Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 110)
Філіп важко зітхнув і, ні секунди не вагаючись, віддав листа Бланці.
— Гучний буде скандал, — погодився він. — Розкішний скандал намічається. Сподіваюся… То пак, боюся, що це остаточно доконає Філіпа-Авґуста Третього.
Гелена подивилася на нього довгим поглядом. Тим часом Бланка заглибилася в читання листа, і в міру того, як вона пробігала очима все нові й нові рядки, ревнивий вираз її обличчя потроху зникав, поступаючись місцем недовірливому подиву, який невдовзі переріс у глибоке зачудування, потім вона прошептала: „Матінко Божа!“ — і в її голосі виразно чулося щире співчуття й навіть схвалення.
— То ви боїтеся, кузене? — врешті промовила Гелена, не зводячи з нього пильного погляду. — Чи все-таки сподіваєтеся?
Філіп знову зітхнув:
— Не буду лукавити, кузино, я на це сподіваюся. Філіп-Авґуст Третій, безумовно, авантюрист і вкрай нездарний правитель, та все ж він порядна людина, і піддані люблять його. Він усе своє життя не покладаючи рук трудився на благо Франції — і не його вина, а біда його, що результати виявилися прямо протилежними.
— Ви його розхвалюєте, — здивовано сказала Гелена, — а проте…
— А проте мене більше влаштовує король Філіп Шостий, який за десять років остаточно зруйнує країну, доведе її до зубожіння, і кожна собака в селянському дворі, не кажучи вже про людей, люто зненавидить його.
— І тоді Франція сама попроситься під руку ґалльського короля, — підсумувала ґрафівна. — Я вас правильно зрозуміла?
— Абсолютно вірно, кузино.
— Але ж ви честолюбець!
— Не заперечую, я честолюбний. Та водночас зауважу, що об’єднання Франції з Ґаллією не просто моя примха, це об’єктивний процес. Рано чи пізно всі ґалльські держави об’єднаються в одну — Велику Ґаллію. Зрештою, французи — ті ж ґалли, хіба що нахапалися надміру німецьких слів і взяли собі за звичку „з’їдати“ прикінцеві голосні…
— Який же ти безсердечний! — раптом вигукнула Бланка, стискаючи в руці Ізабели листа; на її довгих віях блищали сльози. — У всьому шукаєш для себе вигоду. І як тільки я могла покохати такого… таке чудовисько!
— Ну от, — з сумною усмішкою констатувала Гелена. — Перша сімейна сварка. А зараз буде бурхлива сцена ревнощів.
— Зовсім ні, — трохи заспокоївшись, відповіла Бланка. — Ніяких ревнощів. Адже це було ще до того як ми… словом це було вчора. І це так зворушливо, так красиво!
— Красиво?
— Так, Гелено, красиво. Кузина Ізабела вчинила правильно, вона мужня жінка. Коли я вперше побачила ґрафа де Пуатьє, то зрозуміла, як мені пощастило, що я не народилася років на п’ять раніше — диви, мене б віддали за цю гидку тварюку. А потім… Учора, коли він затягнув цю паскудну пісню, я подивилася на Ізабелу — у неї був
— Бо я ще незаймана, — допомогла їй Гелена. — Це просто неймовірно, Бланко! Щойно ти розповідала мені про такі пікантні речі, а тепер, у присутності кузена Філіпа, соромишся сказати таке невинне слово… Але саме таку я тебе й люблю. — Вона обняла Бланку й розцілувала її в обидві щоки. — Ви, часом, не ревнуєте, кузене?
— Ніскілечки, — запевнив її Філіп. — Бланчині друзі — мої друзі.
— А значить, ми з вами друзі. От і добре! Може, тоді вип’ємо, як кажуть німці, на брудершафт?
— Цебто на ти? Чудова ідея! Зрештою, ми не такі вже й далекі родичі — король Ґаллії Людовік П’ятий був нашим спільним прапрадідом. До того ж мені важко говорити „ви“ гарненьким дівчатам, особливо таким красуням, як… як ти, Гелено.
Вони випили на брудершафт.
— Отже, — мовила потім ґрафівна, — мені розповідати про Ізабелу та Еріка зараз, чи зачекаєте до ранку?
— Зараз, але тільки в загальних рисах, — відповіла Бланка. — Куди вони подалися? І що це за натяк на можливе відречення від Господа Ісуса?
— І тебе це дуже бентежить, — всміхнулася Гелена. — Не турбуйся, Ізабела і в гадці не має відрікатися від християнства. Йдеться лише про перехід у грецьку віру.
— Ага! — здогадався Філіп. — Кузен Ерік повертається на Балкани.
Гелена ствердно кивнула:
— Навесні в Далмації та Герцеговині знов намічається повстання проти візантійського панування, і цього разу більшість тамтешній вельмож схильні визнати Еріка своїм вождем, правда, за умови, що він прийме православ’я.
— І Ізабела разом з ним?
— Так. Щоб вийти за нього заміж.
— Ага! — сказала Бланка.
— Атож. Після навернення в грецьку віру її шлюб з кузеном Пуатьє вважатиметься недійсним, вірніше, сумнівним за православними канонами, і будь-який грецький єпископ може звільнити її від усіх зобов’язань, накладених на неї колишнім шлюбом.
Філіп схвально гмикнув.
— Хитро задумано. Таким чином, наші втікачі незабаром одружаться і, якщо їхній задум увінчається успіхом, за рік стануть правителями Далмації та Герцеговини. Що ж, непогано. У плані свого суспільного становища кузина Ізабела небагато втрачає… крім істинної віри, звичайно, — додав він, лукаво поглянувши на Бланку. — Та й кузен Ерік не схибив, закохавшись в Ізабелу
— Про що ти? — запитала Гелена.
— Здається, я розумію, — озвалася Бланка, докірливо дивлячись на Філіп. — І в усьому він шукає політичне підґрунтя, нестерпний такий!… А втім, кузино, в цьому щось є. Балканські слов’яни, хоч вони й грецького віросповідання, політично більше тяжіють до Рима, ніж до Константинополя, а тому шлюб кузена Еріка з троюрідною сестрою правлячого імператора значно зміцнить його позиції.
— Ох! — в удаваному відчаї сплеснула руками Гелена. — Чому тоді я не втекла з Еріком! Я ж
Всі троє весело розсміялися, і останні хмари над їхніми головами розсіялися.
— До речі, — спитав Філіп. — Коли вони втекли?
— Сьогодні вранці, о восьмій годині, коли товариство ще міцно спало після вчорашньої пиятики. Кузен Ерік залишив для Марґарити листа, в якому повідомляє, що мусить негайно повернутися на батьківщину, і всіляко перепрошує за свій квапливий від’їзд. А що стосується Ізабели, то вона „хворітиме“ до завтрашнього вечора — на той час вони з Еріком вже мають бути в Беарні…
— Чорти лисі! — не дуже ґречно перебив її Філіп. — Чому тоді вони не звернулися до мене? Я б…
— Я в цьому не сумнівалася, кузене, тому й переконала Еріка скоригувати свої плани, вибравши трохи довший, але безпечніший шлях. Замість прямувати до Барселони, він надіслав туди гінця з наказом для капітана свого корабля негайно відплисти до Порт-Вендора, а дворяни з його почту, що залишилися в Памплоні, мають приєднатися до нього та Ізабели в Лурді…
— Я зараз же напишу розпорядження комендантові лурдського ґарнізону…
— Не варто, кузен. Це вже зроблено.
— Ким?
— Паном де Шатоф’єром.
— То він у курсі?!
— Так. Я порадила Ерікові довіритись йому, і він послухався моєї поради. Ґраф Капсірський люб’язно погодився допомогти їм і дав супровідного листа, яким наказується комендантам всіх ґасконських ґарнізонів всіляко сприяти нашим утікачам і забезпечити їм надійну охорону, поки вони не зійдуть на Еріків корабель.
А Філіп похмуро похитав головою.
— Бачу, ви все врахували, і на мене нічого не залишилося… Проте ні! Дещо все ж залишилося. Я візьму під свій захист Ізабелину покоївку. Коли ґраф де Пуатьє дізнається, що вона покривала свою пані, то напевно захоче її порішити.
Гелена всміхнулася.
— І це враховано, кузене. Відсьогодні дівчина перебуває в мене на службі, і за її вчинки цілком відповідаю я. По суті, вона виконує мої накази.
— Ех! — зітхнув Філіп. — Гаразд, здаюся.
— І все-таки, — промовила Бланка. — Чому Ізабела довірилася саме тобі? Чому не своїй сестрі?
— Ну, передусім, Марія вчора багато випила, а до того ж, уночі в неї був Фернандо. От Ізабела і звернулася до мене, адже я відома авантюристка. — Гелена дзвінко розсміялася. — Окрім всього іншого, за мною був невеликий боржок.
— Це щодо Гамільтона? — поцікавився Філіп.
— Точно. І ти, либонь, думаєш, що в мене з ним роман?
— Я вже й не знаю, що думати, — чесно признався він.
— Скоро дізнаєшся. Скоро всі дізнаються. Це буде ще один сюрприз… — Гелена встала з ліжка і розправила сукню. — Ну, добре, я побігла. Бачу, кузене, ти вже наївся і тепер поїдаєш поглядом Бланку… Ні-ні, все гаразд. Не запевняйте мене, що моя присутність вам не заважає. Не люблю лицемірства, повторюю, хай навіть з найкращих спонукань. Я й так засиділась у вас, а мені треба ще розшукати Рікарда. Боюся, він знову налигався до чортиків. — Вона скрушно зітхнула. — Бідолашний мій хлопчик! Ума не приберу, що мені з ним робити. Останнім часом він поводиться так дивно, що я… Ой! Я знову розбазікалася. Будь він неладний, мій довгий язик! Всього найкращого, друзі.
З цими словами Гелена квапливо вийшла із спальні, але хвилю по тому вихором увірвалася назад і застала Філіп та Бланку, що стояли біля ліжка й цілувалися.
— О, Господи! — пробурмотіла вона розгублено. — Що на мене найшло?!… Даруйте, друзі, ради Бога. Я така нетактовна, я зовсім не скромна. Але я… Я це з кращих… Ох!… Перепрошую, кузене, та раз я вже повернулася… Загалом, скажи мені, Філіпе: ти справді любиш Бланку? Тільки відверто.