Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 73)
Лаврентій Павлович був людиною дуже розумною й усвідомлював, що іще одного грузина на чолі держави навіть затиснута пропагандою та цензурою, суспільна думка не сприйме. Отже, змовники почали діяти. Берія якось домігся об’єднання МВС та МДБ в одну службу. Змовники підсунули йому першим заступником Івана Сєрова – приятеля Хрущова та Жукова. Інший перший заступник Сергій Круглов хоч і вважався соратником Берії, але насправді був людною Маленкова. За наполяганням Хрущова до Москви повернули маршала Жукова і зробили його першим заступником міністра оборони.
Таким чином Хрущов отримав біля Булганіна (котрий через алкоголізм був не надто надійним партнером) свою людину. Утім, Жукову, котрий в силу своєї тупості не міг нормально зорієнтуватися у хитросплетінні кремлівських інтриг і продовжував хвалитися, який він величний, і як його цінував та любив Сталін, не надто довіряли. Після падіння Берії, а особливо уже в період Перебудови було дуже популярно звинувачувати колишнього грізного маршала в усіляких страшних гріхах. Він випустив сотні тисяч злодіїв з таборів, аби дестабілізувати ситуацію в країні й захопити владу.
Про це навіть фільм зняли «Холодне літо 53-го». Він зґвалтував десятки невинних школярок – про це було написано огидну брехливу книжку «Берія. Заарештувати в Кремлі», автором якої став цілий генерал-політрук Анатолій Сульянов. Насправді Лаврентій Павлович був дуже цікавою людиною. Страшною, але цікавою. Талановитий архітектор. Мало хто знає, що саме Берія розробляв проєкти (не ескізи, а саме архітектурні проєкти) будинків, які в історію увійшли під назвою «сталінки». Він взагалі фахово знався на будівельній справі. Але найголовніше – Лаврентій Павлович як для комуніста був фантастично ліберальною людиною. Не в’яжеться з посадою, правда? Але саме Берія наполягав на об’єднанні Німеччини в єдину капіталістичну державу в обмін на репарації у 10 мільярдів доларів. Причина цієї пропозиції була вагома: режим переконаного «сталініста» Вальтера Ульбріхта в Німецький Демократичній Республіці був дуже непопулярний, а німці тікали з НДР до американської та британської зон окупації мільйонами. Цей хід мав ще й значно розрядити напруження між СРСР і Заходом.
Берія наполягав на зміні національної політики й повернення до «коренізації» кінця 20-х років. Берія ініціював контакти з представниками національно-визвольних змагань, зокрема, ОУН та УПА (через керівника розвідки Закордонного проводу Української Головної Визвольної Ради Василя Охримовича, сестер Степана Бандери, президента УГВР Кирила Осьмака та митрополита Йосифа Сліпого), є непідтверджена документально інформація про триденне перебування у Москві останнього Головного Командира УПА та Голови Генерального Секретаріату УГВР Василя Кука, за яким Берія начебто посилав власний літак. Берія стверджував: в західних регіонах України, Білорусі та в Прибалтиці немає жодних «бандитів», а є «націоналістично налаштована частина населення». Ба більше! Ви не повірите, але Лаврентій Берія наполягав на… розпуску СРСР. Республіки мали від’єднатися, позбутися економічної залежності від Центру, а за бажання знову утворити оновлену федерацію. Берія був проти «радянізації» східноєвропейських держав, які потрапили під окупацію СРСР.
За словами Серго Берії, його батько вважав, що країни Західної Європи, переконавшись у демократизації колишнього СРСР, відвернуться від союзу із США та підуть на тісну співпрацю з оновленими радянськими національними республіками. Що ж до звільнення «сотень тисяч бандитів», то це чистої води брехня.
За указом Президії Верховної Ради СРСР (а не особисто Берії), на волю вийшли засуджені на терміни до 5 років позбавлення волі. Це не тяжкі статті – переважно за цим пунктом з таборів вийшли ті, хто сидів за т. зв. «Законом про п’ять колосків», тобто дрібні крадіжки державної власності на кшталт «200 метрів пошивочного матеріалу». Звільнялися вагітні жінки та жінки, які мали дітей у віці до 10 років, чоловіки старше 55 років та хлопчики, яким не виповнилося 18 років. Плюс засуджені за дрібні військові злочини, наприклад, залишення розташування частини на термін більш ніж 2 доби, ухилення від військової служби шляхом симуляції захворювання, втрата обмундирування або амуніції тощо. Так що убивць, бандитів та ґвалтівників не відпускали.
Відпустили більше мільйона осіб, які цілком влилися у мирне життя і принесли до народного господарства такі потрібні робочі руки. І ще. 4 квітня 1953 року Берія підписав наказ по МВС про заборону застосування до заарештованих тортур. Засоби тортур та спеціальні камери наказувалося знищити. Критика ним колгоспної системи дає підстави говорити про подальшу можливу ліквідацію колгоспів або перетворення їх на сільськогосподарські самоокупні кооперативи та впровадження дрібного приватного виробництва. Тобто фактичного повернення до політики НЕПу.
Словом, Лаврентій Павлович Берія міг стати для СРСР тим, ким пізніше став для Китаю Ден Сяопін. Китай нині – одна з найбільших економічних, фінансових, військових та політичних потуг світу. А СРСР давно почив у Бозі. Я не закликаю до вшанування цієї людини – кат є кат, навіть якщо він знищив менше людей, ніж його попередники. Тут не про гуманізм йдеться, а про дещо інше. Китай теж аж геть не янголи очолюють. І Ден Сяопін янголом не був. Та й ті ж таки Бандера з Лебедем янголами не були. Але про можливість перебудови СРСР на щось якісно інше говорити маємо. Не склалося. Ну, а «страшилки» про невинних школярок, що їх буцімто ловили для Берії його підручні на вулицях Москви, залишимо на совісті перестаркуватого політрука Сульянова. Здається, натхнення для своїх вигадок він черпав з походеньок Михайла Івановича Калініна. Той, до речі, помер 3 червня 1946 року під час спроби зґвалтування чергової неповнолітньої учениці балетного училища. На щастя, цю дівчину задушити він не встиг. Проте, заради справедливості, треба сказати, що і у Лаврентія Павловича був писок у пушку почасти неповнолітніх. В останні роки він жив з такою собі Валентиною Дроздовою, яку взяв ще школяркою. Вона навіть доньку йому народила позашлюбну.
Стосунки їхні були настільки тісними й відкритими, що законна дружина Берії навіть мала намір з ним розлучитися. Наступного дня, після того як газета «Правда» повідомила про арешт Берії, перелякана Валентина кинулася до прокуратури із заявою що Берія її зґвалтував і вона жила з ним під загрозою смерті. Своїми свідченнями у сфальсифікованій справі вона, напевне, врятувала собі життя. Не відомо, чи конфіскували в неї усе те, що надарував співмешканець, але щоб читачі мали уявлення, хто вона була по життю, скажу, що пізніше Дроздова стала коханкою Яна Рокотова – знаменитого валютника, розстріляного 1961 року, а після цього – офіційною дружиною не менш знаменитого Іллі Гальперіна, власника підпільної трикотажної фабрики, якого розстріляли у 1967-му. Власне, історія Валентини Дроздової і послужила ще одним підґрунтям міфу про те, як Берія любив ґвалтувати незайманок.
А ми собі вчергове відзначимо феноменальну тягу більшовицько-комуністичних вождів до різноманітних видів розпусти та збочень. Існують різні версії смерті Берії. Ми на них не зупинятимемося. Це насправді дрібниці – загинув останній сталінський кат у перестрілці в себе вдома, як стверджує його син, чи був заарештований у Кремлі і розстріляний після закритого, цілком у більшовицьких традиціях, судилища за традиційними звинуваченнями у шпигунстві на користь Англії та прагнення «ліквідації радянського робітничо-селянського ладу, реставрації капіталізму й відновлення панування буржуазії». Головне – його знищили не стільки за загрозу, яку він ніс персонально Маленкову, Хрущову, Булганіну, Молотову тощо.
А саме за намагання провести радикальні реформи. Тут з другим пунктом обвинувачення можна погодитися – «робітничо-селянський лад» у тому вигляді, в якому він був в СРСР, після тих реформ обвалився би. Хрущов та компанія могли би примиритися з усім – вони покірно сідали на гнилі помідори, які їм як «жарт» підкладав на стільці Сталін під час бенкетів. Хрущов, віддано вирячивши очі, горланив під гармонь матірні частушки та блатні пісні, що їх вельми полюбляв «найгеніальніший геній» та різав гопака. Сталін навіть вибивав об його лисину свою люльку. Але примиритися з оцими словами Берії партійний ареопаг не міг: «Що ЦК, нехай Радмін вирішує, ЦК нехай займається кадрами та пропагандою» [191].
Берія був набагато талановитішим адміністратором, ніж Маленков, Хрущов, а тим паче алкоголік Булганін. Він чудово розумів, що багаторівневе дублювання функцій державного апарату робить і без того нежиттєздатну економічну та адміністративну систему величезної країни потворною, неповороткою і вкрай забюрократизованою. Тому пропонував функції керування («кураторства») такими нудними справами, як вирощування буряків на полях колгоспів Крижопільського району Вінницької області з компетенції ЦК КПРС вилучити й передати у відповідне міністерство. І без того, за наявності нікому не потрібного кабінету Міністрів УРСР, який існував лише для того, аби створювати видимість «державного суверенітету» радянської України, все виглядало громіздко. Але як партія – ці десятки тисяч нероб від партійного секретаря колгоспу імені Сталіна на Вінниччині до Генерального секретаря ЦК КПРС, могла випустити зі своїх чіпких рук контроль над вирощуванням буряків і навчанням школярів; над видобутком вугілля і розслідуванням кримінальних злочинів; над художниками і пожежниками, письменниками і мулярами, рибалками, митниками, меліораторами та оленярами у далеких заполярних стійбищах.