на нього кайданки і відвезли в патрульному авто до місцевого відділку поліції, де його зареєстрували, сфотографували в трьох ракурсах (при цьому він тримав перед собою табличку зі своїм ім’ям) і взяли у нього відбитки пальців. Потім його посадили до камери, де вже сиділи сутенер, торговець наркотиками та чоловік, який вдарив ножем свою дружину, і наступні три години Фергюсон просидів там, чекаючи, поки за ним прийде поліцай і відведе його до судді. Той суддя, Самуель Дж. Вассерман, мав повноваження зняти звинувачення й відпустити Фергюсона додому, але він не зробив цього, бо також вважав, що когось треба показово покарати, а хіба ж можна знайти для цього кандидатуру кращу за Фергюсона – сопливого шмаркача з заможної родини, який навчався в так званій «прогресивній» приватній школі і порушив закон просто так, із суто спортивного інтересу? І суддя гепнув молотком. Суд було призначено на другий тиждень листопада, і Фергюсона випустили без застави – за тої умови, що його візьмуть на поруки батьки.
Батьки. Їх викликали, і вони стояли удвох в кімнаті судових засідань, коли Вассерман призначив дату суду. Матір беззвучно плакала, повільно хитаючи головою, неначе й досі не в змозі усвідомити те, що він накоїв. Гіл не плакав, але також хитав головою, і з виразу його обличчя Фергюсон збагнув, що вітчим був не проти вліпити йому запотиличника.
– Книги, – мовив Гіл, коли вони стояли утрьох на тротуарі, чекаючи на таксі. – Про що ти думав, заради всього святого? Хіба ж я не дарував тобі книги? Я ж дарував тобі всі книги, які тільки були тобі потрібні. На біса ти їх крав?
Фергюсон не міг розповісти йому про місіс М., про апартаменти на Західній Вісімдесят другій вулиці, і про гроші, які він сподівався виручити, щоби переспати з проституткою, не міг розповісти йому про те, що вже семеро разів побував у зниклої повії-наркоманки на ім’я Джулія, про ті книги, вкрадені раніше, тому він збрехав – мовляв, то у них з друзями гра така була. Свого роду випробування на сміливість – хто більше книжок поцупить.
– Хороші ж у тебе друзі, – зазначив Гіл. – І гра хороша – аж далі нікуди.
Вони увібралися втрьох на заднє сидіння таксі, і раптом Фергюсон відчув, як все у ньому обм’якло й обрушилося, неначе під шкірою у нього не було кісток. Він прихилився головою до материного плеча й заплакав.
– Мені треба, щоби ти мене любила, мамо, – сказав він. – Я не знаю, що зі мною буде, якщо ти мене не любитимеш.
– Я люблю тебе, Арчі, – сказала матір. – І любитиму завжди. Я просто більше не розумію тебе.
В усьому цьому сум’ятті Фергюсон геть забув про повторний екзамен, який він мав здавати того ж ранку, а матір з Гілом забули також. Минали дні, і він казав собі: «Та то таке, не має значення», бо річ була у тім, що ідея коледжу втратила для нього свою привабливість, а зважаючи на те, що школу він недолюблював завжди, перспектива не піти до школи наступного року постала перед ним як те, про що слід було ретельно подумати.
Наступного тижня, коли стало відомо про конфлікт Фергюсона з законом, Ріверсайдська академія проявила ініціативу й відсторонила його на місяць від занять, бо такий крок був передбачений підзаконними актами кодексу, яким регулювалася поведінка учнів та студентів. Протягом цього часу Фергюсон мав вчити шкільний матеріал і виконувати домашні завдання, бо інакше ризикував бути вигнаним після повернення. Директор сказав також, що йому доведеться також знайти собі роботу.
– Яку роботу? – поцікавився Фергюсон.
– Фасувати бакалійні товари в крамниці «Gristedes» на Колумбус-авеню, – відповів директор.
– А чому, власне, там? – запитав Фергюсон.
– Тому, що власником цієї крамниці є батько одного з наших учнів, і він хоче, щоби ти попрацював у нього під час відсторонення від занять.
– А мені платитимуть? – поцікавився Фергюсон.
– Так, платитимуть, але грошей ти не побачиш. Всі вони підуть на благодійні пожертви. Ми вважаємо, що Американська асоціація книжкових продавців буде достойним одержувачем цих грошей. Як ти на це дивишся?
– Обома руками за, містере Бріггс. Гадаю, що це – прекрасна ідея.
У листопаді головуючий суддя, Руфус П. Нолан, визнав Фергюсона винуватим по всіх пунктах і засудив його до піврічного ув’язнення в колонії для неповнолітніх злочинців. Суворість вироку зависла в повітрі на три-чотири секунди, довгі, як години та роки, а потім суддя додав: «Вирок є умовним».
Юридичний представник Фергюсона, молодий адвокат у кримінальних справах, якого звали Десмонд Кац, попрохав, щоби ганебну пляму вироку не вносили до особистої справи його клієнта, але Нолан відмовив йому. Він сказав, що й так виявив нехарактерну для нього поблажливість, ухваливши такий вирок, тому хороший адвокат мав би зупинитися й не випробовувати долю. Суддя далі сказав, що Фергюсон скоїв вкрай огидний злочин. Йому, сину привілейованих батьків, здавалося, що він – вищий за закон, і що красти книги – це не більше ніж забава, тоді як його нахабна неповага до приватної власності та жорстока байдужість до прав інших людей продемонстрували ницість духу, яку слід поборювати з усією належною жорсткістю, щоби
Два тижні потому Емі написала йому, що покохала іншого, якогось студента старшого курсу на ім’я Рік, і що вона не приїде на різдвяні канікули додому, бо Рік запросив її провести цей час разом з ним в його родинному помешканні в Мілвокі. Вона сказала, що жалкує, повідомляючи йому таку неприємну новину, але рано чи пізно щось подібне все одно мало статися, що їй було дуже гарно з ним в оті незабутні весняні тижні, і що вона й досі його кохає й сподівається, що вони назавжди залишаться