Олдос Хаксли – Жовтий Кром (страница 23)
— Тепер усе стало абсолютно ясно.
- Іноді доводиться так страждати, — провадив Деніс, — через те, що красиві слова не завжди означають те, що їм належало б означати. От, наприклад, недавно я знищив цілого вірша тільки тому, що слово «кармінативний» не означає того, що йому належало б означати. «Кармінативний» — звучить чудово, еге ж?
— Чудово, — погодився містер Скоган. — І що ж воно означає?
— Це слово я запам’ятав з дитинства, — сказав Деніс. — І дуже його любив. Коли мені траплялося застудитись, мене звичайно лікували настоєм кориці — анітрохи не допомагає, але приємно, його наливали крапля по краплі з вузенької пляшечки — золотистий пекучий напій. На етикетці перелічувалися ного достоїнства, і там його характеризували також як надзвичайно кармінативний. Я закохався в це слово. «Хіба це не кармінативно?» — казав я собі, випиваючи ліки. Здавалося, воно так чудесно передає те відчуття внутрішнього тепла, ту бадьорість, ту — як би мені це висловити? — фізичну втіху, які приходили після вживання напою. Згодом, коли я відкрив для себе алкоголь, «кармінативне» стало означати подібну, але благороднішу, майже духовну бадьбрість. Кармінативні властивості мали бургундське, ром, старе бренді, «Лакріма Крісті», марсала. алеатіко, портер, джин, шампанське, кларет, молоде вино з тосканських виноградників — я їх порівнював, я їх класифікував. Марсала кармінативна райдужно, м’яко; джин зігріває і водночас поколює й освіжає. У мене була справжня таблиця кармінативних оцінок. А тепер, — Деніс простяг руки долонями догори, жестом розпачу, — тепер я знаю, що означає слово «кармінативне» насправді.
- І що ж воно означає? — трохи нетерпляче запитав містер Скоган.
— Кармінативне, — проказав Деніс, повільно, з любов’ю вимовляючи кожен склад, — кармінативне. Я уявляв, що це слово має якесь невиразне відношення до carmen–carimmis (пісня–пісні) і ще більш невиразне — до caro–carms (плоть) та похідних від нього, як–от карнавал, карнація. «Кармінативне» — у цьому слові була ідея співу й ідея плоті, рожевої, теплої, з натяком на розваги mi Careme (четвер на третьому тижні великого посту, відзначався у Франції карнавалами і народними гуляннями) та маскарадні свята у Венеції. «Кармінативне»: тепло, бадьорість, внутрішня зрілість — усе було в цьому слові. А виявилось…
— До діла, дорогий Денісе, — обурився містер Скоган, — до діла.
— Так от, позавчора я написав вірша, — мовив Деніс. — Я написав вірша про дію кохання.
- Інші робили те саме задовго до вас, — сказав містер Скоган. — Тут нема чого соромитись.
— Я розвивав думку, — провадив Деніс, — що дія кохання часто подібна до дії вина, що Ерос може п’янити так само, як і Бахус. Мовляв, кохання кармінативне по своїй суті. Воно дає нам відчуття тепла, бадьорість.
Я був цілком задоволений. І раптом мені спало на думку, що я, по суті, ніколи не перевіряв цього слова за словником. «Кармінативне» зростало разом зі мною від часів пляшечки з коричневим настоєм. Я його завжди приймав на віру. Це слово мало для мене багатий зміст, ніби якийсь грандіозний витвір мистецтва, це був цілий краєвид із безліччю людських постатей.
Я вперше звірив це слово паперу, і мені раптом захотілося піддати його лексикографічній перевірці. Маленький англо–німецький словник — ось усе, що було у мене під рукою. Я розкрив його на літері «к» — «ка», «кар», «карм». Ось воно — «кармінативний: windtreibend (вітрогінне)^^^^^, — повторив Деніс.
Містер Скоган засміявся. Деніс похитав головою.
— Звичайно, мені було не до сміху, — провадив він. — Для мене то був кінець глави, загинуло щось юне й дорогоцінне. Пішли в небуття роки — роки дитинства й невинності, — коли я вірив: «кармінативне» означає… означає… просто кармінативне. А тепер переді мною решта мого життя — день чи десять років чи півстоліття, коли я вже знатиму, що «кармінативне» означає windtreibend.
(
Коли усвідомлюєш це, стає дуже сумно.
— Кармінативне… — мовив у задумі містер Скоган.
— Кармінативне, — повторив Деніс.
Якусь хвилину вони мовчали.
— Я не певен, чи здатні ви зрозуміти, як я люблю слова, — озвався нарешті Деніс. — Вас аж надто цікавлять самі речі, ідеї, люди. Ваш розум має іншу будову, ніж розум літератора. Видовище того, як містер Гладстон відшукує тридцять чотири рими до імені Марго, найімовірніше викликало б у вас почуття жалю до нього. Конверти Малларме з їх римованими адресами, певно, залишать вас байдужим, якщо тільки не викличуть у вас співчуття; ви не можете зрозуміти, що
це маленьке чудо.
— Ви маєте рацію, — погодився містер Скоган. — Таки не можу.
- І ви не відчуваєте магічної сили цих рядків?
— Не відчуваю.
— Так випробовується літературний склад мислення, — мовив Деніс, — відчуття магічного, розуміння того, що слова мають владу. Словесна оболонка літератури — це просто розвиток магії. Слова — то перший і найгранді озні ший людський винахід. За допомогою мови людина створила собі новий світ; що ж дивного в тому, що вона любила слова і вірила в їхню чародійну силу! За допомогою гармонійно зчеплених слів чаклуни викликали кроликів із порожніх капелюхів і духів — зі стихій. Літератори, їхні нащадки, продовжують цю справу, складаючи свої словесні формули, і тремтять від благоговіння й радості перед силою власного заклинання. Кролики з порожніх капелюхів? Ні, їхні заклинання мають витонченішу силу, бо викликають почуття з порожніх душ. Переформульовані за правилами їхнього мистецтва, навіть найбезбарвніші твердження набувають глибокої значущості. Ось, наприклад, твердження, яке ви могли б висловити хірургові, що пропонує вам операцію: «Фармацевтичні засоби безпечніші за скальпель». Самоочевидна істина, навіть і в тому разі, якщо висловити її по–французькому: Les medicaments sont mois dangereux que le scalpel d’un chirurgien. Але якщо я висловлю цю саму думку так: «Ліки ніжніші, ніж ніж», то, попри всю свою очевидність, вона стане значущою, незабутньою, хвилюючою. Створення чогось із нічого силою слова — що ж це, як не магія? І, додам я, що ж це, як не література? Половина великої світової поезії — це ті самі «Фармацевтичні засоби безпечніші за скальпель», що набули чарівної сили у вигляді «Ліки ніжніші, ніж ніж». А ви не відчуваєте значущості слів. Мені вас шкода.
— Кармінативне для мозку, — замислено мовив містер Скоган. — ось що вам треба.
Поставлена на чотири кам'яних гриби, невеличка комора на два чи три фути піднімалась над живоплотом. Під нею завжди було темно, волого і росли високі, розкішні трави. Тут, у затінку, серед мокрої зелені знайшла собі захист від полудневого сонця родина білих качок. Одні стояли й чистили себе дзьобами, інші відпочивали, притиснувшись до землі, неначе прохолодна трава була водою. Качки покрякували, обмінюючись короткими світськими фразами, і час від часу той чи той загострений хвіст виконував ефектне лістівське тремоло. Зненацька їхній веселий спочинок було нагально порушено. Страхітливий удар потряс дерев’яний настил над їхньою головою, вся комора захиталася, і згори на них дощем посипалися тріски та грудки засохлої грязі. З голосним кряканням качки вихопилися з-під комори, що таїла в собі незрозумілу загрозу, і тікали, поки не опинилися в безпеці на подвір’ї ферми.
— Тримайте себе в руках, — говорила Анна. — Чуєте? Ви налякали качок. Бідолашні! Ще б пак не налякатись. — Вона сиділа боком на низькому дерев’яному стільчику. Її правий лікоть лежав на бильці, щокою вона спиралася на долоню. Довге і струнке тіло знемагало в позі лінивої грації. Вона всміхалася й дивилася на Гомбо з-під напівопущених повік.
— Чорти б вас узяли! — повторив Гомбо і знову тупнув ногою. Він люто зиркнув на неї з‑за незавершеного портрета, що стояв на мольберті.
— Бідолашні качки! — знову сказала Анна. Їхнє крякання ще долинало здалеку; потім ущухло.
— Ви хіба не бачите, що через вас я тільки марную час?.. — спитав Гомбо. — Я не можу працювати, коли ви прядете очима й заважаєте мені.
— Ви змарнуєтє куди менше часу, якщо перестанете базікати та тупати ногами і для різноманітності трохи візьметесь до малювання. Зрештою, навіщо я тут пряду очима, як не для того, щоб ви мене малювали?
Гомбо видав звук, схожий на гарчання.
— Ви страхіття, — заявив він переконано. — І нащо ви мене сюди запросили? Нащо кажете мені, ніби бажаєте, щоб я написав ваш портрет?
— Бо ви подобаєтесь мені — принаймні, коли ви в доброму гуморі, — І я вважаю вас хорошим художником.
— Бо ви бажаєте, — Гомбо передражнив її інтонацію, — щоб я упадав коло вас, а коли я це роблю, — тікаєте, і в такий спосіб розважаєтесь.
Анна закинула голову назад і засміялася.
— То ви гадаєте, що я розважаюся, ухиляючись від ваших залицянь? Усі ви, чоловіки, однакові. Знали б ви, якими брутальними, жахливими й надокучливими стаєте, коли упадаєте коло жінки, а вона цього не хоче! Якби ви лишень могли подивитись на себе нашими очима!