Петр Капица – У відкритому морі (страница 11)

Скеля розсипалася в дрізки, і перед дослідниками відкрилося русло річки, схоже на тунель. Старики запалили смолоскип, взяли з собою автомат, вибухівку і, зігнувшись, по коліна в воді, рушили вперед.

Тунель круто повертав на північний схід. Мандрівники засвітили ще один смолоскип і, де повзучи, а де продираючись, просувалися далі. Раптом попереду почулося гарчання. Тремихач побачив у миготливому світлі смолоскипа двох невеличких рудих псів з вишкіреними зубами.

Він випустив на них чергу з автомата, пси зникли.

— Гірські шакали, — сказав Калузький. — Раз вони тут влаштувалися, значить, десь тут є вихід на сушу.

І справді, метрів через тридцять був вихід, що виводив у кам'янистий рівчак, порослий колючим чагарником. У Тремихача це відкриття породило войовничий настрій.

— Тепер ми самі нападатимемо на німецькі обози і постачатимемо іншим боєприпаси…

Але перший наскок на приморське шосе трохи охолодив його. Йому з Калузьким, правда, вдалося підірвати гранатами дві вантажні німецькі машини, але скористатися трофеями вони не зуміли. Старим невистачило сили і вправності, щоб своєчасно спуститися із скелі. До окупантів підоспіла підмога, і обидва хоробрі вояки насилу врятувалися.

Біг по місцевості з перешкодами вимотав перетруджені серця старих. Після вилазки вони днів зо два відлежувалися і покірно вислуховували не дуже приємні Нінині докори за їхню поведінку.

Поява Восьмьоркіна з Чижеєвим могла все змінити. Схвильований Тремихач уже гордовито поглядав на дочку і, походжаючи по печерному майданчику з закладеними за спину руками, будував майже фантастичні плани перемог на суші і на морі.

А моряки ніяк не прокидалися. Вони щось бурмотіли у сні, дружно хропли і посвистували носами. Тремихач, нетерпеливо ждучи їхнього пробудження, нарешті не втерпів, і не зважаючи на умовляння дочки, почав тормошили Восьмьоркіна.

Сонний велетень замалим не вліпив йому ляпаса, і тільки завдяки своєму досвіду тренер встиг вивернутися, перехопити зап'ястя моряка і так натиснув на пальці, що той зразу прокинувся.

Стьопа хвилин з п'ять протирав очі і здивовано оглядав кам'яні стіни печери та її мешканців. Тоді спитав:

— А де боцман Кльоцко?

Довідавшись, що про мічмана ніхто нічого не знає, що вони з Чижеєвим проспали майже добу, Восьмьоркін злякано схопився і підняв за плечі приятеля.

— Прочумайся! Аврал! Сачкуємо тут, а мічман з Костем… Вставай!..

Чижеєв схопився ще сонний, почав шарити рукою, шукаючи свої штани і черевики біля уявного рундучка.

Ніна так і покотилася зо сміху.

— Сенюсю, ти ж не на кораблі… Розплющ очі!

Почувши дівочий голос, Чижеєв завмер, потім розплющив очі і, скрикнувши, кинувся обнімати Їжачка.

На радощах і Ніна забула про присутніх. Пригорнувшись до Чижеєва, вона так палко відповідала на його поцілунки, що Восьмьоркін сором'язливо відвернувся, йому стало ясно, кого дівчина ждала всю війну.

Розділ сьомий

Із одягу в друзів збереглися тільки флотські пояси, тільняшки і труси. Це зажурило їх обох: де взяти обмундирування? У Тремихача в запасі були стьобані ватяні куртки і такі самі штани на зиму. Але їх треба було ще прати і латати.

На перший час Ніна віддала Сені свій барвистий халатик, а для Восьмьоркіна розшукала серед шмаття батькові тренувальні штани і гумові чоботи. Робити нічого — друзям довелося миритися з печерним обмундируванням.

— Гаразд, — сказав Сеня, — будемо ходити, як «пірати», поки не роздягнемо якихось фашистів. Ось тільки чи на Восьмьоркіна знайдемо?

— Знайдете, — запевняла Ніна. — Я одного здоровила тут бачила, в окулярах ходить цей бовдур.

— Спасибі, Їжачок! — подякував Восьмьоркін понуро.

— Пробач, Стьопонько, любий, я не хотіла тебе образити. Ти ж без окулярів і пропорційний… зовсім інший.

— Загалом ясно: я пропорційний бовдур, — сумно сказав Восьмьоркін.

Все було в печері незвичайним. Поряд з бурульками сталактитів дзвінко вицокували ходики, а нижче них до стіни був прироблений електричний дзвінок. Над камінним столом із брил висів у оздобленій черепашками рамці вирізаний з газети портрет Сталіна.

В нішах, прорубаних у вапняках, були влаштовані обшиті дошками каюти з крихітними печами. В каюті, де жила Ніна, стояло низеньке ліжко, по-дівочому застелене білим мереживним покривалом. На уламку сталактита стояв портрет Ніниної матері і висока кришталева вазочка з засохлими гілочками мімози.

В глибині нового житла чорноморців шумів водоспад; його води скочувалися вниз до пристаньки і з шипінням збігали під низеньке чорне склепіння у море.

На першому, досить просторому майданчику, що метрів на три височів над рівнем води, крім плитнякового стола, схожого на плоский гриб, у напівтемряві виднівся обтягнутий клейонкою вузький і довгий дерев'яний стіл. Над ним височіли стелажі з хитромудрими приладами і висів ліхтар «летюча миша». На клейонці стояли аптекарські терези, якісь баночки, спиртівки і набір мензурок.

Недалечко, майже в самому кутку, з цегли, мармуроподібного каменю та глини було викладено кумедну піч. З одного боку вона мала вигляд каміна, а з другого — звичайної кухонної плити, на якій зараз кипіла вода в каструлі, шкварчало масло на сковороді і тоненько посвистував мідний чайник.

«Отут я собі постіль влаштую, — діловито подумав Восьмьоркін. — Біля камбуза веселіше буде».

В протилежному кінці були прорубані східці крутого трапа на верхній майданчик, що йшов у глибину печери за водоспад. Там, нагорі, містилися склади, рубка радіостанції та був прохід на спостережний майданчик.

Все це обладнання, перемішане з дикістю печерного віку, викликало в Чижеєва захоплення. Щождо Восьмьоркіна, то він трохи ожив, тільки коли почув запрошення обідати і побачив на кам'яному столі миску з підсмаженими пончиками, плавлений сир і копчену рибу.

Він любив «бачкову тривогу» (так матроси називали сигнал на обід) і за столом не поступався першістю навіть перед найкращими і найдосвідченішими їдунами із старих служак на кораблі.

Але в печері за столом диктувала медичка Ніна. Вона виставила друзям по чашці прозорого бульйону та по блюдечку дрібних сухарів і сказала:

— Після довгого голодування вам не можна більше.

— Що ти, Їжачок! З нами від засмаженого барана нічого не станеться.

Ніна була непохитна. І це знову страшенно засмутило Восьмьоркіна. При обговоренні плану наступних дій він, незважаючи на кволість і нездужання, наполягав на негайній вилазці — для розшуків Кльоцка та Чупчуренка. І досить було Чижеєву підтримати Ніну, яка радила почекати повернення Віті (він учора пішов на розвідку в селище за мисом), як Восьмьоркін зігнав на Сені всю свою досаду.

— Я бачу, Сеня вже навоювався, йому тепер підлікуватися цікаво бульйоном з грінками. А в мене характер морський: я сам берегом піду, з десяти фашистів дух випущу і дізнаюся, куди вони боцмана поділи.

Ображений Чижеєв відповів так:

— Не спиняйте, хай Восьмьоркін вийде звідси і спробує стати кульгавою береговою мішенню, а то гітлерівцям нема в що поціляти. І хто зна, може, йому повезе: вдасться розсмішити ворога. Фашисти як побачать незнайомого здорованя в нових штанцях, так враз від реготу ослабнуть, самі в руки полізуть і всі відомості в письмовій формі викладуть.

Восьмьоркін побачив стримувані посмішки друзів, зрозумів, що і в словесному змаганні він зазнає поразки.

— Дайте мені автомат з десятьма касетами, — почав він вимагати, рішуче підводячись, — я покажу, хто з нас дурний. Я, звичайно, не спеціаліст молоти язиком, але статут морської служби викопаю — розшукаю товаришів і, якщо вони живі, визволю або загину. Ось яка моя програма.

Суперечка друзів щораз могла розростися в серйозну сварку. Занепокоєний Тремихач поспішив посадовити Восьмьоркіна і наказав Ніні видати йому другу порцію бульйону. Він взявся по-дружньому переконувати Степана в недоцільності поквапливих дій, хоча в душі тішився, що добродушний важкоатлет став таким злим і нетерплячим.

— Куди ж ти підеш без провідника? Гітлерівці весь берег замінували, бояться десанту з моря. Нічого не вдієш, доведеться потерпіти до повернення Віті. Він хлопець моторний, про все довідається. А яка дівчина в нас там діє! Катюшею звати. Ніна проти неї теля. Одержимо повні відомості, отоді…

— Мені цього пояснювати не треба, — сказав Восьмьоркін, доїдаючи бульйон і, ніби ненароком, присовуючи до себе миску з пончиками. — Я не проти того, щоб почекати для вірності справи.

— То чого ж ви з Сенею сваритеся?

— Це в нас півбаковий номер був, — пояснив Чижеєв, теж присусіджуючись до пончиків. — Інакше у вас із голоду вмреш.

І не встигла Ніна оглянутися, як від пончиків на дні миски лишилися тільки підгорілі крихти.

— А тепер би ще бульйончику з грінками та повечеряти по-корабельному, — сказав повеселілий Восьмьоркін, — то без усякого харчу ще добу проспав би.

Зміна його настрою викликала загальний регіт. Тремихач від радощів вирішив почастувати дорогих гостей захованою пляшкою старого кримського вина, а потім оглядом «Дельфіна».

Впізнавши в «Дельфіні» катер, який два дні тому пронісся тінню у досвітній імлі, Чижеєв подався до нього з таким же запалом, з яким недавно кинувся обнімати кохану дівчину. З допомогою Тремихача він розкрив обтічний ковпак з легкого металу і плексигласу, забрався в катер і, засипаючи питаннями винахідника, взявся перевіряти і обмацувати незнайомі прилади. Своєю нетерпеливою цікавістю він заразив і Восьмьоркіна. Сеня Чижеєв недаром на кораблі вважався пристрасним любителем технічних новинок.