Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 20)
— Ясно що, — відповів Філіп. — Віддати за мене Бланку.
— А як же Елеонора?
— Про неї ніхто не знає. Вона ще юна, в очах світу не скомпрометована і зможе зачекати, поки імператор розлучиться з Ізабелою Французькою. Авґустові Юлію, мабуть, все одно, котра з ваших доньок стане його дружиною. Я певен, що тепер він радніше візьме шлюб з Норою, аніж з Бланкою.
Дон Фернандо нервово захихотів. Філіп зрозумів, що торкнувся ще однієї болючої для короля теми.
— Вважаєте мене таким наївним, небоже? Гадаєте, я ще сподіваюся, що Авґуст отримає розлучення? Де ж пак! Дзуськи він його отримає! Ця тяганина з консиліумами триває вже чотири роки і кінця-краю їй не видно. Валерій Юлій та Ґвідо Конті нізащо не дозволять імператорові обзавестися наступником трону.
— Тим більше, — сказав Філіп. — Коли вже Бланка залишилася без нареченого, дозвольте мені одружитися з нею. А Норі ніде поспішати. Ви матимете досить часу, щоб підшукати їй гарну пару. Наприклад, чим поганий той же Педро Араґонський?
Король гидко посміхнувся:
— А ви, бачу, дбаєте про моїх дочок, мов батько рідний!
— Я дбаю передусім про себе. Проте в цьому випадку наші інтереси збігаються: ви прагнете залагодити скандал з найменшими втратами для вашої сім’ї, а я хочу одружитися з Бланкою. Не стану стверджувати, що нестямно закоханий у неї, але кращої дружини мені годі й шукати. Насмілюся припустити, що вона про мене такої ж думки.
Дон Фернандо ствердно кивнув:
— Це ще м’яко сказано. Коли я дізнався про ці плітки й викликав Бланку до себе, вона негайно ж заявила, що ви звабили її, і вимагала, щоб я примусив вас одружитися з нею.
— Тоді як же…
— Елеонора у всьому зізналася. Вона обізвала Бланку безсоромною брехухою, звинуватила її в намірі украсти чужого нареченого і також стала вимагати… — Король замовк і скрушно похитав головою. — Ні, все-таки ви негідник. Я чув, що нерідко жінки через вас б’ються, та якби мені хтось сказав, що мої дочки посваряться між собою, з’ясовуючи, кого з них ви насправді звабили… — Він зітхнув. — Ну, годі вже сентиментів. Отже, ви хочете одружитися з Бланкою?
— Так. Щодо неї в мене цілком серйозні наміри. Я вважаю, що вона буде чудовою королевою Ґаллії.
— Ого! То ви зазіхаєте на ґалльську корону?! А чи не занадто випереджаєте події? Король Робер не набагато старший за вас, до того ж ні він, ні королева Марія не безплідні, і діти у них, можливо, ще будуть.
Філіп похитав головою:
— Це неістотно. Тулузька династія вичерпала себе, і Робер Третій — останній з Каролінгів на ґалльському престолі, незалежно від того, будуть у нього діти чи ні. Незабаром молодий Людовік Прованський стане повнолітнім, вже зараз він злобний, жорстокий і жадібний до влади, тож хоч-не-хоч ланґедокським ґрафствам та Савої доведеться згуртуватися навколо Ґасконі. От тоді проб’є мій час. Мій та Бланчин.
— А ви впевнені, що в найближчому майбутньому ваші стосунки з батьком нормалізуються?
— Мій шлюб з вашою дочкою примусить його змиритися з неминучим. Добрими друзями ми навряд чи станемо, але своїм спадкоємцем він мене визнає.
— Так, зрозуміло. Ви мене переконали. Проте… — Дон Фернандо помітно збентежився. Філіп збагнув, що зараз мова піде про вельми дражливі для святенника-короля аспекти його стосунків з Норою. — Знаєте, дорогий небоже, на мій погляд, ваші вчинки відзначаються крайньою непослідовністю. Ви хотіли одружитися з Бланкою, але не просили її руки, а спершу намагалися звабити її. Коли ж у вас це не вийшло, ви підбили на гріх мою меншу дочку. Навіщо, питаю? З марнославства?
— Повірте, дядьку, мені дуже прикро…
— Ах, вам прикро! Хоч це мене тішить. Проте ніякі ваші вибачення не повернуть Елеонорі… е-е, безтурботного минулого.
Коли Філіп уторопав, що це — експромтом вигаданий королем евфемізм, що мав позначати незайманість, то мало не зареготав. Згодом він частенько вживав вислів „безтурботне минуле“ саме в такому значенні, проте нікому не казав, хто його справжній автор.
— А могло трапитися і щось гірше, — вів далі дон Фернандо. — Чи ще може трапитися. Тому ось мої умови — слухайте їх уважно.
— Я слухаю, — запевнив його Філіп.
— Передусім, ні про які… е-е, побачення з Елеонорою відтепер і мови бути не може.
— Певна річ, дядьку.
— Далі, з оголошенням про ваші заручини з Бланкою слід зачекати, щоб я міг пересвідчитися… ну, що з Елеонорою не сталося нічого такого, що може виправити лише негайний шлюб. Сподіваюсь, ви розумієте, що я маю на увазі?
— Атож, розумію, — відповів Філіп, у думках аж качаючись від реготу. — Коли виявиться, що Нора вагітна, я, звісно, одружуюся з нею.
Король почервонів і, мов сором’язлива дівчина, опустив очі.
— Для більшої певності, — сказав він, — зачекаємо до початку весни. А поки пообіцяйте тримати нашу домовленість у секреті. Від усіх без винятку. Ні Альфонсо, ні Бланка, ні Елеонора не повинні про це знати. Нехай до пори до часу, поки вгамуються пристрасті, це буде нашою маленькою таємницею.
— Добре.
— Але ви мусите пообіцяти мені, що не передумаєте. Тепер ви зобов’язані одружитися з однією з моїх дочок — або з Бланкою, або з Елеонорою.
— Певна річ, — сказав Філіп. — Раз я збираюся претендувати на ґалльський престол, то підтримка Кастилії для мене дуже важлива. Якщо цього вимагатимуть обставини, я одружуся з Норою… Хоча мені миліша Бланка.
Дон Фернандо кивнув:
— Чудово розумію вас. Будь-який батько міг би пишатися такою дочкою, як Бланка, а будь-який чоловік — такою дружиною.
Пообіцявши королю мовчати про їхню домовленість і давши йому ясно зрозуміти, який важливий для нього шлюбний союз з Кастилією, Філіп припустився фатальної помилки. Він не взяв до уваги однієї суттєвої обставини: Фернандо IV Кастильський був не тільки суворий і крутий за вдачею, а також надзвичайно підступний та віроломний. Пишаючись своєю старшою дочкою, він душі не чув у меншій і без вагань вирішив пожертвувати Бланкою ради Нориного щастя. Подальші події наочно показали Філіпові, як він був наївний та довірливий…
Це сталося в середині січня 1452 року. Дон Фернандо відрядив свого старшого сина, Альфонсо, з посольством до араґонського короля Хайме III, нібито для того, щоб остаточно залагодити прикордонні суперечки і схилити Араґон до участі в поході проти Ґранадського емірату, що мав розпочатися цієї весни. Не запідозривши в цьому ніякого підступу, Філіп погодився супроводжувати наступника кастильського престолу, а коли обидва принци, які могли б перешкодити планам дона Фернандо, за його розрахунками досягли Сараґоси, в Толедо було оголошено про заручини принцеси Бланки з небожем наварського короля, ґрафом Александром Біскайським, і про їхнє весілля, що мало відбутися наступного тижня.
Таємничість, з якою готувався цей шлюб, і непристойна квапливість з його укладанням дуже здивували весь кастильський двір. Не менший подив викликав і сам факт цього союзу, в певному сенсі схожого на мезальянс. Ґраф Біскайський уже багато років був у великій немилості в свого дядька, Александра Х Наварського; він постійно сварився з ним, оспорював у нього корону, посилаючись на свою належність до старшої лінії роду, і плів проти нього всілякі змови та інтриґи. Король Навари лише з доброти своєї душевної терпів витівки небожа, та часом терпець йому уривався, і тоді він відсилав ґрафа у вигнання за межі королівства. Під час останнього з таких заслань, перебуваючи в Кастилії, Александр Біскайський, мабуть, зумів умовити дона Фернандо віддати за нього Бланку, граючи на тому, що репутація старшої з кастильських принцес дуже підмочена чутками про її роман з Філіпом. Обізнані особи з оточення короля Кастилії висловлювали припущення, що дон Фернандо вирішив підтримати ґрафа Біскайського в його суперечці з дядьком і допомогти йому отримати наварську корону, зробивши, таким чином, Бланку королевою Навари. А таємничість і квапливість ці самі обізнані особи схильні були пояснювати тим, що інакше наварський король міг би перешкодити цьому шлюбові — а так він буде поставлений перед уже доконаним фактом.
І лише одна людина, від якої Філіп не мав жодних секретів і ні з чим від неї не крився, розгадала справжні наміри дона Фернандо. Це був падре Антоніо. Вранці наступного дня після оголошення про заручини він прибув до королівського палацу і попросив падре Естебана, Бланчиного духівника, якомога швидше влаштувати йому зустріч з принцесою віч-на-віч для надзвичайно важливої розмови.
Поява в палаці падре Антоніо нікого не здивувала і не викликала жодних підозр, оскільки він і превелебний Естебан здавна товаришували; а якщо хтось і завважив, що невдовзі по тому Бланка прийшла до свого духівника, то не надав цьому особливого значення. Бланка була дівчина дуже побожна, вона частіше інших ходила на сповідь і відвідувала церкву, а нерідко годинами засиджувалася в падре Естебана, розумного й вельми освіченого чоловіка, що серйозно займався теологічними дослідженнями, і провадила з ним тривалі дискусії на реліґійну тематику.
Проте того дня йшлося про приземленіші речі, і розмовляв з Бланкою падре Антоніо. Коли після привітань і кількох ввічливих фраз превелебний Естебан вийшов, залишивши їх удвох у своєму робочому кабінеті, падре Антоніо промовив:
— Сподіваюся, принцесо, ви знаєте, що Філіп для мене як рідний син, і тому я був надзвичайно засмучений звісткою про ваші заручини з ґрафом Біскайським.