Оноре Бальзак – Філософські етюди (страница 52)

Такими були послідовні фази нещастя, через які пройшла родина Клаасів, перш ніж дійшла до стану своєрідної громадської смерті, що спостигла її на той час, з якого починається наша оповідь.

Це жахливе становище ускладнюється ще й чисто практичною стороною справи. Як усі жінки з палкою душею, пані Клаас відзначалася нечуваною безкорисливістю. Ті, хто справді кохає, знають, яка то дрібничка гроші супроти почуттів і як не хочеться про них і думати. Одначе Хосефіна не могла приглушити в собі гострої тривоги, коли довідалася, що чоловік має триста тисяч франків боргу, позичених під заставу своїх маєтностей. Наявність цих закладних документально підтверджувала, що не марними були тривожні чутки та припущення, які ходили по місту. Опанована цілком зрозумілим неспокоєм, пані Клаас була змушена, пригнітивши гордість, звернутися за поясненнями до но-таря, який вів справи Клааса, втаємничити його у своє горе або принаймні дозволити йому про все здогадатися і нарешті почути від нього таке принизливе запитання:

— То ваш чоловік досі нічого вам не сказав?

На щастя, Клаасів нотар доводився йому майже родичем, і ось яким чином. Дід Валтасара узяв за дружину дівчину з родини антверпенських П’єркенів, що були ріднею П’єркенам із Дуе, які від часів того шлюбу і вважали Клаасів своїми родичами, хоч і не мали з ними якихось близьких взаємин. Пан П’єркен, двад-цятишестирічний молодик, який щойно успадкував справу свого батька, був єдиним, хто досі мав доступ у дім Клаасів. Останні кілька місяців Хосефіна жила в такому цілковитому усамітненні, що нічого не знала про крах, про який говорили в усьому місті. Нотар мусив повідомити їй цю новину. Він сказав, що Клаас, мабуть, заборгував великі суми фірмі, яка постачала для нього хімічні речовини. Навівши довідки про Клаасів статок та про довіру, якою він користувався, фірма приймала всі його замовлення і, незважаючи на великий розмір боргу, без побоювань надсилала йому посилки. Пані Клаас доручила П’єркенові зажадати рахунки на виконані для чоловіка замовлення. Через два місяці Проте й Шифревіль, фабриканти хімічних реактивів, надіслали підсумковий рахунок, що досягав майже ста тисяч франків. Вивчаючи докладений до рахунку опис, пані Клаас і П’єркен дивувалися дедалі дужче. Хоч багато пунктів лишилися для них незрозумілі через ужиті там чисто наукові або комерційні терміни, вони відчули страх, побачивши в рахунку назви багатьох цінних металів і навіть діамантів — правда, в малих порціях. Велика сума боргу легко пояснювалася кількістю замовлених товарів, тим, що пересилання деяких реактивів і дорогих апаратів вимагало застережних заходів, надзвичайно високою ціною хімічних речовин, що пояснювалося або їхньою рідкістю в природі, або складним процесом добування й нарешті дорожнечею фізичних та хімічних приладів, виготовлених за спеціальними замовленнями Клааса. В інтересах свого родича нотар навів довідки щодо Проте й Шифревіля, і добра слава цих торговців не давала підстав сумніватися в правильності 'їхніх розрахунків із Клаасом, якого, до речі, вони часто навіть звільняли від зайвих витрат, повідомляючи його про результати, добуті паризькими хіміками. Пані Клаас попросила нотаря нікому не розповідати в Дуе про ці закупи чоловіка — інакше його визнали б за божевільного. П’єркен відповів, що він, не бажаючи завдавати шкоди добрій славі Клааса, і так до останнього моменту не складав нотаріальних зобов’язань, нині неминучих, оскільки суми, довірені Клаасові його клієнтами на чесне слово, були надто значними. Він відкрив своїй родичці справжні розміри лиха, сказавши їй, що коли вона не знайде способу перешкодити чоловікові так безумно марнотратити свій статок, через півроку спадкова маєтність буде обтяжена іпотечними заставами, які перевищуватимуть її вартість. Що ж до нього, П’єркена, то він уже остерігав свого родича з усією обережністю, необхідною у стосунку до людини, яка здобула собі таку цілком заслужену пошану, але нічого не домігся. Раз і назавжди Валтасар йому відповів, що трудиться заради слави й добробуту своєї родини.

Таким чином, до сердечних мук, які терзали пані Клаас ось уже два роки, накладаючись одна на одну, так що кожна нова прикрість обтяжувалася всіма колишніми, тепер додався і страх — моторошний, невтолимий страх перед майбутнім, яке обіцяло їй жахливі випробування. Жінки наділені передчуттями, правдивість яких іноді межує з чудом. Чому жінки здебільшого бояться, а не плекають радісних надій, коли йдеться про найважливіші життєві інтереси? Чому вони вірять лише у те щасливе майбутнє, яке їм обіцяє релігія? Чому так точно вони вгадують катастрофи з маєтністю або кризи, що загрожують нашим долям? Можливо, почуття, яке єднає їх із коханим чоловіком, допомагає їм навдивовижу добре зважувати його сили, оцінювати здібності, вивчати вподобання, пристрасті, вади і переваги; постійне спостереження за цими рушійними причинами, які завжди діють у них на очах, наділяє жінок справді фатальним даром передбачати наслідки цих причин за всіх можливих обставин. Те, що вони бачать у сучасному, дозволяє їм судити про майбутнє — цю проникливість легко пояснити досконалістю 'їхньої нервової організації, яка дає їм змогу вловлювати найнепомітніші прояви в царині думки й почуттів. Усе в них вібрує в унісон із могутніми духовними струсами. Вони або передчувають, або передбачають. Таким чином, хоч пані Клаас уже два роки була, по суті, розлучена з чоловіком, вона передчувала, що він змарнує свій статок. Вона правильно оцінила нестямний порив Валтаса-рової думки, його незламну впертість; якщо справді він хоче відкрити спосіб виготовляти золото, то він спокійно вкине у горнило дослідів і свій останній шматок хліба; але чого все-таки він шукає? Досі материнське почуття і подружня любов так зливалися в серці цієї жінки, що між ними ніколи не вставали діти, яких однаково міцно любили і вона, і її чоловік. Та іноді вона раптом починала більше почувати себе матір’ю, ніж дружиною, хоча частіше бувала більше дружиною, аніж матір’ю. Вона завжди була готова пожертвувати своїм статком і навіть дітьми заради щастя чоловіка, який обрав її за дружину, покохав, обожествив, чоловіка, для якого й тепер вона була єдиною жінкою в світі, але часто її мучили докори сумління, що вона не досить любить дітей, й обсідали гнітючі сумніви. Як жінка вона страждала за того, кому віддала серце; як мати — страждала за своїх дітей; як християнка — страждала за всіх. Вона мовчала, ховаючи в душі жорстоку бурю, адже тільки чоловікові дано право вирішувати долю родини, тільки йому дозволено влаштовувати 'їхнє життя за своїм уподобанням, і за свої вчинки він звітує лише перед Богом. Та й чи могла вона докоряти Валтасарові за те, що він користується її статком, після того як за десять років подружнього життя він стільки разів доводив свою некорисливість? Чи їй бути суддею його задумів? Проте совість у згоді з почуттям та законами твердила їй, що батьки лише оберігають майно дітей і не мають права позбавляти їх матеріального достатку. Щоб ухилитися від розв’язання цих пекучих питань, Хосефіна воліла заплющувати очі, наслідуючи людей, які відвертають погляд від провалля, на дно якого, вони знають, їм доведеться впасти. Ось уже півроку чоловік не давав їй грошей на домашні витрати. Вона розпорядилася таємно продати в Парижі дорогі діамантові прикраси, які брат подарував їй у день весілля, й запровадила в домі сувору ощадливість. Вона відпустила гувернантку дітей і навіть Жанову годувальницю. В давнину така розкіш, як власні екіпажі, була невідома буржуазії, скромній у своїх звичаях і гордій у почуттях, а отже, й дім Клаасів був непристосований до цього новітнього звичаю, і Валтасар мусив улаштувати стайню та каретний сарай у чужому будинку, який стояв навпроти через вулицю. Але тепер він був такий заклопотаний, що зовсім перестав стежити за цією частиною господарства, яка, звичайно ж, вимагає чоловічого нагляду, і пані Клаас відмовилася від обтяжливих видатків на екіпажі й обслугу — зрештою, цілком зайвих, адже останнім часом жили вони усамітнено; та попри переконливість останнього аргументу, вона не стала прикривати свій вимушений захід слушним приводом. Вона воліла мовчати, бо досі факти майже завжди спростовували її пояснення. До того ж у Фландрії, де, як і в Голландії, вважають безумством витрачати усі прибутки, ощадливість, запроваджена віднедавна в домі Клаасів, і не потребувала виправдання. Правда, Маргариті, 'їхній найстаршій дочці, виповнювалося шістнадцять років, і Хосефіна, звичайно, хотіла б знайти для неї достойного чоловіка і ввести її до світського товариства, як то годилося дівчині, спорідненій з Моліна, з Ван-Острон-Темнінками, з Каса-Реаль.

За кілька днів до того, коли починається наша оповідь, усі гроші, виторгувані за діаманти, було витрачено. А сьогодні, коли пані Клаас вела дітей до вечерні, вона перестріла П’єркена, який саме йшов до неї. Він провів її до самої церкви Святого Петра і дорогою пошепки розповів про становище, в якому опинилася їхня родина.

— Шановна родичко, — сказав він, — я знехтував би дружбу, що поєднує мене з вами, якби приховав від вас справжні розміри небезпеки, яка вам загрожує. Ви повинні поговорити зі своїм чоловіком. Хто, крім вас, зупинить його на краю прірви, куди ви швидко наближаєтеся? Ваші маєтки заставлено, а прибутки з них уже не покривають процентних виплат за позику — отже, вам від цих прибутків не лишається нічого. Якщо ви зрубаєте свій ліс, то позбавите себе єдиного засобу, який міг би врятувати вас у майбутньому. Мій родич Валтасар на сьогоднішній день заборгував паризькій фірмі Проте і Шифревіля тридцять тисяч франків. Чим ви їх заплатите? На які гроші ви збираєтеся жити? І що з вами станеться, якщо Клаас і далі замовлятиме реактиви, скляні колби, вольтові батареї та інший мотлох? Уже й так усе ваше багатство, крім будинку та рухомого майна, розвіялося з газом та сажею. Коли позавчора постало питання про те, щоб віддати в заставу й будинок, знаєте, як мені відповів Клаас? «Ох, чорт!» Оце перша ознака розуму, яка в нього проявилася за останні три роки.