Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 68)
Ось найперша бесіда Сталіна і Рузвельта сам на сам: «Рузвельт сказав, що має намір у майбутньому докладніше поговорити про післявоєнний статус колоній, але краще це робити без участі Черчилля, у якого немає жодних планів щодо Індії. Сталін відверто остерігався бути втягнутим в обговорення такої делікатної теми. Він лише обмежився зауваженням, що після війни проблема колоніальних імперій може виявитися актуальною, і погодився, що СРСР і США простіше обговорювати це питання, ніж країнам, які володіють колоніями. Мене ж вразила ініціатива Рузвельта у зв’язку з тим, що не так давно я чув, як Гітлер на переговорах з Молотовим у Берліні в листопаді 1940 року пропонував Радянському Союзові спільно з Німеччиною, Італією і Японією поділити британську колоніальну спадщину» [131]. Це непряме свідчення колишнього сталінського дипломата вражає. Отже, бесіди 1940 та 1943 років майже ідентичні. Лише замість Гітлера щодо розділу Індії, Персії та Туреччини зі Сталіним комунікував Рузвельт? Ви знали, що Рузвельт фактично «здав» Сталіну Китай, повіривши (або зробивши вигляд, що вірить) своїм радникам (а вам вже про них відомо), що лідер національно-визвольного руху Чан Кайши, який із 1937 року жорстоко бився з японцями – реакціонер, диктатор і мало не фашист, а от молодий комуніст Мао Цзедун – великий демократ і саме його та китайських комуністів треба підтримувати. Брудно це все…
Але повернемося до основної теми глави. Про це треба писати окрему книгу, тому, знов таки, говоритимемо в більш-менш загальних деталях. Історія умовних способів не знає – це правда. Проте неважко здогадатися, що було б, якби за підтримки американських комуністів та шпигунів у Білому домі, враховуючи Рузвельта, якого цілком можна записувати у зрадники національних інтересів США та фактичного агента Комінтерну, більшовикам вдалося розвалити Британську імперію і встановити свою владу на Близькому Сході, Балканах, в Туреччині та Східній Європі.
Сталін отримував два головні ресурси війни: «гарматне м’ясо» та «кров війни» – нафту. Але світ врятували. У найвідповідальніший момент історії людства, 12 квітня 1945 року у своєму маєтку Уорм-Спінгс помер кращий друг і напарник Сталіна (єдиний президент США, про якого радянська пропаганда відзивалася напрочуд приязно і тепло) Франклін Делано Рузвельт. Офіційно – від крововиливу у мозок. Насправді, як стверджують варті довіри джерела – від кулі снайпера. «Чомусь не було розтину тіла. Поховали легендарного президента в закритій труні. Це відразу ж викликало чутки, що його застрелили в потилицю!
Справді, з десятків покійних президентів США закрита труна була лише у «померлого від інсульту» Рузвельта і у Джона Кеннеді, якому в Далласі куля проробила у правій частині голови вихідний отвір розміром з кулак. Були й інші загадки. Про них докладно написав ще в 1948 році американський публіцист Е. Джозефсон у своїй книзі «Дивна смерть Франкліна Д. Рузвельта» [170]. «Апоплексичний удар» – класичний діагноз, коли відбувається політичне вбивство. «Апоплексичним ударом» назвали причину смерті російського імператора Павла І. Утаємничені жартували: «Апоплексичний удар у скроню табакеркою». І звідки дізналися, що Рузвельт помер саме від інсульту, якщо розтину не було? Тих, хто почне закидати автору прихильність до «теорії змов», заперечу: уся історія людства – суцільні змови. Тегеранська конференція тому підтвердження. І Ялтинська. Саме після Ялти серед патріотичної американської еліти очевидно й сформувалася думка, що містер Рузвельт рулить не в той бік і його треба позбутися. «Винуватців» убивства «великого друга СРСР» російські автори знайшли багато. Основних версій дві: британські спецслужби та сіоністи.
Другі – через те, що Рузвельт не дозволяв створювати державу Ізраїль. Проте, багато інших загадок навколо цієї смерті свідчать про широку змову саме у Вашингтоні і «єврейський слід» тут ні до чого. Пройдемося по найбільших із них. Рузвельта ховали не просто у закритій труні – його тіло не виставлялося для прощання. Його дружина Елеонора пояснювала це тим, що така процедура не була в традиціях родини. Брехня. Бо тіло матері 32-го президента за його особистим розпорядженням для прощання виставлялося. Більше того, та ж Елеонора Рузвельт сама себе спростувала в газеті «Saturday Evening Post» від 8 лютого 1958 року, розповівши, що в день смерті чоловіка їхній син Джиммі знайшов у сейфі батька розпорядження на випадок смерті, де була вказівка виставити тіло в Капітолії. Про відсутність обов’язкового за протоколом розтину тіла уже говорилося. За свідченнями особистого лікаря Рузвельта віце-адмірала Росса Макінтайра, регулярні огляди президента патології судин головного мозку не показували.
Нарешті ще одне. Після поховання Рузвельта його найближче оточення влаштувало справжній святковий бенкет: «З цього приводу головний кореспондент при Білому домі М. Сміт писав: «Більшість пасажирів похоронного поїзда були найближчими співробітниками Рузвельта. Не встиг сховатися з очей увінчаний жалобними прапорами вокзал Гайд-Парку, як почалося щось на зразок похоронної тризни. Алкоголь лився рікою в кожному купе і кожному салоні. Фіранки на вікнах були спущені, і зовні поїзд виглядав як будь-який інший, який везе траурних гостей додому. Але за цими фіранками рузвельтівські підручні розважалися повним ходом...» [171]. Чому ж прикінчили Рузвельта? Відповідь очевидна: якби цього не зробили, то ще один президентський термін цієї людини просто поклав би США (а з ними і увесь світ) до загребущих лап товаришів з Кремля. Лише в Державному департаменті США станом на 1950 рік було виявлено 205 агентів радянських спецслужб та членів Компартії США, що одне й те саме. Це вже після того, як за часів Гаррі Трумена багатьох підручних Рузвельта на кшталт Елджера Хісса, було з державної служби видалено. Чого лише варте «ядерне шпигунство». Один із розробників американської ядерної програми Еміль Фукс перебував на зв’язку з НКДБ СРСР з 1943 року. Мортон Сорбел, Юліус та Етель Розенберги, Теодор Холл й інші шпигуни у самому серці атомного проєкту США – давно відомі любителям історії.
Або ось Гаррі Декстер Уайт. Знаменитий американський економіст, автор проєкту Міжнародного валютного фонду та один з творців Світового банку. У 40-і роки – помічник міністра економіки США і за сумісництвом агент радянських спецслужб. Саме він «здав» радянській розвідці т. зв. «План Моргентау», який передбачав запобігання можливості розв’язання Третьої світової війни Німеччиною після її капітуляції. І це лише верхівка айсбергу. Крім усього іншого, радянська агентура підштовхувала Рузвельта до встановлення авторитарної влади в країні. Мало хто знає, що ця «велика людина» стоїть за вбивством свого прямого конкурента на виборах 1936 року сенатора Хью Пірса Лонга. Мало хто відає про те, що з 1940 по 1944 рік при Рузвельті віце-президентом (тобто другою людиною в державі) був такий собі Генрі Уоллес, відвертий «сталініст» і шпигун. На щастя, противникам Рузвельта вдалося влаштувати гучний скандал і на виборах 1944 року Рузвельт мусив Уоллеса відставити і взяти кандидатом у віце-президенти Гаррі Трумена. Переконаний – якби Рузвельту дали посидіти у Білому домі четвертий термін, до 1948 року і при ньому були би Уоллес, Гопкінс, Хілл та інша таємна сталінська рать, з демократією у цій країні було б покінчено, а на Капітолійському пагорбі та в Білому домі вгніздилися товариші з партквитками Комуністичної партії.
На секундочку, щоб ви розуміли масштаби: на початку Другої світової війни чисельність Комуністичної партії США сягнула 100 тисяч. Навіть у 1956 році після кількарічного жорстокого тиску політики маккартизму, американських комуністів залишалось близько 10 тисяч. Саме через це – як на мене – містера Рузвельта й звільнили з посади (вибори Рузвельт вигравав завдяки вмінню маніпулювати настроями «простих людей) найбільш радикальним способом. Спочатку зробивши віце-президентом антикомуніста та «яструба» Трумена, який за Конституцією перебрав на себе обов’язки президента. Трумен одразу зробив поворот на 180 градусів. Тіло Рузвельта ще не охолонуло, а США вже припинили постачання до СРСР зброї, стратегічних матеріалів та продовольства за програмою ленд-лізу. Навіть уже навантажені кораблі почали розвантаження.
Було проведено комплекс заходів щодо витіснення Москви з різних регіонів, де вона до цього почувалася, мов на Мальдівах. Основним аргументом стала ядерна бомба. Саме вона змусила Сталіна виконати домовленість і забратися геть з Ірану, поховавши самопроголошені Демократичну республіку Азербайджан (т. з. «Іранський Азербайджан») та Курдську Народну Республіку (Мехабадська республіка).
Радянські війська було виведено з Ірану у травні 1946 року. Сталася невдача в Греції. Як не намагався Сталін ще з 1944 року змусити місцевих комуністів тимчасово замиритися зі своїми противниками – все намарне, там тривала громадянська війна. А Сталіну було дуже потрібно, аби влада до комуністів прийшла легітимно аби не потрапити під тиск міжнародної спільноти.
Вторгнення до Туреччини (першим секретарем Стамбульського міськкому ВКП(б) мав стати радянський розвідник-нелегал Андронік Вартанян) під загрозою ядерних американських бомбардувань відклали до «кращих часів», які так ніколи і не настали. До речі, після захоплення Туреччини особливе значення надавалося поверненню Стамбулу «історичної назви» Царгород.