Павел Загребельный – Безслідний Лукас (страница 31)

Може, самовдоволеність і самозасліплення, що ними страждають сьогодні американці, успадковані ними від єгиптян? Індійці винайшли колесо, китайці компас, а єгиптяни? Дзеркало? І, може, його оманлива глибина затьмарила навіть велич пірамід, засліпила нас, знетямила, зробила рабами комплексів і найнижчих почувань?

За прикладами Лукасові не треба було далеко ходити. У кріслі поряд хропів і заслинювався після чергових порцій американського кукурудзяного віскі містер Ор, мов нагадування про жорстоку реальність життя, про його примітивність, коли не осяяне воно могутністю розуму.

Невже ці люди з фонду «Імансипейшн», як відшкодування за кошти, витрачені на подорож Лукаса, вирішили поглумитися з нього, пославши наглядачем містера Ора? Яка жорстока іронія: вирушити на пошуки розуму, маючи своїм помічником безнадійного дурня?!

Зате містер Ор був наділений од природи здатністю до сублімації. Він міг негайно переходити з одного стану в інший без будь-яких проміжних ступенів. Щойно він покрикував у тебе над вухом, проголошуючи свої «однозначні» пошлості, як уже хропів. Хвилину тому мало не напівмертвий од сп’яніння, а тут стріпнув це з себе, мов гусак воду, і виказує тверезість, якій могли б позаздрити всі абстиненти світу. Може, саме за це й тримали його в фонді, до того ж використовуючи для нестандартних доручень, як, скажімо, поїздка Лукаса?

Хоч як там було, та щойно колеса «боїнга» вдарилися об бетонну доріжку каїрського аеропорту, як містер Ор стрепенувся, заворушився всіма суглобами, виказуючи такі невичерпні запаси енергійності, що їх вистачило б і для пробудження сходу від тисячолітніх снів, і для залагодження всіх конфліктів і протиріч, які розшарпували цю частину світу з дикою безжальністю і несамовитістю.

— Як спалося, містер Ор? — делікатно поцікавився Лукас.

— Як? Спав? — обурився той. — Я однозначно ніколи не сплю!

— А що ж ви робите в літаку?

— Я лежу і обдумую організацію нашої подорожі. Технічний бік справи. Влаштування і залагодження. Непередбачені ситуації і конфлікти. Перебування і пересування. Контакти і наслідки. Конфронтації і фрустрації. І все однозначно!

— Чи не занадто велике навантаження для вашого маленького прізвища? — Лукасові не хотілося завчасно іронізувати, але він не міг стриматися, дивлячись на цього надутого індика, посланого йому долею замість традиційної смаженої індички на День Вдячності[22].

— Моє прізвище? — обличчя містера Ора заграло відблисками всіх пекельних вогнів. — Попрошу однозначно не чіпати мого прізвища! Лаконічно можу повідомити: Чарльз Спенсер Четвертий Ор, однозначно білий, англосакс, протестант, штат Кентуккі. Як сказав чоловік моєї середульшої тітки: наш родовід чистий від негритянської, слов’янко!», італійської і жовтої крові. Ми англосакси однозначно!

— Вважайте, що ми з вами порозумілися, містер Ор, — спокійно промовив Лукас. — А тепер нам доведеться покинути американську територію «боїнга-747» і ступити на землю Єгипту. З чим я вас і вітаю. Сподіваюся, ви вже не вперше в Єгипті?

— Однозначно так, але з іншими цілями.

— Ви хочете сказати, що вас не цікавили піраміди?

— Я їх однозначно не помітив.

Нарешті Лукас збагнув, як йому тяжко пощастило: він подорожуватиме не просто з стандартним американським дурнем, а з найдурнішою людиною всіх часів. Бути в Єгипті й не зауважити пірамід! На таке здатен хіба що пірамідальний ідіот.

Та знов Лукасів критицизм щодо містера Ора розвіявся майже безслідно після того, як вони блискавично пройшли паспортний і митний контроль в аеропорту, як їх, мало не виносячи на руках, вмістили в простору, мов дім, машину незнаної марки, як, розлякуючи сиреною автомобілі й пішоходів, віслюків і поліцейських, ввірвалися вони на покручені вулички Каїра, тоді вилетіли на широкі, майже американські магістралі, і містер Ор, покивуючи пальчиком, ніби в літаку, коли велів нести чергову порцію віскі, показував: сюди, тепер туди, а тепер ще й он куди.

— Готель «Хілтон», — нарешті кинув він водієві, недбало пожовуючи товстелезну сигару, яку не запалив чи то навмисне, чи просто забувши.

— О-о, «Хілтон»! — захоплено вигукнув чорновусий водій, мабуть, сподіваючись на щедрі чайові од таких вельможних пасажирів.

— Хіба ми там житимемо? — поцікавився Лукас.

— Ми могли б там жити однозначно, — просичав містер Ор. — А тепер або проїдемо мимо, або не зупинимось.

— Це можна витлумачити як докір мені: чому не ставив умов фондові «Імансипейшн»? — Лукасові було цікаво спостерігати за цим чоловічком, який пиндючився вже з першого дня їхньої подорожі. А що буде далі?

— Фондові «Імансипейшн» ніхто не може ставити умов! — гордовито заявив містер Ор. — Бо фонд однозначно приватний, а все, що приватне, в Америці недоторкане і священне. А каїрський «Хілтон» я повинен побачити, бо доведеться тут або користатися телетайпом, або пити в барі американський бурбон, якого більше ніде не знайдеш.

«Хілтон» був такий, як по всьому світу: сірий, високий примітивний і з претензією на місцевий колорит: стилізований під давнину архітектурний елемент на фасаді і перед під’їздом — невеличкий ставочок із густими заростями папірусу.

— Тут не зупинимось, — скомандував містер Ор, — до «Семираміди». Такий американський готель зіпсували вульгарним комишом з негритянських боліт!

— Це папірус, — сказав Лукас терпляче, бо вже збагнув, що містер Ор не тільки дурний, але й тяжко неписьменний, і його всю дорогу доведеться просвіщати. Все ж якась розвага.

— Папірус, — повторив Лукас, — рослина, якій єгипетська цивілізація завдячує, можливо, не менше, ніж пірамідам і фараонам.

— З неї що — робили напій, як наша кока-кола? — зобразив млявий інтерес на своїй засняділій фізіономії містер Ор. — Тоді чому я не знаю такого слова?

— Будемо вважати, що вже знаєте. — Лукас був суцільна терпеливість. — Окрім «папірусу», від древніх єгиптян лишилися слова: оазис, ібіс, ебоніт, базальт, натр, а також імена Сусанна, Пафнутій, Псой, Пахом, Онуфрій.

— Однозначно варварські імена! — заявив містер Ор. — Щодо мене, то я знаю тільки імена американських президентів, моєї дружини Кеті, трьох тіток — Ади, Мінни і Мейбл і трьох моїх доньок — Мауд, Емілі, Шейли.

— У вас аж три доньки? — подивувався Лукас.

— Коли я маю трьох рідних тіток, то чому б не мав і трьох донечок? — гордовито випнув груди містер Ор, і перед очима в Лукаса за добрим американським звичаєм негайно розгорнувся широкий шкіряний гаман і з його надр з’явився кольоровий знімок трьох ніжних створінь, рудих і синьооких, точнісінько, як Пат.

— Це ваші доньки? — не повірив Лукас.

— Або я їхній батечко, або вони мої рідні доньки. Однозначно! — містер Ор нарешті запалив сигару і прискалив око чи то від диму, чи від хитрого вдоволення несподіванкою, якою зміг вразити цього хвалька, що корчить з себе всезнайку. Піраміди! Учені!

— Піраміди я бачив не тут, — несподівано для Лукаса заявив містер Ор, — а в «Бен Гурі» і в «Клеопатрі». А для вчених однозначно знаходив тут місце Наполеон. Перед кожною єгипетською битвою він командував: «Осли й учені — всередину!»

— Може, не станемо уточнювати, хто з нас учений, а хто осел? — добродушно підморгнув Лукас.

Все ж таки містер Ор був рідним батечком аж трьох дівчаток, схожих на його Пат.

Готель «Семіраміда», білий зовні, білий зсередини, без жодних прикрас, якийсь мовби навмисне оголений, нагадував не звичний готель для житла, а величезну декорацію для екзотичного фільму. Меблі в номерах — ніби з фараонських гробниць: тільки дерев’яні, сувора доцільність, нічого зайвого, аскетизм у прикрасах. Вся обслуга: в рецепції, в номерах, у ресторані, — чорношкірі юнаки, високі, мабуть, як Лукас, у довгому білому вбранні, що не могло приховати їхньої зграбності і, сказати б, витонченості, так наче народилися вони не в Єгипті і не в наш час, а в легендарній країні Куш, звідки прийшли сюди слідом за золотом і слоновою кісткою, яку везли для фараонів. Всі ці думки промайнули в Лукасовїй голові, але він завбачливо не став ділитися ними з містером Ором.

Містер Ор забажав мати суміжні номери, так щоб вони з’єднувалися між собою дверима.

— Я повинен однозначно дбати про нашу спільну безпеку, — поважно пояснив він,

— Приймається без заперечень, — безтурботно відгукнувся Лукас.

— Спільних дверей раджу не замикати, — містер Ор щосили вдавав діловитість і море енергії. — Після вечері мені доведеться відлучитися на якийсь час, щоб зв’язатися по телетайпу з фондом, але ти повинен бути напоготові. Лівійські терористи і однозначно червоні…

— Ви тільки скажіть, коли передбачається напад лівійських терористів і чим вони будуть озброєні: в’єтнамськими базуками чи цеглинами з Кремлівського муру? — Лукас відверто глузував з містера Ора, однак той і вухом не повів.

— Досить мені виглянути з вікна, як я їх уже бачу. Або ми йдемо до ресторану, або ми будемо вечеряти, — в своїй загадково малописьменній манері заявив він. — Я однозначно переодягаюся для «Хілтона».

— Як на мене, то я ні переодягатися, ні до «Хілтона», — безжурно заявив Лукас. — Я спускаюся вниз, з’їдаю стандартну єгипетську вечерю, потім даю лад своїй «техніці» і лягаю спати, бо вже завтра в мене — піраміди; спека, мухи і пил.

Відчуття доісторичної оголеності невідступно переслідувало Лукаса і в ресторані готелю. Нечутними тінями прослизали між столиками ебенові постаті вихідців з країни Куш, ще посилюючи враження, ніби потрапив ти в царство мертвих.