Олег Авраменко – Напередодні Армагедону (страница 35)
— Гм… — Інна встала на повен зріст, аби я міг помити їй живіт та ноги. — З твоїм останнім твердженням я, мабуть, не погоджуся. Ще під час розповіді Штепана про зустріч чорного мага Женеса з інквізитором Рівалом, я думала про те, що коли останній вцілів після сутички, то, цілком можливо, він і досі на Аґрісі. І вирішила дослухати історію до кінця, а потім уже поділитися з тобою своїми міркуваннями — та цьому завадили розбійники. Отож у будь-якому разі ми завернули б до Шато-Бокер.
— Умгу, справді, — погодився я. — А мені це навіть і на думку не спадало. Я просто слухав Штепана, роззявивши рота, і ні про що таке не думав.
— Ай, не прибіднюйся, Владику! Адже ти зразу сказав, що нам не уникнути зустрічі з герцоґом. Я певна, що ти дійшов такого висновку, почувши про інквізитора. У тебе дуже розвинене асоціативне мислення, і тому ти часом міркуєш навиворіт. Наприклад, замість побудувати елементарний лоґічний ланцюжокк: „при особі юного герцоґа перебував інквізитор — може, він і досі тут — отже, треба завернути до Шато-Бокер і про все дізнатися“, ти виходив з кінцевого результату: „Чомусь мені здається, що історія Ґарена де Бресі стосується і нас. Чому це?…“ Додумати до кінця ти не встиг, бо нас атакували розбійники.
— По-моєму, ти спрощуєш ситуацію, — зауважив я, змиваючи з її гарненького животика і струнких ніжок мильну піну. — Я був би дуже радий, якби наша участь у цих подіях обмежилася лише зустріччю з інквізитором. Але… Боюся, що все не так просто.
— А я й не кажу, що все так просто. Я теж боюся, що ми влипли в цю історію по самі вуха. І боюся, що навіть зустріч з інквізитором не покладе край нашим пригодам…
Коли ми закінчували митися, повернулася Ніколета з цілою горою сухих і теплих рушників. Інна подякувала їй за турботу і наказала не чекати нас, а йти у своїх справах. Цього разу служниця відразу зрозуміла, що її присутність у наших покоях небажана, і, забравши мою мокру білизну, залишила нас удвох.
Вибравшися з ванни, я закутав Інну в теплі рушники, на руках відніс її до спальні і вклав у ліжко. До вечері ще залишався час, і ми не хотіли марнувати його на розмови. Поруч зі мною була Інна — жінка, без якої моє життя втратило б сенс; поруч з Інною був я — перший і єдиний чоловік у її житті. Всі переживання останніх годин миттю відійшли на другий план, ми викинули з голови тривожні думки, на якийсь час забули про всі проблеми і цілком віддалися коханню. Ми любилися так палко, так жадібно, з такою пристрастю, ніби робили це востаннє в своєму житті…
Коли за годину ми покинули гостьові апартаменти, збираючись пройти до головної башти на вечерю, то застали у дворі метушню й біганину. Замок нагадував розтривожений вулик, усюди сновигали озброєні мечами, луками й арбалетами люди, і ніхто, здавалося, й не думав про вечерю. Два десятки дужих, міцних чоловіків, обливаючись потом, штовхали до головної брами велетенську незграбну споруду на колесах, яка досить віддалено нагадувала збільшену до неймовірних розмірів середньовічну мортиру.
— Владику, — промовила Інна, з острахом поглядаючи на „мортиру“. — Цю штуковину обплітають такі потужні чари і їх так багато, що коли вони вивільняться, від замку не лишиться каменя на камені.
Я ствердно кивнув. „Мортира“ була не просто обплутана чарами — її оточував справжній клубок з тисяч і тисяч гранично насичених енерґією маґічних „ниток“.
— Що ж тут, в дідька, коїться? — стривожився я. — На замок хочуть напасти? Чому ж тоді нас ніхто не попередив? І де… Ага, ось він!
Цієї миті я побачив інквізитора. Він ішов через двір у напрямку сторожової вежі і на ходу щось пояснював високому рудому чоловікові років сорока. Ми поквапилися їм навперейми.
— Пане де Каерден! — гукнув я. — Пане де Каерден, заждіть!
Інквізитор нарешті помітив нас і зупинився.
— А ось і ви… Ми з паном герцоґом саме збиралися послати за вами. Я спеціально наказав, щоб вас не турбували передчасно і не заважали відпочинку. Незабаром нам буде потрібна ваша допомога. — Потім він повернувся до свого рудоволосого супутника: — Монсеньйоре, дозвольте представити вам ґрафа та ґрафиню де Ланс-Оелі. Якщо ви пам’ятаєте, Вінченцо Торрічеллі розповідав про химерний заповіт Метра щодо Кер-Маґні…
— Так, Рівале, пам’ятаю, — неуважно відповів герцоґ; він лише ковзнув по нас поглядом, а відтак знову задивився кудись удалечінь. — Ласкаво прошу до мого замку, панове. На жаль, з вечерею доведеться зачекати. Слідом за вами завітали незвані гості, яким не терпиться побенкетувати за нашим столом. Тож треба влаштувати їм гідну зустріч.
— А що за гості? — спитала Інна. — Невже той самий чаклун, що напав на нас?
— Не лише він. Нас чекає битва з Женесом, злим ґенієм моєї сім’ї й бичем усього Аґріса. А також… — герцоґ на секунду замовк, його лице перекосила гримаса болю, — Разом з Женесом мої сини… Певніше, чудовиська, на яких він перетворив моїх хлопчиків. Рівал розповів, що з Сіґурдом ви вже познайомилися.
Ґарен де Бресі гірко зітхнув, схилив голову і лівою рукою скуйовдив своє руде волосся.
— Поговоримо про це пізніше, — втрутився інквізитор. — Зараз у нас мало часу. Ворог уже наступає, ми мусимо діяти. Ви допоможете нам?
— Ясна річ, — відповіла за нас обох Інна. — Ми зробимо все, що в наших силах. Але чесно попереджаємо, що можемо виявитися небезпечними помічниками. Ми погано контролюємо свою силу, точніше зовсім не контролюємо її…
— Атож, розумію, — перебив нас де Каерден. — Це вічна проблема всіх чаклунів-початківців, надто ж коли їхній дар пробуджений у зрілому віці. Я вже повідомив про вас командорові Торрічеллі. Сподіваюсь, він не зволікатиме й негайно вживе належних заходів. Людина з Лемоса має бути тут післязавтра ввечері, в крайньому разі — наступного дня зранку. А поки що покладіться на мене. Я допоможу вам приборкати сили, які ще не повністю підкоряються вашій волі. Отож не хвилюйтеся. — І він нетерпляче махнув рукою. — А зараз ходімо. Нам треба поспішати.
Я, Інна та Рівал де Каерден попрямували до сторожової вежі, а герцоґ лишився керувати людьми у дворі.
— Так от, — швидко заговорив інквізитор. — Зараз супротивник біля мосту, і можна не сумніватися, невдовзі він його захопить. Я збираюся використати проти Женеса знаряддя, над яким працював упродовж останніх двох років, — він кивнув у бік „мортири“, що сантиметр за сантиметром невблаганно просувалася до брами. — Це нагромаджувач сили. Думаю, ви
— Бачимо, — ствердив я. — І нам здається, що вона ось-ось вивільниться.
— Не хвилюйтеся, це оманливе враження, — заспокоїв нас де Каерден. — Вивільнення відбудеться лише за моєю командою. Найзручніша нагода для удару настане в той момент, коли Женес повністю зосередиться на іншій цілі. Це єдина можливість заскочити його зненацька.
— І як ви це зробите? — запитала Інна.
— Женес неодмінно спробує захопити головну браму. Це найвразливіше місце оборони замку, про що він, безумовно, знає. Тут він застосує свою маґію, а я намагатимуся стримувати його, доки він не спрямує всі свої зусилля на подолання мого опору. Сподіваюсь, що з вашою допомогою мені вдасться відволікти Женеса настільки, що він не встигне зреагувати на удар.
— Ми зробимо все, що в наших силах, — повторила Інна.
Тієї ж миті, як ми піднялися на сторожову вежу, здійснилося перше пророцтво інквізитора: ланцюги підйомного мосту обірвалися, і він звалився донизу, відкриваючи нападникам дорогу до замку. Від безлюдного спокою околиць не лишилося й сліду. Весь насип заполонили вершники в важкому бойовому обладунку; легко озброєні піхотинці тягли довгі облогові драбини, лучники й арбалетники перші кинулися через міст і відкрили стрілянину в захисників на фортечних мурах. За моїми оцінками, чисельність супротивника вже перевищила три сотні людей — а до них все підтягувались нові сили…
— Ну, нарешті! — промовив де Каерден тоном людини, яка вперше за багато років вдихнула свіже повітря. — Скінчилося моє довге чекання. Сьогодні хтось із нас неодмінно помре. Чи я, чи Женес… Невже Той, у чиїх руках доля людська, знову допустить, аби я зазнав поразки?!
— Ви відчуваєте присутність Женеса? — спитав я.
— Не лише відчуваю. Я вже
— То все це діється через нас?!
Де Каерден силувано посміхнувся й похитав головою:
— Ні, панове. Судячи з усього, Женес давно готував напад на Шато-Бокер, а ви хіба що трохи підштовхнули його. Певно, він подумав, що мені в підмогу надіслали двох ненавчених чаклунів і поквапився напасти на замок, поки ми з вами не спрацювалися.
— Хоч там як, а ми все одно винні, — похмуро зауважила Інна. — Наша поява на Аґрісі спровокувала Женеса.
— За що ми з герцоґом вдячні вам, — сказав інквізитор. — Хай хто переможе у цій битві, сьогодні настане край нашим стражданням.
Де Каерден подивився на загін з двох десятків вершників, що неквапно просувалися насипом до поваленого мосту. На чолі загону їхав чоловік у чорному вбранні з накинутим на голову каптуром.