Пол Андерсон – Патруль часу (страница 138)

Еверард опустив погляд на мерця.

— Ми виконували свій обов’язок, — прошепотів американець. — Думаю, ти б нас зрозумів.

Його люди поквапилися сходами нагору, а Еверард тим часом приступив до дверей комори. З грубим замком упоралася б майже будь-яка відмикачка, а тим паче той спеціальний інструмент, який лежав у Еверардовій кишені. Замок клацнув, і патрульний відчинив двері.

З темряви, похитуючись, виринув Г’ю Марло.

— Хто ви? — прохрипів він англійською. — Я чув… О, Патруль!

Аж тут його погляд упав на мертвого лицаря, і Марло здушено скрикнув. Відтак підійшов до тіла й, не зважаючи на кров, опустився навколішки, силкуючись не заплакати й здригаючись від боротьби із собою. Еверард підступив ближче і став, височіючи над Марло. Той звів погляд.

— Ви… ви справді мусили це зробити? — затинаючись, вимовив він.

Еверард кивнув.

— Усе відбулося надто швидко. Ми не сподівалися його тут застати.

— Його не мало бути. Він… повернувся. До мене. Сказав, що не може лишити мене наодинці перед… тим, що має статися. Я сподівався… сподівався без надії… що зможу вмовити його втекти… але він нізащо не хотів кидати своїх братів…

— Він був мужній чоловік, — мовив Еверард. — Мене не тішить те, що сталося, але принаймні він не зазнає тортур.

Кості, що тріщать в «іспанському чоботі», м’язи, що розриваються на дибі або колесі. Шкіра, яку здирають розпечені кліщі. Статеві органи в лещатах. Голки, що… Годі. Владодержцям не бракує уяви у цій царині. А якби пізніше, прагнучи позбутися ганьби, він відмовився б від вирваного з нього зізнання, тамплієра спалили б на вогнищі.

Марло кивнув.

— Так, бодай якась утіха, так? Прощавай, Фульку де Бюші, лицарю Храму.

Він схилився над мертвим, заплющив йому очі, підняв щелепу й поцілував у губи.

Еверард допоміг йому підвестися: підлога була слизькою.

— Я розкажу все добровільно й нічого не стану приховувати, — промовив Марло безбарвним голосом. — І не проситиму поблажливості.

— Ви справді вчинили нерозсудливо, — відповів Еверард. — Це призвело до того, що флот тамплієрів утік. Але ця подія «завжди» була в історії. Тепер лише виявилося, що її причиною стали ви. Більше не заподіяно жодної шкоди.

«Окрім цієї смерті. Але усі ми смертні».

— Не думаю, що Патруль вас покарає надто суворо. Звісно, вам заборонять польові дослідження. Але ви зможете бути корисним в опрацюванні зібраних матеріалів і таким чином поновите репутацію.

Як згорда це прозвучало.

«Що ж, любов анітрохи не може виправдати жодної провини. Але хіба вона може бути сама по собі гріхом?»

Сходами спускалися патрульні зі здобиччю.

— Ходімо звідси, — мовив Еверард і повів своїх людей з будинку.