Олег Авраменко – Реальна загроза (страница 43)

— Ну добре, добре, Сашко, — зглянулась вона. — Приєднуйся. — А сама сповзла вниз і повністю сховалася під ковдрою.

Я присунувся до Ліни, укрив поцілунками її розпашіле личко, потім став цілувати груди й одночасно погладжував рукою пружний животик.

— Знаю я вас, — невиразно промурмотіла Ліна, мліючи від наших пестощів. — Зараз доведете мене до відключки, а потім удвох… Ой, Елі, дорогенька, ти куди? Не зупиняйся, продовжуй…

Та було вже запізно. Елі спритно виринула з-під ковдри і поповзла до краю ліжка, де на тумбочці лежав дистанційний пульт. Лише тоді я звернув увагу, що пульт тихенько дзижчав.

— Я налаштувала його на сиґнал, коли прибуде авізо з Землі, — пояснила Елі. — Заждіть трохи, лише перегляну заголовки.

— Боже!.. — простогнала Ліна, міцно пригорнувшись до мене. — Вона якась схиблена, правда, Сашко?

Я не міг не погодитися з нею.

А тим часом Елі за допомогою пульту ввімкнула настінний екран навпроти ліжка і викликала заголовки найважливіших міжнародних новин. На самому початку списку там значилося:

ЮТЛАНД — ЗАГУБЛЕНА КОЛОНІЯ ЗА МЕЖАМИ ОСВОЄНОГО КОСМОСУ. 157-а НАСЕЛЕНА ЛЮДЬМИ ПЛАНЕТА ЗА 540 ПАРСЕКІВ ВІД ЗЕМЛІ.

— От чорт! — хором вилаялися ми з Елі.

У повідомленні аґенції „Euronews“ мовилося:

11 квітня 2637 р., 13:20 за Гринвічем.

На відстані тридцяти мільйонів кілометрів від Марса (протекторат Земної Конфедерації) затримано за підозрою в шпигунстві військовий корвет крейсерського типу невідомої приналежності з бортовим маркуванням „Нью-Оґден“. Як повідомили нашому кореспондентові у Центрі громадських зв’язків Головного Штабу ВКС, це був той самий корабель, що минулої доби вже з’являвся в локальному просторі Сонячної системи. Під час затримання „Нью-Оґден“ здійснив спробу екстреного занурення, проте попереджувальний вогонь з бортових бластерів і плазмотронів, а також скинуті на випередження глибинні бомби змусили його до здачі. Командир корвета, капітан Дж. Вільямс, погодився допустити на борт свого корабля військових інспекторів і запевнив, що „Нью-Оґден“ здійснював не шпигунську, а з ознайомчу місію. Йому було доручено розвідати ситуацію в Сонячній системі перед прибуттям офіційної делеґації планети Ютланд для перемовин з урядом Земної Конфедерації. Речник Головного Штабу, командор М.-А. Фонтейн, відмовилася відповідати на запитання, де розташована вищезгадана планета, про яку немає згадки в жодному з каталогів.

Post Scriptum: в останню хвилину.

Як щойно стало відомо з конфіденційних, але надійних джерел, при вивченні записів бортового комп’ютера „Нью-Оґдена“ фахівці ВКС встановили, що корабель прибув із системи зорі Аруна (каталожний номер SL 20458914), розташованої на відстані 543,12 парсеків від сонця, що приблизно дорівнює 1800 світлових років. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що саме там знаходиться і Ютланд — навіддаленіша від Землі колонія. У наступних випусках „Euronews“ намагатимуться надати своїм абонентам детальнішу інформацію про цю загадкову планету.

— Кляті журналісти! — спересердя промовила Елі. — Всюди мають своїх інформаторів. Вільямсові так і не вдалося довести до кінця свою зраду, але для нас це геть нічого не міняє. Завдяки пресі, фармацевтичні компанії безкоштовно отримали те, за що ладні були викласти грубезні гроші. Втішає лише одне: Вільямс упіймав облизня.

— Слабка втіха, — зітхнув я. — І лейтенант Ґрифіт теж гарний овоч. Його обов’язком, як офіцера безпеки, було негайно знищити всі дані бортового комп’ютера. Він або Вільямсів спільник, або цілковитий ідіот. Та це вже не має значення. Таємницу розкрито, відлік часу почався… Ліночко, тепер ти можеш зв’язатися з рідними. Я скасовую свою заборону.

Ліна не відповіла. Поки ми з Елі чортами сипали, читаючи повідомлення „Euronews“, і кляли надто пронозливих журналістів, вона заснула з легким виразом досади на обличчі. Наразі ґлобальні проблеми її не хвилювали, зате вона образилась на нас, що ми залишили її без уваги заради якихось там сенсаційних новин.

Розділ сьомий

1

Упродовж наступних днів ми розгорнули бурхливу діяльність, уже не приховуючи того, яку планету представляємо. Відділ ВПК активно закуповував кораблі та озброєння, добре що цей сегмент вавілонського ринку був дуже насичений і поступався лише земному. Проте на Землі такі оборудки здійснювалися значно повільніше, під жорстким контролем держави, тоді як на Вавілоні уряд не втручався в торгівельні операції, і з цієї причини багато виробників воліли збувати свою продукцію саме тут.

Незабаром на зв’язок з нами стали виходити місцеві представники суднобудівних компаній з інших планет, пропонуючи розмістити на їхніх корабельнях замовлення. Ці пропозиції ми відхиляли, бо не могли чекати, поки кораблі будуватимуть „з нуля“, зате погоджувалися придбати вже готові, але з тих чи інших причин ще не продані судна — за умови, що їх буде доправлено у найстисліші терміни. Також ми замовили кілька великих партій вакуумних емітерів, частину яких збиралися відіслати на Ютланд, а решту — монтувати на місці, по ходу придбання нових кораблів. У тутешніх ремонтних доках з найсучаснішим обладнанням і висококваліфікованими фахівцями така модернізація вимагала лише кількох днів роботи. Інженери тих фірм, де ми розмістили попередні замовлення, запевнили нас, що зможуть одночасно обслужити стільки кораблів, скільки ми їм надамо; але для них так і залишилося невтямки, навіщо нам це знадобилося.

Фінансовий відділ забезпечував розрахунки за угодами, а я, як повноважний представник імператора Ютланда, візував усі оборудки й підписував платіжні доручення. Робота була необтяжлива. Обом своїм міністрам батько цілковито довіряв, тож до моїх обов’язків не входив нагляд за їхньою діяльністю — тим більше, що за бажання їм не завдало б особливого клопоту обвести мене круг пальця і привласнити певну кількість мільярдів. За великим рахунком, я був потрібен їм лише для того, щоб ставити свої „автоґрафи“, без яких неможливо було здійснити жодної транзакції.

Оскільки існування Ютланда і його розташування перестало бути таємницею, ми вже наступного дня розпочали наймати на службу льотчиків. Аби уникнути присутності сторонніх людей у нашій штаб-квартирі, орендували додаткову площу, цього разу невелику, лише кілька вільних кабінетів на сорок восьмому поверсі, і влаштували там вербувальний пункт. Утім, він призначався вже для остаточного підписання контрактів, а прийом документів і попередню співбесіду проводили по відеофону. Буквально через кілька хвилин після того, як ми розмістили у планетарній мережі оголошення, що миролюбна планета Ютланд потребує досвідчених пілотів для зміцнення своїх Військово-Космічних Сил, надійшли перші дзвінки, а вже за годину всі співробітники кадрового відділу були завантажені роботою по саме нікуди. Вавілон був найбільшим після Землі транспортним вузлом, тут тинялося безліч безробітних пілотів з різних планет, і багатьом з них видалася заманливою перспектива знову вступити на постійну службу — хай навіть у чорта на рогах, на далекому Ютланді, за півтори тисячі світлових років від найближчої людської планети.

Професійних найманців наші вербувальники завертали з порога, а заяви решти пртендентів уважно вивчали. Серед них були не лише відставники за віком; знайшлося чимало порівняно молодих льотчиків, що залишилися без роботи з різних причин. Здебільшого ці причини були вагомі — низька кваліфікація, хронічна недисциплінованість, медичні протипокази і тому подібне. Проте зустрічались і такі, хто зіпсував собі кар’єру через конфлікт зі злопам’ятним начальником або здуру вчинив незначний, але карний злочин, на зразок спроби підробити на дрібній контрабанді або перевезенні нелеґальних пасажирів. Уже одне те, що ці люди не приєдналися до „космічного братства“ найманців, свідчило на їхню користь — вони не хотіли схóдити на манівці, а шукали чесну й гідну роботу.

До особливої категорії належали заяви від начебто благополучних пілотів цивільних кораблів, у минулому — офіцерів військового флоту, яких було звільнено в запас у зв’язку зі скороченням збройних сил на їхніх рідних планетах. У перший день таких кандидатів відгукнулося лише четверо, на другий — понад десяток, а на третій — майже півсотні. Це були найцінніші кадри, але й клопотів з ними ми мали набагато більше, ніж з іншими. Вони вимагали вагоміших ґарантій свого майбутнього, а також майбутнього своїх родин, і хотіли знати, які посади і на кораблях якого класу їм пропонують. Зате їх не бентежила звістка, що в найближчому майбутньому Ютланду майже напевно загрожує аґресія, ніхто з них не забрав своїх заяв, проте кожен попередив, що зі своєю країною не воюватиме. Але з цим проблем не виникало: батько все врахував наперед і склав список з двадцяти трьох войовничих планет — потенційних аґресорів (включно, звісна річ, із Тянь-Ґо), чиїх громадян не можна наймати в жодному разі.

Крім того, хоча в оголошенні йшлося лише про пілотів, до нас звертались і представники інших спеціальностей — головно інженери та техніки різних профілів. Батько передбачив навіть це й надав нам відповідні інструкції. Таких претендентів ми не відхиляли, а пропонували їм разові угоди на один рейс (щоб доправити до Ютланда придбані кораблі) з ґарантією безкоштовного зворотного проїзду (вже як пасажирів) і натякали, що в разі, коли вони добре зарекомендують себе, їх можуть узяти на постійну службу. Багато хто погоджувався на такі умови.