Ольга Токарчук – Веди свій плуг понад кістками мертвих (страница 19)

Дизьо совався на стільці.

— Ну гаразд, диви-но сюди, — Нептун у Терезах — хаос, Уран у Ракові — народ повстає, ліквідація колоніального режиму. Коли Уран входив у сузір’я Лева, вибухнула французька революція, відбулося січневе повстання й народився Ленін. Не забувай, що Уран у Левові завжди представляє революційну владу.

Я бачила, що його це втомлює.

Ні, не було можливості переконати Дизя змінити ставлення до Астрології. Та нехай уже.

Залишаючись сама, я розкладала на кухні мої експериментальні Знаряддя й раділа, що можу досліджувати ці незвичайні залежності.

Спершу я проаналізувала Гороскоп Великої Ступні й відразу потому — Комендантів.

Якщо говорити в загальних рисах, на схильність Людини до нещасних випадків указують: Асцендент, його володар та планети, що перебувають на Асценденті. На природну смерть указує володар восьмого дому. Якщо він опиниться в першому домі, це означає, що смерть станеться із власної вини. Наприклад, через неуважливість. Коли сигніфікатор пов’язаний із третім домом, Людина усвідомлюватиме причину власної смерті. Якщо ж не пов’язаний — жертва навіть не втямить, де сталася фатальна помилка. У другому домі — смерть настане через майно та гроші. За таких обставин на Людину можуть напасти, аби пограбувати й убити. Третій дім характерний для дорожніх пригод і катастроф. У четвертому — смерть через земельну власність або з вини родини, особливо батька. У п’ятому — через дітей, надмірні насолоди або під час занять спортом. У шостому домі — ми самі винні у власних хворобах, через необережність або перепрацювання. Коли володар восьмого дому перебуває в сьомому, то смерть спричинить подружній партнер; це може бути поєдинок, розпач через зраду. І таке інше.

У Гороскопі Коменданта у восьмому домі (загроза життю, дім смерті) знаходиться Сонце, тіло, яке символізує життя, але крім того й владне становище. Воно перебуває у квадратурі — неймовірно складному аспекті — до Марса (насильство, агресія) у дванадцятому домі (Убивство, замах, таємне вбивство) у Скорпіоні (смерть, убивство, Злочин). Володарем Скорпіона є Плутон, отже, влада може бути пов’язаною з такими структурами як поліція, гм, або мафія. Плутон перебуває в кон’юнкції із Сонцем у Левові. Усе це, як на мене, свідчить про те, що Комендант був дуже непростою й таємничою особою, уплутаною в різні брудні оборудки. Що він міг бути жорстоким і нещадним, а його посада запезпечувала очевидні зиски. Цілком імовірно, що крім офіційної роботи, у Поліції, він обіймав значне становище деінде, у чомусь таємному й зловісному.

На додачу, володар Асценденту перебуває в Овені, який керує головою, тож насильство (Марс) стосується його голови; це причина смерті — удар по голові. І ще я пригадала, що Сатурн у тваринному знакові — Овені, Тільці, Левові, Стрільці й Козерогові — віщує небезпеку для життя з боку дикої або агресивної Тварини.

— У «Пеклі» Данте говорить вустами Вергілія, що в астрологів були страхітливо поскручувані шиї, — зауважив Дизьо на закінчення моїх розумувань.

— Ворушись, брате, не сором мене, — мовила я до Самурая, але він лише прохурчав щось у відповідь, проте відразу й здивував. Це така собі лояльність. Коли живеш разом стільки часу й очікуєш взаємної підтримки, зроджується щось схоже на дружбу. Я знаю, що він уже в поважному віці, і з кожним роком йому все важче пересуватися. Так само, як мені. Знаю й те, що занедбую його, і що ця зима добряче далася йому взнаки. Як і мені. Я маю в багажнику все на випадок якоїсь Катастрофи. Лопату й мотузки, електропилу, каністру з бензином, мінеральну воду й пачку крекерів, які, певне, вже відсиріли, бо я вожу їх там від осені. Є ще ліхтарик (ось, де він!), аптечка, запасне колесо й помаранчевий туристичний холодильник. Тут у мене також другий балончик зі сльозогінним газом на випадок, якщо на мене хтось нападе дорогою, хоча це й маловірогідно.

Ми їхали Плоскогір’ям у бік села, луками й чудовими пустищами. Ледь пробивалася несмілива зелень. Із землі стриміли листочки молодої кропиви, маленькі й ще слабкі. Важко уявити, що за два місяці вони стирчатимуть штивні, пихаті й небезпечні, з пухнастими зеленими китицями, повними насіння. Біля самої землі край дороги видніють мініатюрні личка стокроток — мені завжди здавалося, що вони мовчки спостерігають за кожним, хто повз них проїздить і суворо нас оцінюють. Армія гномиків.

Я припаркувалася біля школи й до машини відразу підбігли мої малі учні — їх завжди захоплювала Вовча голова, приклеєна на передніх дверцятах Самурая. Тоді провели мене до класу, щебечучи й невтомно базікаючи одне поперед іншого та смикаючи за рукави светра.

— Good Morning, — сказала я.

— Good Morning, — відповіли діти.

Була середа, і ми почали свій звичний ритуал. На жаль, половина класу знову була відсутня, хлопчиків забрали з попереднього уроку через якісь приготування до першого причастя. Довелося знову повторювати пройдений матеріал. Наступного уроку я навчала дітей слів, пов’язаних із природою, тож трохи насмітила й потому мене висварила технічка.

— Після вас завжди в класі, як у свинюшнику. Це школа, а не дитячий садок. Навіщо вам ці брудні каменюки й водорості?

У цій школі вона була єдиною людиною, якої я боялася, а її скрипучий, сповнений докору голос, дратував мене. Уроки дуже втомлювали, навіть фізично. Я знехотя попленталася по крамницях і на пошту. Купила хліба, картоплі й купу інших овочів. Дозволила собі придбати таку розкіш, як камбозола, щоб принаймні цим улюбленим сиром покращити собі настрій. Інколи я вибираю собі різні журнали й газети, але зазвичай читання їх викликає в мене незрозуміле почуття провини. Що я чогось не зробила, про щось забула, не можу впоратися із завданнями, не встигаю зробити щось важливе й відстаю від решти. Газети, без сумніву, праві. Та коли уважно поспостерігати за метушнею на вулиці, спадає на думку, що в купи інших людей ті самі проблеми й вони теж чогось у житті не зробили.

До міста перші слабенькі прояви весни ще не дійшли, певне, вона хазяйнувала на околицях, у дачних садочках, біля струмків, як колись ворожі армії. На бруківці ще від зими залишилися купи піску, яким посипали слизькі тротуари. Зараз, на Сонці, він здіймався курявою й запорошував щойно витягнуті із шаф весняні туфлі. Міські клумби виглядали кволими. Газони були забруднені собачими гівнами. Вулицями сновигали посірілі люди із примруженими очима. Вони здавалися приголомшеними. Вишиковувалися в черги до банкоматів, щоб зняти двадцять злотих, яких мало б вистачити на сьогоднішні продукти. Поспішали до поліклініки, бо мали талончик на 13.35, або прямували на цвинтар, щоб поміняти зимові пластмасові квіти на живі весняні нарциси.

Я була до глибини душі вражена цим людським мурашником. Іноді мене огортає таке зворушення, гадаю, що це пов’язане з моєю Недугою; мій імунітет слабне. Я зупинилася на похилому ринку й мене охопило могутнє почуття спільноти з перехожими. Кожен був братом і кожна — сестрою. Ми були такими схожими одне на одного. Тендітні, беззахисні, нас так легко було знищити. Ми довірливо метушилися під небом, від якого не доводилося чекати нічого хорошого.

Весна — це лише короткий перепочинок, за яким наступають могутні війська смерті; вони вже облягають міські мури. Ми живемо в облозі. Якщо придивитися зблизька до кожного моменту, можна задихнутися від жаху. У наших тілах невтримно прогресує розклад, невдовзі ми захворіємо й помремо. Нас покинуть наші кохані, пам’ять про них розвіється в імлі; не залишиться нічого. Лише трохи одягу в шафі, хтось на світлині, кого іноді вже й не впізнаєш. Потьмяніють найцінніші спогади. Усе зникне, поглинуте темрявою.

Я побачила на лавці вагітну дівчину, що читала газету, і раптом подумала про те, що будь-яке невідання є блаженним. Як можна знати все це, і наважитися мати дітей?

Мої очі знову почали сльозитися; я знітилася, мені стало справді незручно. Не могла спинити сліз. Хоч би Алі щось із цим зробив.

Крамниця Доброї Звістки знаходилася на бічній вуличці біля Ринку, увійти туди можна було лише пройшовши через паркінг, що не надто подобалося потенційним клієнтам секонд-хенду.

Уперше я зазирнула сюди минулого року, пізно восени. Я замерзла й зголодніла. Вологі листопадові сутінки нависали над містом, і люди прагнули чогось світлого й теплого.

Від порога вели килимки, чистенькі, барвисті, вони розбігалися між вішалками, на яких одяг було посортовано за кольорами й відтінками; пахло ароматичними свічками й було тепло, майже гаряче, бо під вікнами встановлено великі батареї. Колись тут був Кравецький кооператив інвалідів, про що свідчив помітний ще й досі напис на стіні. Величезний вазон у кутку, рясний кімнатний виноград, що явно був завеликим для квартири колишнього власника. Зараз його виткі пагони пнулися стінами до вітрини. Усе тут нагадувало кав’ярню часів соціалізму, хімчистку й прокат карнавальних костюмів. А посеред усього цього перебувала Добра Звістка.

Саме так я її назвала. Ім’я для дівчини прийшло саме, тріумфально спало на думку. З першого погляду. Тріумфально — чудове, могутнє слово; використовуючи його, власне кажучи, не треба більше нічого пояснювати.

— Я б хотіла теплу куртку, — несміливо промовила я, а дівчина глянула на мене розумним поглядом, блиснувши карими очима. Приязно кивнула головою.