Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 42)
Лише у перші місяці війна була млявою, але це й зрозуміло: ні Англія, ні Франція до неї не готувалися, а Німеччина – так. Тому кидатися відчайдушно на німецькі кулемети і танки союзники не поспішали. Не мали сил. Наприклад, експедиційний корпус Британії у Європі налічував лише 10 дивізій, майже без танків. Дві легкі розвідувальні бригади і 1-а танкова бригада, яку доправили на материк, погоди не робили. Лише після початку війни у Британії почали формувати 1-у танкову дивізію. У 1940 році сформовано Розвідувальний корпус, до якого входили 23 бронетанкові розвідувальні полки. З лютого 1940 року почалося формування 7-ї бронетанкової дивізії. Так що радянські пропагандисти даремно звинувачували французів та британців. Але поступово війна розгорялася. Передусім, на морі. У «Битві за Атлантику» втрати були страшні. Гітлерівські підводні човни влаштували справжній терор на морських комунікаціях. З вересня по грудень 1939 року Британія втратила 114 суден. У 1940 році – ще 471 корабель. На літо 1941 року Великобританія втрати склали третину торгівельного флоту, що завдало важкого удару по економіці. І якщо британсько-французькі союзники, хоч і «дивно», але воювали – що робив СРСР? А він, за твердженнями комуністичних агітаторів, війну «відтягував».
І тут нам знову малюють зі Сталіна такого собі Іванушку-дурника. Мовляв, він розраховував воювати з нацистами, але лише у 1942 році. А до цього треба було гарненько підготуватися. Бо мало було танків, літаків, гармат. І тут таки включається затрапезний міф про «одну гвинтівку на трьох». Частина більшовицьких вождів справді була неосвічена. Сталін теж не мав системної освіти. Проте був у нього досвідчений начальник Генерального штабу, один із найкращих ще царських офіцерів – Борис Михайлович Шапошников. Він популярно пояснив би вождю та його Політбюро, що Німеччина вже у стані війни, її економіку мобілізовано, переведено на військові рейки і з кожним днем, місяцем і роком Третій Рейх і його Вермахт стають сильнішими. Шапошников на пальцях мусив пояснити Сталіну, Ворошилову, Молотову, що у війну 1 вересня 1939 року Гітлер вступив, маючи лише 3 195 танків та аж цілих 5 штурмових гармат на їхній базі; що більш ніж половина цих танків – командно-штабні, які не мають озброєння, або танкетки з кулеметами; ще 40% танкового парку Гітлера – це легкі застарілі Pz-ІІ; що лише 300 середніх танків Гітлера – Pz III та Pz IV гідні якоїсь уваги. Але щомісяця кількість останніх зростатиме. Що на 1940 рік, як доповідає розвідка, планується запуск в серію нових модифікацій німецьких середніх танків з потужнішою гарматою та бронюванням, а також нових типів літаків. Водночас Шапошников теж на пальцях мав пояснити, що проти цих слабеньких (зрозуміло, що у порівнянні з радянськими, а не англо-французькими) гітлерівських бронетанкових та авіаційних з’єднань, СРСР, незважаючи на «конфлікт» з японцями на річці Халхин-Гол, може спокійно виставити понад 9 тисяч танків, включно з важкими і понад 5 тисяч літаків. І ще у запасі залишиться дещиця. Бо загальна чисельність танкового парку Сталіна перевищує 21 тисячу. І будьте певні, мої любі читачі, – усе це Борис Михайлович Шапошников товаришам із Політбюро пояснив.
А товариші, хоч і неграмотні, але все ж не клінічні ідіоти. І розуміли, що удар у спину розвернутому проти французів та англійців Вермахту буде смертельний. Що західні союзники не забаряться використати ситуацію й кинуть свої дивізії вперед. В їхніх же інтересах кинути – щоб завадити більшовикам захопити більшу частину Європи під маркою боротьби з фашизмом. Борис Михайлович Шапошников мав популярно пояснити, що подальше «відтягування» війни може вилізти боком. Якби Сталін вирішив у травні 1940 року завдати удару по німцях, на гігантських просторах від Данії до Австрії, його могли б зустріти аж цілих 13 дивізій німецьких. Решта пішла воювати проти Франції. «З округів ППО Кенігсберга, Бреслау, Дрездена, Нюрнберга, Відня було знято всі винищувачі до одного. У зоні ППО Берліна було залишено штаб 3-ї винищувальної ескадри і одна з її винищувальних груп (II/JG-3). Заразом 49 літаків, з них станом на 10 травня 1940 р, лише 39 справних» [106].
Але Сталін, Ворошилов, Молотов, Жданов і примкнулий до них Георгій Димитров прагнули не розгрому фашизму, а чогось зовсім іншого. Тому проти Гітлера ні «дивної», ні якоїсь іншої війни не почали. Вони почали війну з… Фінляндією. Фінляндія входила до радянської «сфери інтересів» за пактом Молотова-Ріббентропа (до речі, якщо хто не знав – Литва мала стати німецькою, але Сталін «виміняв» її у Гітлера на деякі землі у Польщі), і товариші у Кремлі подумали, що настав час «вирішити деякі територіальні питання». Радянські агітатори винними у війні зробили фінів. Причому доволі цинічно. Мовляв, ми пропонували їм удвічі більшу територію у Карелії в обмін на їхні землі на Карельському перешийку. Але вони, нехороші, щастя свого не зрозуміли. Тож нехай начуваються. Те, що «землі», які Сталін пропонував фінам на обмін, були «менш цінними», у розрахунок не бралося. Уявіть, що вам сусід пропонує віддати йому 5 соток вашого городу, де земля чорнозем, а натомість отримати від нього 10 соток кам’янистої ділянки, на якій навіть осот не росте.
Війна з Фінляндією була однією з тих, що їх називають «гібридними».
Офіційно її не було оголошено. Почалася вона після обстрілу радянською артилерією власних військ й звинувачення в цьому фінів. Від розслідування «інциденту» незалежною міжнародною комісією більшовики відмовилися. Натомість вони кинули війська у наступ, відбили прикордонне місто Терійокі і швиденько створили в ньому маріонетковий «уряд» Фінської Демократичної Республіки, який очолив старий фінський комуніст, член виконкому Комінтерну Отто Куусінен, який ще з 1918 року сидів у Москві. Основу «армії» ФДР склала 106-та гірськострілецька дивізія РСЧА з Ленінградського військового округу, перевдягнена у трофейні польські однострої. У радянській пропаганді та війна називалася «оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії». Смішно, правда? «Оскаженіла фінська воєнщина» мала 1 танк проти 88 радянських, 1 гармату проти 5 радянських і 1 літак проти 9 радянських. Населення Фінляндії на 1939 рік складало 3,7 мільйони, а СРСР близько 170 мільйонів. Але, за твердженням радянських вождів, фінів це не зупинило і вони пішли у похід… А, до речі, яка мета того походу була? Захопити Москву? Дійти до Уралу? Про це Агітпроп радянських людей просив не замислюватися. Напали – і все тут. Оскаженіли, словом. СРСР захищався дуже дивно. Вони кинулися на Лінію Маннергейма, якою фіни відгородилися від «миролюбних» більшовиків. І штурмували її місяць за місяцем, незважаючи на те, що увесь світ, крім Німеччини та Італії, засудив СРСР як агресора і надавав крихітній Фінляндії матеріальну і фінансову допомогу; незважаючи на страшні втрати; незважаючи на те, що СРСР за розв’язання війни було виключено з Ліги Націй. Війну ту СРСР виграв. Майже. Лінію Маннергейма було зрештою прорвано. Ціною майже 170 тисяч солдатських життів (фіни втратили 25 тис.), без врахування поранених, хворих і обморожених. План захоплення всієї країни довелося зупинити, адже Англія та Франція пригрозили війною. А бити з ними горщики не хотілося. Тож РККА зупинилася.
Та треба пам’ятати, що в будь-який момент вона могла рушити вперед. Закінчення фінської кампанії майже збіглося з активізацією на європейських фронтах. І тут більшовиків спіткав шок – чи не більший, аніж панів у Лондоні та Парижі. Виявилося, що Манштейн, Гудеріан, Герінг, Тома, Гепнер не даремно крутилися на спецкурсах в СРСР. Виявилося, шо німецькі військові, поки їхні противники були заколисані книгою генерала фон Лееба «Оборона», потайки розробили нову, наступальну стратегію війни – «бліцкриґу» або «блискавичної війни». Протягом травня-липня 1940 року все було скінчено.
Французьку армію та британські експедиційні сили розбито. Залишки останніх було евакуйовано з Дюнкерка 4 червня 1940 року. Британська армія втратила майже усі свої танки і польову артилерію. Деморалізовані французи, половина з яких раптом дуже «втомилися від війни», капітулювали. До речі, відбувся «бліцкриґ» лише завдяки радянській економічній допомозі. Ще 19 серпня 1939 року, тобто до підписання пакту Молотова-Ріббентропа, між СРСР і Третім Рейхом було укладено торгівельну угоду. Деревину, бавовну, бензин, нафту, платину мав постачати СРСР нацистам. Платина, аби ви знали – це не лише коштовний метал. Платина використовується у хімічній промисловості, у металургії; без платини не буває електронного обладнання для військового зв’язку, бойових літаків, кораблів та підводних човнів; для танків та артилерії. Тощо, тощо, тощо…
Могли більшовики і не кидати армади танків проти Гітлера. Могли просто заявити: вибачай, Адольфе, але торгівельну угоду ми підписали до того, як ти на Польщу напав і війну розв’язав. Тепер ти – негарна людина, «редиска». Тому вибачай, але воюй без нашого бензину, платини, цинку, нікелю, бавовни, залізної руди, марганцю, вольфраму, зерна та сала. Самим мало. Танкістів треба навчати і «сталінським соколам» літати треба. Штанів для народу не вистачає. Замість цього Сталін оголосив злодіями англійців та французів. Але й це не все. Якщо кляті британці та кляті французи є паліями світової війни – більшовики у Кремлі мають радіти. Францію та Британію, які напали на Німеччину, розбито і покарано. Миролюбний СРСР залишився осторонь війни.