Олдос Хаксли – Жовтий Кром (страница 9)
«Бо повстане народ на народ і царство на царство; і будуть глади й мори, і землетруси…»
«Дев’ятнадцять віків проминуло, відколи наш Господь це сказав, і жоден із них не обійшовся без війн, чуми, голоду й землетрусів. Могутні імперії зникли з лиця землі, пошесті збезлюдили половину планети, сталися грандіозні стихійні катастрофи, під час яких безліч людей загинули від повеней, пожеж та ураганів. Протягом цих дев’ятнадцяти століть знову й знову повторювались такі явища, та вони не повернули на землю Христа. Їх можна вважати «знаменнями часу», бо то були знамення гніву господнього на одвічну гріховність людства, але то не були знамення, які вказували б на друге пришестя.
«Якщо правдиві християни вважають нинішню війну передвістям близького повернення господа, то не тільки тому, що це велика війна, яка призвела до загибелі мільйонів людей, не тільки тому, що голод усе сильніше стискає у своїх лабетах країни Європи, не тільки тому, що серед народів, які воюють, поширилися всякі можливі хвороби від пранців і до висипного тифу; ми вважаємо цю війну істинним Знаменням Часу тому, що її виникнення і розвиток позначені певними рисами, які майже напевне пов’язують її з віщуваннями християнських пророків про друге пришестя Г оспода.
«Дозвольте мені перелічити ознаки нинішньої війни, які особливо ясно вказують на те, що вона є Знаменням і провіщає друге пришестя. Господь наш сказав: «І проповідуватиметься це Євангеліє Царствія в усьому світі як свідчення всім народам; і тоді прийде край». Хоча з нашого боку було б надто самовпевненим визначати, яку міру євангелізації бог уважатиме за достатню, та ми можемо, принаймні в душі, сподіватися, що століття непослабної місіонерської роботи наблизило здійснення цієї умови. Щоправда, більша частина світового населення лишилася глухою до проповіді істинної віри, але це не може перекреслити того факту, що Євангеліє проповідувалося «як свідчення» всім невірним, від папістів до зулусів. Відповідальність за те, що й далі переважає невіра, лежить не на проповідниках, а на тих, кому проповідують.
«З другого боку, загальновизнаним є те, що «висихання вод у великій ріці Євфрат», про яке згадується в шістнадцятій главі Апокаліпсису, означає занепад турецької могутності і є, як нам відомо, передвістям близького кінця світу. Взяття Єрусалима й успіхи в Месопотамії — це величезні кроки вперед на шляху до зруйнування Оттоманської імперії, хоч і слід зазначити, що, як показав галліполійський епізод, турки ще досить сильні. З погляду історії можна сказати, що всихання Оттоманської могутності відбувалося протягом усього минулого століття; останні два роки свідчать про помітне прискорення цього процесу, і не може бути сумнівів, що цілковитий занепад Туреччини не за горами.
«Пророцтво про висихання Євфрату тісно пов’язане з пророцтвом про Армагедон — світову війну, що має скінчитися лише з другим пришестям Христа, який повернеться нагло й несподівано, мов тать у нощі.
«Давайте ж розглянемо факти. В історії, так само як і в Євангелії від св. Івана, світовій війні безпосередньо передує висихання Євфрату, тобто занепад турецької могутності. Одного цього факту було б досить, щоб пов’язати нинішній конфлікт із Армагедоном Апокаліпсису і тим довести, що друге пришестя близько. Але можна навести ще надійніший і переконливіший доказ.
«До Армагеддона має призвести діяльність трьох нечистих духів, або гадів, які вийдуть із пащ Дракона, Звіра та Лжепророка. Якщо ми зможемо встановити, у що втілюються ці три сили зла, то багато в чому пояснимо справу.
«І Дракон, і Звір, і Лжепророк — усіх їх можна розпізнати в історії. Сатана, що може діяти тільки через людей, використав ці три сили у довготривалій війні з Христом, яка сповнила релігійними чварами останні дев’ятнадцять сторіч. Дракон, як переконливо доведено, — це поганський Рим, а дух, що виходить із його пащі, — то дух безвір’я. Звір, що його зображують також у вигляді Жінки, — то, безперечно, папська влада, і папізм — це дух, що вивергається нею. Існує лише одна сила, яка відповідає описові Лжепророка, вовка в овечій шкурі, знаряддя диявола, що діє під личиною Ягняти, і цією силою є так зване «Товариство Ісуса». Дух, що виходить із уст Лжепророка, — то дух Фальшивої Моралі.
«Таким чином, ми маємо підстави вважати, що три злих духи — це Безвір’я, Папізм та Фальшива Мораль. Чи не стали саме вони справжньою причиною теперішнього конфлікту? Відповідь очевидна.
«Дух Безвір’я становить істинний дух німецької критики. Вища Критика, як її зухвало йменують, заперечує можливість чудес, пророцтв та істинного натхнення і намагається трактувати Біблію з позицій об’єктивної науки. Протягом останніх вісімдесяти років повільно, але невпинно дух Безвір’я обкрадав німців, позбавлював їх Біблії й віри, і на сьогодні вони — нація безбожників. Отже, саме «Вища Критика» призвела до цієї війни, бо жодна християнська нація не змогла б воювати так, як це робить Німеччина.
«Тепер ми переходимо до духу Папізму, що спричинився до війни не менш, ніж дух Безвір’я, хоча його вплив, може, й не такий очевидний. Після франко–прусської війни вплив папи у Франції щодалі занепадав, у Німеччині ж він, навпаки, поступово зростав. Сьогодні Франція — це антипапська держава, зате в Німеччині вже існує досить могутня римсько–католицька меншість. Дві держави, що перебувають під контролем папи, Німеччина й Австрія, воюють із шістьма антипапськими державами — Англією, Францією, Італією, Росією, Сербією та Португалією.
Бельгія, безсумнівно, держава папська, і, звичайно, присутність серед союзників такого, по суті, ворожого елемента значною мірою зашкодила справедливій справі, і саме цим пояснюються наші відносні невдачі. Таким чином, аналіз розподілу ворожих угруповань ясно показує, що підгрунтям війни є дух папізму, а повстання в римсько–католицьких районах Ірландії лиш підтверджує цей висновок, очевидний для кожної мислячої й неупередженої людини.
«Дух Фальшивої Моралі відіграв не менш важливу роль у цій війні, ніж інші духи зла. Інцидент із «клаптиком паперу» — найостанніший і найочевидніший приклад прихильності Німеччини до цієї, по суті, нехристиянської, єзуїтської моралі. Мета — німецьке світове панування, і для її досягнення виправдовуються будь–які засоби. Це найсправжнісінький єзуїтський принцип, прикладений до міжнародної політики.
«Тепер тотожність установлено. Як це й було завбачено в Апокаліпсисі, три злі духи з’явилися саме тоді, коли занепад Оттоманської імперії став очевидним, і об’єдналися, щоб призвести до світової війни. Тому пересторога: «Пильнуйте, я прийду, як тать» — стосується нинішньої доби - і вас, і мене, і всього світу. Ця війна неминуче призведе до війни Армагедона і завершиться лише після повернення Г оспода.
«І що ж буде, коли він повернеться? Ті, хто у Христі, говорить нам св. Іван, будуть покликані до Вечері Ягня. Ті ж, кого він захопить у борні проти нього, будуть покликані до Вечері Великого Бога — до цієї похмурої учти, де бенкетуватимуть не вони, а бенкетуватимуть ними. «Бо, — як говорить св. Іван, - і побачив я ангела, що стояв на сонці; і скрикнув він дужим голосом, звертаючись до всіх птахів, що літали в небі: летіть і збирайтеся на Велику Вечерю Божу, щоб пожерти трупи царів і трупи сильних, трупи тисячоначальників, і трупи коней, і трупи тих, що сидять па конях, і трупи всіх людей, і вільних, і рабів, і малих, і великих». Усі вороги Христові будуть убиті мечем того, хто сидить на коні, «і всі птахи живитимуться їхніми трупами». Це Вечеря Великого Бога.
«Це може статися скоро або й не скоро, бо для людей час тягнеться довго; та рано чи пізно Г осподь неминуче прийде й порятує світ від його теперішніх тривог. І горе тим, хто буде покликаний не до Вечері Ягняти, а до Вечері Великого Бога. Вони зрозуміють тоді, але запізно, що Бог — це бог Гніву так само, як і бог Прощення. Г осподь, який послав ведмедиць, щоб вони розірвали тих, хто глузував з Єлисея! Господь, який покарав єгиптян, що погрузли в гріху, безперечно, покарає і їх, якщо вони зволікатимуть і не покаються. Але, можливо, вже й пізно. Хто знає, може, навіть завтра, а може, й за мить Христос з’явиться серед нас нежданий, як тать? Може, зовсім скоро — хто знає? — ангел, який стоїть на сонці, скличе круків та стерв’ятників із їхніх щілин у скелях і нагодує їх смердючими трупами мільйонів нечестивих, що їх покарав гнів Господній. А тому будьте готові; пришестя Господа близько. Хай це сповнює вас надією, а не страхом і трепетом».
Містер Бодихем закрив брошуру і відкинувся на бильце крісла. Докази були обгрунтовані й абсолютно невідпорні, а проте ось уже чотири роки, як він виголосив цю проповідь, а в Англії досі мир, сяє сонце, люди в Кромі такі ж непутящі й байдужі, як завжди - і навіть ще більше, якщо тільки це можливо. От якби з неба йому було подано хоч якийсь знак! Але його прохання лишались без відповіді. Сидячи у своєму коричневому, лакованому кріслі біля готичного вікна, він мало не застогнав уголос. Учепився в бильця крісла і стискав, стискав їх, щоб заспокоїтись. Нігті його побіліли. Він ще й закусив губу і через кілька секунд міг уже розслабитись. Потім став дорікати собі за свою гріховну нетерплячку.