Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 7)
А втім, не один лише Ґастон був такий розумник. Чимало вельмож, чиї дочки та сестри були Філіпові ровесниці або ж на рік-два молодші за нього, мріяли поріднитися з герцоґом, і аж ніяк не через Ґійома чи Робера. Таке зневажливе ставлення могутніх васалів та сусідів до старших синів герцоґа і їхня посилена увага до Філіпа пояснювалися тим, що саме він, попри всю нелюбов до нього з батькового боку, видавався багатьом набагато вірогіднішим претендентом на головний спадок — герцоґський та князівський титули…
У міру того, як дорослішали герцоґові сини, в середовищі ґасконської та каталонської шляхти посилювалось незадоволення двома старшими, а надто ж Ґійомом, що був спадкоємцем родового майорату — Аквітанії, Беарну, ґрафств Іспанської Марки та Балеарських островів. Вище ми вже згадували про деякі вельми непривабливі риси Ґійомової вдачі; а з плином часу вони лише поглиблювалися й примножувалися, що дедалі дужче турбувало серйозних та розсудливих вельмож, яких серед підданих герцоґа було немало. Цих поважних панів відштовхували навіть не його численні пороки, а швидше їх поєднання з розумовою недорозвиненістю, що межувала з повним ідіотизмом. Цілковита неспроможність Ґійома давати лад державним та господарським справам була очевидна. Те ж саме стосувалося й Робера, який був не набагато кращим за старшого брата, а при своїй безхарактерності та схильності легко потрапляти під лихий вплив, мабуть, і гіршим.
Так думала більшість герцоґових васалів, та хтозна, можливо, вони б не були такі одностайні, і у Філіпа з’явилися б серйозні вороги, якби Ґійом не зажив такої лихої слави. Звісно, багацько було й таких баронів, що наперед смакували бездарне правління майбутнього герцоґа Ґійома, розраховуючи скористатися слабкістю князівської влади для зміцнення власної могутності, тому здорові сили суспільства почали шукати альтернативу неминучим у такому разі смутам та міжусобицям. Важко сказати, коли й кому вперше спало на думку, що спадкоємцем Ґасконі та Каталонії мусить стати Філіп; та зрештою це не суттєво. Головне, що на той час, як Філіпові минуло тринадцять років, більшість ґасконських та каталонських землевласників — хто цілком свідомо, а хто інтуїтивно, — вбачали в ньому свого майбутнього сюзерена. Це стосувалося не лише підданих герцоґа, але й його сусідів. Так, скажімо, король Хайме III Араґонський, відчувши, звідки вітер дме (він завше відзначався гострим чуттям), запропонував герцоґові заручити Філіпа зі своєю донькою Ізабелою Юлією[9], проте отримав категоричну відмову. І, на загальне переконання, зовсім не тому, що араґонська принцеса була старша за Філіпа на два з половиною роки. Найпевніше, герцоґ побоювався, що, ставши зятем араґонського короля, його найменший син (ненависний син!), і без того вельми значна персона, завдяки своєму положенню першого принца Ґаллії та ґранда Кастилії, буде дуже небезпечним претендентом на родовий майорат.
На початку літа 1444 року група молодих вельмож, Філіпових друзів та родичів, зібралась обговорити ситуацію, що склалася довкола герцоґового спадку. Ініціаторами цієї таємної наради виступили Ґастон д’Альбре та Ернан де Шатоф’єр — двоє найближчих друзів Філіпа, а Ернан, до того ж, був його одноліток. Він дуже рано втратив батьків і перебував під опікою дядька, проте змалку виказав такий рішучий характер, гострий, практичний розум та неабиякі організаторські здібності, що задовго до повноліття перебрав до своїх рук керівництво всім господарством, і опіка над ним з боку родичів стала чистою формальністю. По чоловічий лінії рід Шатоф’єра походив із Франції. Від їх колишнього родинного гнізда, замку Шато-Ф’єр, зостались лише руїни десь на сході Шампані; в пам’ять про них Ернанів прапрадід, перший ґраф Капсірський із Шатоф’єрів, побудував у Піренеях новий замок, який, за його задумом, мав стати відродженим Шато-Ф’єром і який його нащадки не забарилися перейменувати на ґалльський лад — Кастель-Ф’єро, зберігши, проте, незмінним своє родове ім’я[10].
Ось у цьому самому замкові, що в двох годинах їзди від Тараскона, проводили свою таємну нараду змовники. На їхню одностайну думку, пасивно очікувати на смерть герцоґа, не вживаючи ніяких рішучих заходів, було б вельми необачно, і щоб уникнути в прийдешньому виснажливої боротьби за спадок, слід починати підготовку вже зараз.
Ухваливши таке рішення, молоді люди розійшлися в поглядах на свої подальші дії. Деякі гарячі голови пропонували радикальний засіб вирішення всіх проблем — організувати вбивство Ґійома та Робера, і по всьому, проте більшість змовників із цим не погодилися. Не заперечуючи, що старші сини герцоґа цілком заслуговують на смерть і в пропозиціях про їхнє вбивство є певний резон, вони все ж вважали, що не варто вдаватися до насильства, поки не буде вичерпано м’якші, дипломатичні методи боротьби. Бурхливі дискусії тривали весь день, і лише над вечір молоді вельможі узгодили свої погляди з усіх принципових моментів і розробили план першочергових заходів. З-поміж себе вони вибрали десятьох ватажків, серед яких природним чином опинилися й Ґастон д’Альбре та Ернан де Шатоф’єр, і поклали на них керівництво змовою.
Наступного ранку всі десятеро ватажків прибули до Тараскона. Ще напередодні, за пропозицією Ернана, було вирішено в загальних рисах повідомити Філіпові про свої наміри, не розкриваючи, втім, усіх деталей плану. Його обізнаність, хай і обмежена, дозволяло змовникам у разі необхідності виступати від його імені, що надавало змові значно більшої ваги і навіть певної офіційності.
Філіп вислухав їх, зовні зберігаючи спокій та незворушність. За весь час, поки Ернан та Ґастон почергово говорили, викладаючи йому міркування змовників, він ні поглядом, ні виразом обличчя не зрадив тих почуттів, що вирували всередині нього. Нарешті сталося те, про що він мріяв упродовж останніх років, ховаючи цю найзаповітнішу мрію в найглибші закутки душі, не звіряючи її нікому — навіть Богові!…
Коли Ернан та Ґастон закінчили, Філіп обвів усіх десятьох присутніх приязним і водночас гордовитим поглядом і сказав:
— Друзі мої, я свято шаную кревні узи, закони та звичаї наших предків, і вважаю, що лише виняткові обставини можуть виправдати їх порушення. На мій превеликий жаль, зараз у наявності ці самі виняткові обставини. І якщо переді мною постане вибір — мир, спокій та добробут на землях, що довірив моєму родові Бог, чи сліпе та неухильне дотримання усталених норм, — тут у голосі його виразно забриніли металеві нотки, — то будьте певні: я не вагатимуся ні миті. Гадаю, і люди, і Бог зрозуміють та схвалять моє рішення.
Такою відповіддю він розставив усе на свої місця. І якщо хтось із ватажків, йдучи до нього, уявляв, що робить йому велику честь, пропонуючи те, що за законом належить його старшому братові, то Філіп чітко і ясно дав їм зрозуміти, що
Коли всі ватажки, крім Шатоф’єра й д’Альбре, пішли, Філіп скрушно похитав головою і сказав:
— Помиляються ті, хто відмовляє Ґійомові та Роберові в будь-яких талантах. У певному сенсі вони справжні ґенії. Це ж треба зуміти скотитися так низько, щоб налаштувати проти себе геть усіх.
— Авжеж, ґенії, — осміхнувся Ґастон. — Та я волів би не мати таких ґеніїв серед своєї рідні. Перед людьми соромно.
А Ернан мовчки дивився на друзів і думав про те, що направду незбагнені шляхи Господні, коли від одного батька народжуються такі різні діти, як Філіп та Ґійом…
Згадана трохи вище сварка між герцоґом та Ґастоном д’Альбре мала найбезпосередніше відношення до змови молодих вельмож. Одного разу Ґастон спробував прозондувати ґрунт і натякнув герцоґові, що, можливо, його піддані хочуть бачити спадкоємцем Ґасконі та Каталонії не Ґійома і не Робера, а Філіпа. Щойно почувши це, герцоґ миттю розлютився і наговорив небожеві багато образливих слів. Ґастон тоді теж скипів і став огризатися; після такої вкрай неприємної сцени йому не лишалося нічого робити, окрім як забрати сестру, дружину та доньок і поїхати з Тараскона. Пізніше, роздумуючи над дивною нестриманістю герцоґа, Ґастон знаходив цьому лише одне пояснення: він був не перший, хто натякав йому на таку можливість.
А тим часом Ґійом та Робер, ніби навмисне, робили все, щоб полегшити працю змовникам. Вони зібрали в своєму оточенні найвідбірніших покидьків вищого світу з усієї Ґасконі, що вже само по собі викликало обурення респектабельних вельмож, і бешкетували в околицях, наводячи жах на місцевих селян. Серед багатьох мерзенних розваг братів була одна, що справляла на Філіпа особливо гнітюче враження. Зі своїм романтичним ставленням до жіноцтва він всією душею ненавидів ґвалтівників — а Ґійом та Робер були найсправжнісінькими ґвалтівниками…
Розділ III
Це трапилося 2 травня 1445 року.
Ранок був напрочуд гарний, однак почувався Філіп дуже зле. На самоті він гуляв у двірському парку, провітрюючи важку з похмілля голову. Вчора він уперше в житті по-справжньому напився і тепер гірко шкодував про це, клявся собі, що ніколи не питиме більше одного келиха за вечір.